§ 3. Координація і взаємодія - важливе завдання організаційної функції управління в слідчій тактиці

Процеси управління в діяльності слідчого - це сукупність цілеспрямова­них дій керівника, слідчого підрозділу його апарату і направлені на узгоджен­ня їх спільної діяльності з метою досягнення визначених цілей кримінального судочинства.

Відповідність дій всіх елементів системи є не тільки обов'язковою умовою нормального її функціонування, засобом підвищення її ефективності, а скла­дає одне з найважливіших завдань організаційної функції управління в діяль­ності слідчого.

Узгодження дій елементів системи досягається через координацію та ор­ганізацію взаємодії.

Відомо, що поняття «взаємодія» і «координація», по-перше, не однознач­ні. По-друге, їхнє тлумачення дається представниками багатьох наук і сфер практичної діяльності, які роблять акценти на різні елементи цих понять. Кож­не з них виражає собою специфічний засіб організаційного впливу в процесі управління.

Організація взаємодії в процесі управління виникає насамперед тоді, коли обмежені можливості матеріального, кадрового, інформаційного і т. п. характеру одного із суб'єктів управління, які не дозволяють якісно у відведе­ний час вирішити поставлену задачу. Вихід із такого становища є звернення в ініціативному порядку за допомогою до інших суб'єктів управління. Якщо останні, спонукувані почуттям моральної відповідальності за досягнення за­гальних цілей, або солідарності з колегами, або керуючись іншим яким-небудь

271

мотивом надають таку допомогу, то це і є взаємодія. Названа причина взає­модії - одна із часто виникаючих, але не єдина. Взаємодія може здійснювати­ся і без прохання про допомогу, без попередньої домовленості, а виникати на основі правового обов'язку, встановленого з допомогою законних або підза-конних актів.

Наприклад, черговий по відділу органів внутрішніх справ при вчиненні тяж­кого злочину зобов'язаний оповістити про це не тільки підрозділи свого регі­ону, але інформувати інші правоохоронні відомства та громадськість.

У даному випадку взаємодія чергового, що передав інформацію, і праців­ників правоохоронних органів сусіднього регіону, що використовують цю ін­формацію в пошуках злочинця, носить опосередкований характер. Хоча в практичній діяльності взаємодія підрозділів міліції носить і безпосередній ха­рактер, тобто визначена Законом. Наприклад, взаємодія оперативних і слід­чих підрозділів при розслідуванні кримінальної справи. Проте й у цьому й ін­шому випадках в основі взаємодії лежить обов'язок, регламентований норма­тивними актами.

Оскільки в розслідуванні злочинів беруть участь і інші державні органи, а також громадські організації, то органи слідства зобов'язані тісно взаємодія­ти з ними. Про це прямо сказано, наприклад, в Законі «Про міліцію». Взаємо­дія органів слідства з іншими відомствами, громадськими організаціями при розслідуванні злочинів має назву зовнішнього (позасистемного) у відмінності від внутрішнього (внутрісистемного), до якого ми ставимося як до взаємодії окремих елементів системи слідства.

Незалежно від того, який характер носить взаємодія - ініціативний або визначений нормативними актами, безпосередній або опосередкований, зов­нішній або внутрішній - її необхідно, в більшій або меншій мірі, організувати: домовитися (усно або письмово) про час, місце, форму спільних дій, силах, засобах та ін. У тих випадках коли взаємодія носить нормативно-правовий характер, дії взаємодіючих сторін можуть бути досить жорстко регламентова­ні. Це пов'язано найчастіше з необхідністю дотримання правових норм, праг­ненням деталізувати, упорядкувати процес взаємодії, полегшити тим самим поводження суб'єктів управління в екстремальних ситуаціях. У тих випадках, коли взаємодія носить ініціативний характер, або пов'язана з вирішенням порівняно нової задачі, організаційний процес може вимагати багато часу і зусиль.

Організація будь-якої взаємодії, не говорячи вже про саму взаємодію, є завжди багатостороннім процесом, де кожний партнер рівноправний і однако­во зацікавлений у кінцевому результаті. Предметом їхньої взаємодії виступа­ють організаційні відношення.

Які ж права й обов'язки взаємодіючих сторін? У слідчих органах будь-який працівник, підрозділ може виступати ініціатором взаємодії. Це право будь\ якого елемента системи. Водночас, у силу того, що завдання розслідування) злочинів носить, як правило, комплексний характер і його вирішення потребує об'єднання зусиль різноманітних служб, підрозділів та спеціалістів - взаємо­дія виступає і як обов'язок. Але все це відносно системи суспільства. У відно-

272

шенні ж один до одного суб'єкти взаємодії виступають як рівноправні партне­ри. Вони не мають адміністративних повноважень по відношенню один до одного і діють у рамках своєї компетенції. Відповідальність за результати спі­льної діяльності суб'єкти взаємодії несуть в рівній мірі, незалежно від того, хто і як із них спрацював. Ці правові основи взаємних відношень при взаємодії знайшли відбиток у принципах: не перетинання компетентності і солідар­ної відповідальності.

Координація - це організуюча діяльність суб'єкта управління спрямована на узгодження дій частин системи. На відміну від організації взаємодії коор­динація здійснюється суб'єктом управління, наділеним владними повнова­женнями у відношенні об'єктів координуючої взаємодії. У якості останніх ви­ступають слідчі підрозділи, криміналістичні служби, окремі працівники, що знаходяться в адміністративному або іншому підпорядкуванні координатора (суб'єкта управління). Ще одна відмінність в тому, що якщо взаємодія органі­зується між двома і більш елементами системи (підрозділами, працівниками), то в процесі координації повинно брати участь як мінімум три елементи сис­теми: один суб'єкт і два об'єкти управління. При цьому координатор і об'єкти координації можуть належати до різних систем. У цьому випадку координація є позасистемною у відмінності від внутрісистемної, коли всі її учасники - еле­менти однієї системи.

