Глава 13 криміналістичне дослідження пластикових карток

§ 1. Поняття та криміналістична характеристика пластикових карток

За останні роки український ринок банківських технологій пройшов шлях від початкової стадії комп'ютеризації - реалізації найпростіших банківських операцій на базі персональних комп'ютерів до повноцінних автоматизованих банківських систем, що відповідають сучасним вимогам. Активно впроваджу­ються міжнародні системи платежів.

Сучасний стан інформаційних систем та обчислювальної техніки дозво­ляє впроваджувати усе більш тонкі і цікаві для користувача технології. Одна з них - так звані «електронні гроші».

Людині з появою грошей досить було носити із собою деяку 'їхню кількість, щоб забезпечити себе всім необхідним і не піклуватися про те, що ж потрібно дати продавцю в обмін на товар.

До кінця двадцятого століття людство виявило, що найчастіше гроші не тільки відтягують кишеню, але і підвищують імовірність учинення насильства над їх власником. Протягом останніх років ми стали свідками бурхливої ево­люції грошей: від готівки до магнітних карток (дебетових, кредитних тощо), від магнітних карток до карток мікропроцесорних.

Поява і розповсюдження пластикових платіжних засобів в Україні зумов­лені взаємною зацікавленістю в цьому держави і власника пластикових карток (ПК). Для держави це один із засобів зниження потреби в готівковій грошовій масі. Тому ПК мають шанси швидко прижитися в Україні, де надлишкові готів­кові розрахунки завдають помітної шкоди споживачам.

Використання українських і зарубіжних пластикових карток дозволяє інтегру­ватися в світову систему пластикових платіжних засобів, підняти авторитет дер­жави та її окремих комерційних структур, і одночасно шляхом вивчення зарубіж­ного досвіду дозволить удосконалити механізм їх впровадження і використання.

Для ініціаторів впровадження пластикових карток (банків і небанківських структур) існують привілеї у вигляді одержання прибутку від комісійних і про­центних надходжень, поширення ссрери діяльності у віддалених регіонах, збільшення споживчих позичок, поширення клієнтури, та ін., що робить при­бутковою і перспективною діяльність комерційних структур при операціях із пластиковими платіжними засобами.

Час появи пластикових карток е деякою мірою спірним питанням. Все за­лежить від того, про які картки йде мова. Іноді банківські співробітники, мірку­ючи про картки, плутають різні поняття. Одні говорять про кредитні картки, інші називають їх банківськими, треті - пластиковими. Ці поняття хоч і пере­січні, але явно не збіжні - вони «про різне». Справді, говорячи про пластикові картки, ми маємо на увазі лише матеріал, із якого вони виготовлені. Нази­ваючи їх банківськими, ми уточнюємо, хто їх емітує (випускає). Коли ж мо­ва заходить про кредитні картки, ми припускаємо схему розрахунків між

211

користувачем картки та емітентом, що може бути не банком, а наприклад, магазином, дисконтною або страховою компанією.

Як це не здається дивним, першими виникли саме кредитні картки, що не були ще ні банківськими, ні пластиковими. їхнє призначення було в тому, щоб підтверджувати кредитоспроможність власника поза його банком. Природно, що такий витончений засіб кредитування виник у Сполучених Штатах, де споживчий кредит приватних осіб почав бурхливо розвиватися з кінця XIX ст. Вже в 1914 р. деякі магазини почали видавати своїм найбільш багатим постійним клієнтам спеціальні картки, щоб «прив'язати» їх до себе. У 1928 р. Бостонською компанією Раггіпдіоп Мапиїасіигіпд були випущені перші мета­леві пластинки, на яких видавлювалась (ембосувалась) адреса і які вида­валися кредитоспроможним клієнтам. Продавець вкладав таку пластинку в спеціальну машинку, яку називали імпринтером, і літери, видавлені на ній, віддруковувались на торговому чеку. Далі були запроваджені такі елементи фінансової кредитної схеми, як мінімальне щомісячне погашення боргу, період відстрочки (тобто безпроцентного кредитування) і багато чого іншого.

Більшість фахівців вважає, що початок банківських кредитних карток був покладений Джоном С. Біггінсом, фахівцем із споживчого кредиту з Націо­нального банку Флетбуш у нью-йоркському районі Бруклін. У 1946 р. Біггінс організував роботу з кредитної схеми за назвою «Сгіагде-іі». У Флетбуші був уперше випробуваний класичний ланцюжок розрахунків, який використовуєть­ся зараз у банківському картковому бізнесі повсюдно.

