11. Регулятивна функція моралі

Поняття "мораль" надзвичайно багатозначне. Існує кілька десятків певної моралі. Найчастіше під мораллю розуміють один з основних способів нормативної регуляції дій людини в суспільстві, а також особливу форму суспільної свідомості і вид суспільних відносин. Цю функцію моралі здебільшого вважають головною, доводячи, що основний зміст моралі становлять відповідні вимоги (норми, правила, приписи). Саме завдяки їм мораль виконує регулятивну роль. Відомо, що в житті суспільства взаємодіють дві протилежні тенденції: упорядкованість, що забезпечує його стабільність, і хаос, який загрожує його існуванню. Щоб усунути цю загрозу, суспільство вдається до різних регулятивних засобів – права, політичних й адміністративних механізмів. Проте силові важелі регулювання життя суспільства не завжди дають бажаний ефект. До того ж при їх використанні часто ігнорують необхідність рахуватися із вселюдськими цінностями і провідну істину моралі, яка проголошує основною цінністю людину. А це негативно впливає й на розвиток суспільства. До специфічних особливостей моральної регуляції поведінки людини належать: - повноцінний вияв у моралі свободи, самостійності особистості. Жоден із засобів регулювання людської поведінки не здатен забезпечити такої їх реалізації; - універсальність, однакова зорієнтованість на кожну людину; - поширеність на всі сфери життя людини; - заснованість на протиставленні належного (ідеального) існуючому; - постановка перед людиною максимальних вимог. Здебільшого вони є нездійсненними, оскільки ідеалу не можна досягти; - опора на громадську думку і внутрішнє переконання особистості, передусім – на її сумління; - пов’язаність переважно з духовними санкціями, насамперед із громадською думкою та особистим самоосудом чи схваленням своєї поведінки. Поведінка людей регулюється й іншими позаінституційними засобами, насамперед звичаями, які історично передують моралі.

12. Поняття моралі, моральна діяльність, моральні відносини та моральна свідомість

Поняття моралі. Саме слово (термін) “мораль” сходить до латинського слова “mores”, яке можна перевести як «вдачу», «звичай», «характер». У повсякденному ужитку, а деколи і в публіцистиці, в популярній літературі під мораллю розуміють сукупність правил, норм поведінки, які регулюють, направляють дії людей. Особливість моралі залючаєтся у тому, що її розпорядження носять універсальний, загальнолюдський характер і застосовні в самих різних життєвих ситуаціях. Слід зазначити, що норм моралі достатньо багато: від найпростіших, вимагаючих делікатного поводження з оточуючими до норм, гранично узагальнених, норм-принципів – поважай старших, не убій, не крадь і т.д. Моральні ідеали, принципи і норми виникли з представлень людей про справедливість, гуманність, добро, суспільному благу і т.п. Поводження людей, що відповідало цим представленням з'являлося моральним, протилежне – аморальним. Іншими словами, морально те, що, на думку людей, відповідає інтересам суспільства й індивідів. Те, що приносить найбільшу користь. Сфера діяльності моралі широка, але проте багатство людських відносин можна звести до відносин: • індивіда і суспільства; • індивіда і колективу; • колективу і суспільства;

• колективу і колективу; • людину і людину; • людини до самої себе.Моральна діяльність – найважливіший компонент моралі, що виявляється у вчинках. Учинок, чи сукупність учинків, що характеризує поводження особистості, дає представлення про її справжню моральність. Таким чином, тільки діяльність і реалізація моральних принципів і норм дають особистості право на визнання в неї справжньої моральної культури. Вчинок у свою чергу містить три компоненти: 1. Мотив, - морально усвідомлене спонукання зробити чи вчинок же мотивація, - сукупність мотивів, що означає перевагу тих чи інших цінностей у моральному виборі, індивіда здійснюючого вчинок. 2. Результат,– матеріальні чи духовні наслідки вчинку, що мають визначене значення. 3. Оцінка навколишніми, як самого вчинку, так і його результату і мотиву. Учинок може бути моральним, аморальним чи позаморальним, але, проте, що піддається оцінці. Наприклад, ... підняти підрозділ в атаку морально, але якщо атака безрозсудна і приведе до безглуздої загибелі, те цей учинок не тільки аморальний, але і злочинний. Моральні відносини – відносини, у которие вступають люди, роблячи вчинки. Моральні відносини являють собою діалектику суб'єктивного (спонукання, інтереси, бажання) і об'єктивного (норми, ідеали, удачі) з який приходиться вважатися, і які мають для індивідів імперативний характер. Вступаючи в моральні відносини, люди покладають на себе визначені моральні зобов'язання і разом з тим покладають на себе моральні права. Моральна свідомість – містить у собі пізнання, знання, вольове спонукання і визначальне вплив на моральну діяльність і моральні відносини. Сюди також відносять: моральна самосвідомість, моральну самооцінку. Моральна свідомість як система оцінок зі знаками чи плюс мінус, відбиває дійсність крізь призму схвалень і осудів, через протилежність добра і зла, відношення і діяльність, наміри - ці категорії в питаннях етики мають першорядне значення. Аристотель, вперше в європейській етиці всебічно розглянув поняття «намір», розумів його саме як підставу чесноти і свідомо протиставляв, відрізняв від волі і представлення.