27.Процес збирання українських етнічних земель у межах урср (30-40 роки XX ст.).

Зміну кордонів Радянського Союзу в Європі, яка була здійснена за пактом Ріббснтропа-Молотова в 1939-1940 pp., партнери Сталіна по антигітлерівській коаліції визнали тільки у випадку з Польщею .Мотивом для такого визнання була необхідність возз'єднання українського і білоруського населення в кордонах двох радянських республік-держав - України і Білорусії. Оскільки лінією а не могли бути точно розмежовані кордони розселення українців, білорусів і поляків, з новим урядом Польщі було укладено договір про обмін населенням прикордонних районів. Тим самим українські етнічні землі на захід від лінії Керзона мали бути за взаємною згодою де українізовані, а землі на схід від цієї розмежувальної лінії - де полонізовані.Залишалася, однак, остання українська етнічна територія поза межами УРСР - Закарпатська Україна. Вона була поглинута після загибелі Чехословаччини союзником нацистської Німеччини - Угорщиною. Чехословаччина, як було зрозуміло, відновлюється після війни в її довоєнних кордонах, включаючи Підкарпатську Русь. У Москві Сталін наполягав на тому, щоб Закарпаття було возз'єднане з основною частиною України у складі СРСР. 1944 р. в Лондоні була підписана угода між СРСР і Чехословаччиною про порядок відносин між радянським командуванням і чехословацькою адміністрацією після вступу на територію країни Червоної армії. Згідно з угодою на визволену територію повинен був призначатися чехословацький урядовий уповноважений, який після завершення воєнних операцій мав узяти у свої руки управління громадськими справами.П ісля звільнення від окупантів всієї території Закарпаття Хрущов надіслав на допомогу радянській військовій адміністрації апаратних працівників .

У березні в Москву були запрошені лідери основних політичних сил країни на чолі з президентом Бенешем. Вони проголосили утворення Національного фронту чехів і словаків. На основі досягнутої домовленості Бенеш призначив в Кошице новий уряд.

Готуючи Закарпатську Україну до офіційного включення у склад Радянського Союзу, органи державної безпеки "очищали" її від людей, які заплямували себе співробітництвом з угорським окупаційним режимом або виступали проти радянської влади. З особливою ретельністю вишукувалися "українські буржуазні націоналісти", які брали активну участь у творенні Карпатської України в 1938-1939 рр. 29 червня 1945 р. між Чехословаччиною і Радянським Союзом було підписано договір про включення Закарпатської України (за діючою тоді конституцією Чехословаччини - Підкарпатської Русі) до складу СРСР. У складі УРСР з'явилася Закарпатська область.

25.«Українське питання» напередодні та в роки Другої світової війни. За цих умов українське питання поступово висувається на одне з чільних місць у міжнародній політиці. Напередодні Другої світової війни роз'єднаність українських земель, їхнє перебування у складі чотирьох держав, що мали різний соціально-політичний устрій, були важливим дестабілізуючим чинником політичного життя Європи.

Українське питання у вузькому розумінні — це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому — це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.

Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група — СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські землі, їхня основна мета — втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група — Англія, Франція і частково США ,які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група — Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.

Пакт Молотова — Ріббентропа і таємний протокол до нього, будучи актом свавільного поділу Європи на «сфери інтересів» між СРСР і фашистською Німеччиною, фактично розв'язував руки лідеру третього рейху для початку Другої світової війни. Водночас він став і своєрідною точкою відліку процесу «збирання» українських земель у межах однієї держави, що об'єктивно було явищем прогресивним. Інша річ, що для радянського керівництва збирання українських земель була не самоціллю, а лише частиною більш загальних планів убезпечення західних кордонів СРСР, засобом нейтралізації планів типу «Великої України», формою поширення свого впливу в західному напрямку.

Об'єднання всіх українських етнічних територій мало глибокий психологічний і культурний вплив на розділених до того часу українців.

Отже, на початку війни проти СРСР у німецьких планах щодо України відбулося не просто зміщення акцентів з політичних на економічні, а фактично трансформувалася сама модель майбутнього розвитку українських земель. Якщо в довоєнний період планувалося утворення— «Великої України», то вже на початку агресії проти Радянського Союзу українські землі розглядалися як бездержавний сировинний придаток, джерело продовольства і робочої сили, з перспективою після знищення значної частини населення, онімечення та колонізації. Ця трансформація не випадкова, вона пояснюється гранично утилітарним, прагматичним підходом німецьких політиків до долі українських земель. Саме тому в планах фашистів у довоєнний період ці землі — козир у дипломатичній грі; у воєнний — матеріальна база і зручний плацдарм для ведення бойових дій; у повоєнний — одне з кращих місць для розгортання німецької колонізації.