Однак такий авторитетний дослідник банківської справи, як Льюїс Мен-делл, вважав, що першою масовою платіжною картковою системою стала Дайнерс клаб (Оіпегз СІиЬ), створена в 1949 р. Ця система стала першою масовою універсальною карткою, тому що проведення усіх розрахунків (як за товари, так і за послуги) брала на себе посередницька організація.

Які ж бувають картки? Існує декілька класифікацій карток.

1. За матеріалом, з якого вони виготовлені:

- паперові;

- пластикові;

- металеві.

На теперішній час розповсюдження отримали пластикові картки. Але для ідентифікації утримувача картки можуть використовуватися паперові картки, які запресовані в пластикову плівку, тобто ламіновані.

На відміну від металевих карток, пластик легко піддається ембосуванню (механічному тисненню), що дуже важливо для персоналізації картки перед видачею її клієнту.

2. За способом запису інформації на картку:

- графічний запис;

- ембосування;

- штрих-кодування;

- кодування на магнітній стрічці;

- запис на мікросхему;

- лазерний запис.

212

Самою простою формою запису інформації на картку було та залиша­ється графічне зображення. Ембосування дозволило значно швидше оформ­лювати операції оплати карткою, отримуючи її відтиск на сліпі. Запис інфор­мації на картку за допомогою штрих-кодування застосовувалось до винаходу магнітної стрічки, та в платіжних системах розповсюдження не отримало. На магнітній стрічці банківських карток в закодованому вигляді записується но­мер картки, строк її дії, а також шифроване представлення ПІНу утримувача картки. Для більшого рівня захисту спеціалісти почали пошук більш надійних способів запису інформації. Ним став чіп (кристал з інтегральною схемою) або мікросхема. Картки з чіпами дуже часто називають смарт-картами або інте­лектуальними. В 1981 р. винайшли оптичну картку. Запис та зчитування ін­формації з такої картки проводились спеціальною апаратурою з використан­ням лазера.

3. За загальним призначенням:

- ідентифікаційні;

- інформаційні;

-для фінансових операцій (розрахунків).

Цей поділ не є взаємовиключним, тому що велика компанія може ви­давати кожному співробітнику картку, яка:

1) є перепусткою, дозволяючою прохід у певні зони підприємства (іден­тифікуюча функція);

2) несе в кодованому вигляді «історію хвороби» або якусь іншу інфор­мацію про утримувача картки (інформаційна функція);

3) використовується ще й для розрахунків у 'їдальні та магазинах цієї компанії (розрахункова функція).

4. За емітентами:

- банківські (універсальні) картки, які випускаються банками та фінансо­вими компаніями;

- телефонні картки, які випускаються телефонними компаніями;

- дисконтні картки, які випускаються дисконтними компаніями;

- лоялті - (ІоуаІІу) картки, які випускаються комерційними компаніями для розрахунків у торговій та сервісній мережі даної компанії.

5. Банківські та інші картки, які приймають для розрахунків:

-«ключ до рахунка» - засіб ідентифікації власника рахунка, який ве­деться емітентом;

- автономний «електронний гаманець» - баланс зберігається на картці. Що ж таке пластикова картка? Мабуть, саме коротке й універсальне

визначення звучить так: «Пластиковрю карткою є прямокутний шматочок пластика». Сама по собі картка не є цінністю. Вона - інструмент у руках того, хто нею користується. Розміри картки регламентуються міжнародним стан­дартом І50 7810 («Ідентифікаційні картки - фізичні характеристики»). Оче­видна і необхідність - щоб карткою, випущеною в Україні, можна було ко­ристуватися і в інших країнах. Картки мають однакову прямокутну форму і Розміри:

- довжина - 85,60 мм (допуск 85,47-85,72 мм);

213

- ширина - 53,98 мм (допуск 53,92-54,03 мм);

- товщина - 0,76 мм (допуск 0,68-0,84 мм).

Головна функція будь-якої пластикової картки - ідентифікація її пред'яв­ника. Тобто в самому примітивному випадку - це може бути картка, на якій написані ім'я і прізвище. У дійсності це набагато складніше. На лицевому боці картки, звичайно, приблизно одну третину займає поле, на якому розташо­вана торгова марка емітента. На звороті картки частіше за все розташо­вується магнітна смуга, під нею - смуга для підпису, зроблена з паперу або шляхом напилювання. Ще нижче - інформація про емітента і про те, як з ним зв'язатися.