У процесі координації суб'єктів управління вирішуються такі основні зав­дання:

- узгодження функціонування частин і елементів системи в напрямку до­сягнення цілей;

- інтеграція зусиль різноманітних підрозділів для рішення конкретних зав­дань;

- регулювання діяльності співвиконавців;

- узгодження дій структурних підрозділів органів слідства та доданих сил при проведенні комплексних операцій;

- коригування нормативно-правових актів, що регламентують поділ функ­ціональних обов'язків і характер взаємодії підлеглих.

Як відомо на практиці будь-який слідчий підрозділ зосереджується, на­самперед, на вирішенні власних завдань, на виконанні покладених на нього функцій. Проте рішення підрозділами власних завдань, навіть сумлінне і пов­не виконання ними своїх функцій не веде автоматично до досягнення цілей системи. Тільки узгодження, взаємозв'язок зусиль усіх підрозділів, виходячи з економіко-криміногенної обстановки, та прогнозів її розвитку, дозволяє вирі­шувати загальні цілі. Саме це і досягається координацією.

Іноді виникає проблема, яку власними силами з тих або інших причин ви­рішити неможливо. У цих випадках суб'єкт управління шляхом тимчасової інтеграції зусиль усіх служб може швидко й ефективно вирішувати назрілу проблему.

Наприклад, підвищенню ефективності розслідування злочинів сприяє са­ме координація дій різних служб правоохоронних органів у поетапному прове­денні комплексних слідчих та оперативно-профілактичних операцій «Акциз»,

273

«Кордон», «Конверт», «Енергія», «Завіса», «Бар'єр», «Транзит», «Гральний, туристський та шоу-бізнес», «Урожай», «Розшук» та інших.

Результати взаємодії та координації слідчих підрозділів з іншими право­охоронними сприяють більш активному і ціленаправпеному розкриттю і роз­слідуванню злочинів (див. мал. 54).

12000

1995 1996 1997 1998 1999

Мал. 54. Результативність розкриття злочинів (1995-1999)

роки

Більшість завдань, що розв'язуються в органах слідства, носять компле­ксний характер, тому до їхнього вирішення залучають працівників різних фахів та служб. З одного боку, це полегшує вирішення завдань, а з іншого -потребує постійної координації їхньої діяльності. Це пов'язано найчастіше з неоднаковим розумінням співвиконавцями поставлених цілей, прагненням нав'язати партнеру, суміжнику свої бачення проблеми, свою тактику, а іноді і небажанням якісно та у повному обсязі виконати свою частину роботи тощо.

В усіх зазначених та інших подібних випадках координатор, спираючись на свої владні повноваження, синхронізує діяльність всіх елементів структури співвиконавців, застосовуючи відповідні методи управління.

Щоб успішно здійснювати координуючу діяльність, недостатньо мати тільки відповідні повноваження. Дуже важливу роль відіграють досвід, знання норма­тивно-правових актів, що регламентують діяльність об'єктів координації, воло­діння психологічними методами впливу та основами управління. Особливо цр. важливо у випадках, коли потрібно координувати діяльність великої кількості' працівників різних служб та підрозділів у швидкозмінюваних умовах. Це иа^¹ самперед відноситься до комплексних операцій, у яких часто беруть участь ^ не тільки підрозділи, що знаходяться в адміністративному підпорядкуванні''' суб'єкта управління, але й ті, що залучаються зі сторони. Щоб не допустити І

274

таких ситуаціях помилок управлінського, тактичного, іншого характеру, зазда­легідь розробляються управлінські рішення - детальні типові плани, а на на­вчаннях відпрацьовуються спільні дії. Разом з тим, в планах всього неможна передбачити. Типові ситуації щоразу змінюються, ускладнюються. Саме тому при проведенні комплексних операцій велика роль відводиться суб'єкту управ­ління як координатору, який швидко оцінює характер ситуації, корегує завдання і цілі підрозділів, перерозподіляє між ними сили і засоби, визначає послідов­ність їхніх дій і т. ін.

Розглянуті завдання координації - це організуюча діяльність суб'єкта управління в процесі функціонування елементів системи, що потребують уз­годження своїх дій. Останнє завдання пов'язане з координацією дій частин і елементів системи у статиці. Тобто, розподіл або уточнення розподілу функ­ціональних обов'язків, коригуванню нормативно-правових основ взаємодії між об'єктами координації і т. д. Уточнені завдання, обов'язки, форми, інші органі­заційно-технологічні питання взаємодії суміжних служб зменшать необхідність втручання суб'єкта управління в їх діяльність у майбутньому.

Одне і те ж завдання координації може проявлятися в різноманітних фор­мах. Це: проведення під представництвом суб'єкта управління нарад зацікав­лених сторін; упорядкування планів спільних дій, видання вказівок, розпоря­джень, методичних рекомендацій, інших_ нормативних актів.

Координація й організація взаємодії - це, два засоби організації спільної діяльності частин і елементів системи, що відрізняються між собою характе­рами організаційних відношень, що виникають між ними, а їх зміст багато в чому визначає успіх управління в цілому.

Особливого змісту інститут координації і взаємодії набуває в період про­ведення адміністративних реформ: скорочення, реформування і навіть лікві­дації окремих служб; формування нових структур; уточнення їх компетенції і багато інших процесів, що підвищить значимість координації і взаємодії в процесі управління.