3. Функції політекономії

Слово «функція» в дослівному перекладі з латинської означає «виконан­ня, звершення».

Функції політекономії – завдання, які виконує ця наука, її роль і призначення.

Пізнавальна функція.Реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Розкрива­ючи і формулюючи економічні категорії і закони, політекономія збагачує знання людей, розширює їх науковий світогляд.

Методологічна функціяполітекономії дає можливість використо­вувати економічні знання для здійснення досліджень не тільки у галузі економіки, а й усіх економічних дисциплін. Вона розкриває основні поняття, економічні закони, категорії, принципи господарюван­ня, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.

Практична функція політекономії – це науко­ве обґрунтування економічної політики держави, яка б найповніше відповідала інтересам суспільства, а також розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціональ­ного господарювання для зростання життєвого рівня населення.

Економічна політика – це система заходів дер­жави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах суспільства. Вона має визна­чати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем.

Прогностична функція забезпечує суспіль­ству можливість здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку економічних процесів і допомагає людям запобігати економічним втратам, пом’якшувати деякі негативні процеси.

Саме завдяки вивченню політекономії людина може знати, які дії мо­жуть сприяти подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скорочен­ню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо.

Отже прогностична функція економічної теорії – це складання наукових прогнозів розвитку виробництва з урахуванням суттєвих економічних закономірностей, явищ, тео­ретичних висновків.

Виховна функція – полягає у формуванні в людей еко­номічної культури та економічного мислення, дає їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи.

Економічне мислення – це сукупність поглядів, уявлень та суджень людини про реальну економічну дійсність, які визначають її господарську поведінку.

Рис. 1.10. Етапи формування наукового економічного мислення

4. Сутність і структура суспільного виробництва.

Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і ду­ховних благ, що становить трудову діяльність людей. Але без взаємодії з природою виробництво неможливе.

Ще в стародавні часи сутність виробництва полягала в тому, що лю­дина своєю працею користувалася дарами природи (ліс, вугілля) і її силами, змінювала їхню форму, пристосовувала до своїх потреб.

Суспільне виробництво – це сукупна організована ді­яльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, не­обхідних для їх існування та розвитку.

Будь-якому виробництву притаманні певні загальні ознаки (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Основні риси виробництва

По-перше, виробництво завжди виступає як суспільне вироб­ництво, тому що суб'єкти господарювання об’єднані взаємними зв’язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продукції. Вся ця система господарських зв'язків, що базується на суспільно­му поділі праці, відображає єдиний економічний організм.

По-друге, в процесі виробництва між людьми виникають ви­робничі відносини, соціально-економічний зміст яких визна­чається формою власності на засоби виробництва.

По-третє, суспільне виробництво має безперервний харак­тер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Суспіль­ство не може припинити виробляти, оскільки не може перестати споживати.

По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чи іншої соціально-економічної системи, яка функціонує і роз­вивається на основі властивих їй об’єктивних економічних законів.

Виробництво матеріальних благ має тривалу історію розвитку – від при­мітивних кам’яних знарядь добування їжі до сучасного виробництва, яке уві­брало в себе новітні досягнення науки, техніки і технології. Розвиток мате­ріального виробництва супроводжував процес суспільного поділу праці та обміну результатами праці. Історії відомі три великих суспільних поділи праці.

Перший суспільний поділ працівідбувся 5 – 7 тисячоліть тому, коли зем­леробські племена відокремилися від тваринницьких.

Другий суспільний поділ праці пов’язаний з відокремленням ремесла від землеробства, що стало початком розмежування міських і сільських по­селень.

Третій суспільний поділ праці характеризується відокремленням тор­гівлі від виробництва і формуванням прошарку людей, зайнятих у сфері об­міну.

Розрізняють такі основні форми суспільного поділу праці:

• загальний, який виникає в результаті поділу суспільного виробництва на окремі великі сфери (промисловість, сільське господарство, сфера послуг тощо);

• частковий, що є результатом поділу сфер виробництва на галузі (наприк­лад, промисловість – видобувну, енергетичну, машинобудування, харчову, тощо; сільського господарства – на рослинництво і тваринництво, тран­спорт – на залізничний, автомобільний, морський, повітряний);

• одиничний – форма поділу праці, яка характеризує цей процес всереди­ні окремого підприємства (між цехами, бригадами, працівниками різних спеціальностей).

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елемен­тів, або фаз:

• власне виробництво;

• розподіл;

• обмін;

• споживання.

Фази виробництва тісно між собою пов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості.

Насамперед тісний зв’язок існує між власне виробництвом і споживан­ням. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче й особисте.

Виробниче споживання – це використання засобів виробництва і робо­чої сили працівника для виготовлення суспільно необхідного продукту.

Особисте споживання – процес задоволення потреб членів суспільства в матеріаль­них і духовних благах.

Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому, якщо зв’язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність втрачає сенс.

Перед тим, як надійти до споживання, продукт передусім має бути розпо­діленим (пройти стадію розподілу).

Розрізняють такі види розподілу:

• розподіл засобів виробництва;

• розподіл трудових ресурсів;

• розподіл предметів споживання.

Але щоб отримати саме те,що необхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, кожного ви­робничого підрозділу й окремої людини, продукт має пройти стадію обміну.

Обмін виступає в трьох видах:

• обмін діяльністю і здібностями;

• обмін засобами виробництва;

• обмін предметами споживання.