Платіжна картка призначена для здійснення операцій з грошима, які знаходяться на банківських рахунках і завжди привертає увагу шахраїв. За­хищаючи картку від підробки, фірми, що виробляють пластикові заготовки, наносять у процесі виготовлення на картку спеціальні елементи захисту. На сьогоднішній день картки мають по 7-Ю ступенів захисту від підробки. У такому вигляді заготовки надходять до емітента.

Як тільки визначиться людина, що буде користуватися карткою, емітент персоналізує конкретну картку. На неї наносять персональні дані про емітента і про людину (власника картки).

Що ж до захисту карток, то всі елементи захисту, які вибрав емітент, можуть застосовуватись як окремо, так і комплексно.

Друкарські елементи:

Мікрошрифт. Рядок тексту, що безперервно повторюється і зменшується так, що без лупи він сприймається тільки як лінія, чим досягається підвище­ний захист від копіювання.

Антикопіювальний растр. Геометричне вибудована з тонких ліній різної товщини і кольору структура фону перешкоджає копіюванню на кольоровому копіювальному апараті.

Структура Гильош. Лінії Гильош виходять із математичних законів і друкуються в різних кольорах щільно одна до одно] або одна над іншою. Вони забезпечують підвищений захист від фальсифікації.

Нес/оргао - лінійний растр. Структурований растр будь-якої форми створює різні колірні градації завдяки модуляції товщини ліній, що забезпечує підвищений захист від фальсифікації.

Ірис (райдужний друк). Багатокольоровий ефект із плавним переходом то­нів, що виникає при одночасному рівнобіжному друкуванні декількох кольорів в одному друкувальному пристрої. Колірний поділ і плавний перехід усклад­нює відтворення.

Невидима ультрафіолетова фарба. Фарби невидимі при денному освіт­ленні, світяться визначеним кольором при ультрафіолетовому освітленні й обумовлюють захист від фальсифікації і копіювання.

Перламутрова фарба. Перелив кольору в залежності від кута зору забезпечує захист від копіювання.

ОУ/ (ОріісаІ Уал'аЬ/е Іпк) - оптично мінлива фарба. Зміна кольору в за­лежності від кута зору забезпечує захист від копіювання.

214

Елементи, які наносять на картку або інтегровані в картку:

Смуга для підпису. При спробі копіювання на смузі проступає слово «\/ОЮ» («недійсно»).

Магнітна смуга. Носій інформації з обмеженим об'ємом пам'яті. Припус­кає машинне зчитування. Незахищена від фальсифікації.

Мікросхема. Носій інформації, використовуваний як пам'ять, мікроконтро-лер або криптоконтролер. Він має велику ємність пам'яті і забезпечує найви­щий ступінь захисту від фальсифікації.

НоІотадпеіісз/НоІопеіісзо. Магнітна смуга з голографічною структурою, яку можна перевірити чи вона фальшива у визначеному зчитуючому приладі. Забезпечує високий ступінь захисту від копіювання.

Голограма. Голографічні структури, що відтворюють дво- або тримірне зображення, створюються фотографічне і забезпечують захист від копіюван­ня і фальсифікації.

Елементи, що наносяться при персоналізацїі:

Штрих-код. Кодована алфавітно-цифрова інформація зображується за допомогою товщини смуг і відстанню між ними.

Кольорове зображення. Портрет, логотип і подібні елементи, одержувані безпосередньо з оригіналу або з відеокамери й оцифровані, наносяться на поверхню картки, але можливо і внесення в чіп. Служить простим підтвер­дженням істинності власника картки.

Лазерне зображення/лазерний підпис. Будь-які зображення, текст або підписи перетворюються в цифрову форму відеокамерою або сканером. Від­творення здійснюється лазерним гравіюванням усередину картки.

Відбиток пальця. Відбиток пальця перетворюється в цифрову форму і наноситься на картку термопечаткою або лазерним променем усередину картки. Також можливий запис у чіп. Дуже високий ступінь захисту від фаль­сифікації.

Криптографічний процес при чіповій персоналізацїі Майже абсолютний захист від копіювання і фальсисрікації.