40. Необхідність, зміст і принципи функціонування кредиту

Кредит (від лат. слова creditum, що означає “позика”) – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на умовах зворотності, платності та добровільності.

Завдяки кредиту скорочується час на задоволення господарських і особистих потреб. Кредит є невід’ємним елементом економічного розвитку і на нього спирається світова економіка.

Кредитні кошти використовують як держава, уряд, великі підприємства, так і малий бізнес та окремі громадяни.

Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не перестава­ли виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспіль­ної потреби в їхньому використанні – з іншого, зумовлюють об’єктивну необхідність існування кредиту.

Суб’єкти кредиту – це кредитори і позичальники.

Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власнос­ті вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам.

Кредиторами можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізу­ють кошти в інших суб’єктів, а потім самі надають їх у позики своїм клієнтам.

Позичальники – це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позику від кредиторів.

Позичальниками можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Принципи функціонування кредиту:

1. Цільова спрямованість. Цей принцип кредиту полягає в тому, що економічні суб’єкти повинні заздалегідь чітко визначити ціль, на яку будуть використані позичені кошти.

2. Строковість позики. Передбачає, що вільні кошти кредиту передаються позичальнику на чітко визначений строк, який сторони повинні узгодити до моменту вступу в кредит­ні відносини.

3. Повернення позиченої вартості. Позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в по­зику вартості.

4. Забезпеченість. Полягає в прийнятті кредиторами додаткових заходів щодо гарантування повернення позики (застава рухомого та нерухомого майна, цінних паперів чи інших цінностей або зобов’я­зання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, доручення).

5. Платність користування. Позичальник повертає не тільки основну суму боргу, а й сплачує додат­кові кошти у вигляді процента.

Усі принципи кредитування тісно пов’язані між собою, тому для ефективного кредитування дотримання всіх його принципів є обов’язковим.

41. Кредитна система та її структура

Кредитна система – це система кредитних відносин, прин­ципів і форм кредитування, а також су­купність кредитно-фінансових установ, які реалізують ці кредитні відносини.

Через кредитну систему реалізується сут­ність та функції кредиту.

Структура кредитно-фінансових установ:

1. Центральний банк.

2. Банківські установи:

• комерційні банки;

• інвестиційні банки;

• ощадні банки;

• іпотечні банки;

• інноваційні банки;

• зовнішньоторговельні банки тощо;

3. Небанківські кредитно-фінансові установи:

• інвестиційні компанії;

• страхові компанії;

• пенсійні та інші фонди тощо.

Центральний банк – це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує.

Функції центрального банку:

— розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

— емісія готівкових та безготівкових грошей;

— зберігання золотовалютних резервів країни;

— акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків;

— кредитування комерційних банків у період економічних труднощів;

— виконання кредитних та розрахункових операцій на по­требу уряду.

Головне завдання центрального банку – управління емі­сійною, розрахунковою та кредитною діяльністю.

Центральним банком України є Національний банк України (НБУ), утво­рений 20 березня 1991 р. Загальна кількість працюючих в системі Націо­нального банку понад 13 тисяч чоловік, у тому числі в центральному апараті 800 чоловік.

Комерційні банки– кредитні установи, що здійснюють банківські операції для підприємств, установ і населення за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів.

Функції комерційних банків:

— ведення поточних рахунків;

— акумуляція строкових депозитів вкладників;

— видача грошових засобів з рахунків;

— перерахування з одного рахунка на інший;

— надання кредитів, купівля-продаж цінних паперів та ін.

Свої функції комерційний банк виконує через операції:

Рис. 14.5. Структура операцій комерційних банків

Інвестиційний банкзалучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань.

Ощадні банки – фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення, залученні грошових заощаджень гро­мадян, наданні кредитів та інших банківських послуг.

Іпотечний банк – банк, що спеціалізується на наданні дов­гострокових кредитів під заставу нерухомого майна (землі, бу­дівель тощо) та випуску заставних листів, забезпечених неру­хомістю.

Інноваційний банкспеціалізується на фінансуванні та кре­дитуванні інноваційних проектів.

Зовнішньоторговельний банкздійснює операції з кредиту­вання експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розра­хунками.

До складу кредитної системи входять і небанківські фінан­сові інститути.

Страхові компаніїздійснюють акумуляцію грошових за­собів у специфічній формі – шляхом продажу страхового захи­сту, який засвідчується страховим полісом (договором, свідоцт­вом). Отримані страхові премії страхові компанії вкладають у державні та приватні цінні папери.

Пенсійні фонди – акумулюють грошові засоби у формі пен­сійних внесків та нарахувань. Вони формуються як приватни­ми підприємствами, так і державними органами.

Крім національних кредитних інститутів, існують і міждер­жавні.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – міжнародна ва­лютно-кредитна організація, що регулює міждержавні валют­но-кредитні відносини. МВФ – спеціалізована установа ООН. Членом МВФ може бути тільки країна – член ООН. Штаб-квартира МВФ – у Вашингтоні. Членами МВФ є понад 150 країн світу. Його капітал перевищує 120 млрд. дол. США.

Світовий банк – міжнародний інвестиційний інститут, створений одночасно із МВФ. Мета Світового банку – сприяння економіч­ному та соціальному розвитку країн світу. До складу Світового банку входять: МБРР, Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародна асоціація розвит­ку (МАР).

Банк міжнародних розрахунків(БMP)об’єднує частину фінансових ресурсів центральних банків 30 країн, здійснює для них комерційні операції та бере участь в організації міжнародного валютного співробітництва. Створений у 1930 році (м. Базель, Швейцарія). БМР виконує функції об’єдну­ючого центрального банку для більшості національних централь­них банків Європейських країн, Канади, Японії та ПАР.

Здійснюючи грошово-кредитну політику, центральний банк має враховувати взаємодію всіх ланок кредитної системи.