42.Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки як основа формування світового господарства

Світове господарство – сукупність національних економік, взаємозв’я­заних і взаємодіючих між собою торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’язками на основі міжнародного поділу праці.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що заро­дився у XVI ст. у період Великих географічних відкриттів. Процес утворення світового ринку триває.

Основні етапи розвитку світового господарства:

I – кінець XIX – початок 20-х років XX ст. завершилось формування світової системи господарства;

II – кінець 20-х років – кінець 80-х років XX ст. починається процес якісних змін системи світового госпо­дарства;

III – кінець 80-х – початок 90-х років XX ст. відбувається розвиток міжнародної економічної інтеграції;

IV – кінець XX – початок XXI ст. – світове господарство стає більш динамічним і цілісним, набуває гло­бального характеру.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового господар­ства, вона повинна бути відкритою.

Відкрита економіка – це економіка, яка бере участь у економічних від­носинах між країнами, тобто яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, ка­піталу, робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка – це економіка, усі товари якої виробляються і про­даються всередині країни.

У світове господарство входить понад 230 національних господарств.

Ці господарства перебувають на різних стадіях суспільного роз­витку.

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

I. Залежно від рівня економічного розвитку, де головний критерій - ВВП на душу населення:

• високорозвинені (понад 10 держав);

• розвинені (приблизно 25 держав);

• середньорозвинені;

• слаборозвинені (приблизно 150 країн);

• нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).

II. За галузевою структурою:

• індустріальні;

• сировинні;

• аграрні.

III. За ступенем інтеграції у світове господарство:

• інтегровані;

• слабо інтегровані.

Зв’язки національної економіки із світовим господарством здійсню­ються через:

• торгівлю – частка національної продукції йде на експорт (продаж за кор­дон), а частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних товарів);

• ціни на світовому ринку;

• фінанси – великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжна­родному масштабі;

• міжнародні валютні відносини;

• обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

• переміщення робочої сили.

З проголошенням державної незалежності Україна стала суб’єктом сві­тового господарства. У 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції майже зі 190 країнами світу.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між країна­ми, який виходить за межі національного господарства.

Міжнародний поділ праці (МПП) – спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів та послуг відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Форми міжнародного поділу праці – загальний, частковий, одиничний.

Показник участі країни у МПП:

Інтернаціоналізація економіки – формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами зав­дяки відкритості національних економік.

Рис.15.1. Форми інтернаціоналізації економік

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – процес зближення та взаємопроникнення національних госпо­дарств групи країн, спрямований на створення єдиного гос­подарського механізму.

Форми МЕІ:

— торговельна інтеграція (створення зон вільної торгівлі країн-учасниць);

— валютно-фінансова інтеграція (зняття обмежень на пе­реміщення капіталів всередині угруповання, єдина валютна по­літика тощо);

— створення єдиного економічного простору (усунення нетарифних бар’єрів у взаємній торгівлі).

Рис.15.2. Найбільші регіональні інтеграційні угруповання

Рис.15.3. Суб’єкти світового господарства

Міжнародні корпорації (МНК) – концерн або союз кон­цернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – фірми, які здійснюють основну частину своїх опе­рацій за межами країни, в якій вони зареєстровані, – найчасті­ше в декількох країнах, де розміщені їхні відділення, філії, підприємства.

Транснаціональні банки (ТНБ) – крупні банки, які вико­нують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу і контролюють валютні й кредитні опе­рації на світовому ринку.

До міжнародних організацій та інститутів відносять:

• Міжнародну організація праці;

• Міжнародний валютний фонд;

• Міжнародний банк реконструкції і розвитку;

• Європейське товариство з атомної енергії (EUROATOM);

• Міжнародний союз автомобільного транспорту тощо.