4. Поняття юридичної науки

Оточуючу нас дійсність вивчає складна система наук. Наука — це сума знань про навколишній світ. Існують науки природознавчі, які вивчають природу; технічні, що містять знання про різні технічні кон¬струкції; суспільні, які досліджують суспільне життя. Кожна з наведе¬них великих структур поділяється на окремі галузі науки. Наприклад, серед суспільних наук розрізняють історичну, економічну, юридичну та ін. Підставою для розмежування наук є їх предмет та об'єкт. Предмет науки — це сфера пізнання, якою займається конкретна наука. Об'єкт науки — реальні явища, які вивчає конкретна наука. Так, предметом юридичної науки (правознавства) є знання про держа¬ву і право, а об'єктом — реальні держава і право, які ця наука вивчає. Юридична наука поділяється на шість груп окремих наук, кожна з яких має певний предмет, вивчає певний аспект об'єкта.

Загальнотеоретична наука (теорія держави та права). Предметом теорії держави та права є знання про загальні зако¬номірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, а об'єктом — загальні закономірності держави і права.Історичні юридичні науки. Вони тісно пов'язані з теорією держави та права і тому їх часто об'єднують в одну групу. До історико-юридичних наук, які вивчають процес виникнення і розвитку держави та права в конкретних країнах, належить історія держави та права Украї¬ни і зарубіжних країн. До цієї групи належить також історія по¬літичних та правових вчень, яка досліджує розвиток теорій про державу та право. Галузеві юридичні науки. Предметом цієї групи наук є знання з окремих галузей права: наука про кримінальне право, наука про громадянське право та ін. Науки, які вивчають організацію та діяльність державних організацій, державне будівництво, прокурорський нагляд та ін Науки, які вивчають міжнародне право (публічне та особисте).Прикладні юридичні науки. До цієї групи належать науки, які використовують дані неюри-дичних наук (фізики, хімії, медицини та ін.) для розв'язання юридичних проблем. До таких юридичних наук належать кримі¬налістика, судова медицина та ін. Отже, юридична наука (правознавство) — це суспільна наука, яка вивчає державу і право, включає знання про виникнення, розвиток і функціонування державно-правових явищ.

Отже, юридична наука вбирає в себе якості всіх трьох основних галузей людських знань — суспільних наук, природничих наук, наук про мислення. Головне призначення теоретичної юриспруденції (юридичної науки) — бути науковим орієнтиром для практики державного і правового будівництва на підґрунті пізнання і усвідомлення відповідних суспільних процесів та явищ. Юридична наука в сучасній Україні ґрунтується на досягненнях і досвіді вітчизняної юриспруденції та юриспруденції інших країн, на ідеях і цінностях прав і свобод людини, панування права і соціально-правової державності.

5. Зміст юридичної практики

Термін практика має грецьке походження (praktikos — діяльний, активний). У широкому розумінні практику можна визначити як цілеспрямовану діяльність людини, опанування і перетворення об'єктивної дійсності, всезагальну основу розвитку людського суспільства і пізнання. Практика — багатозначний термін. З одного боку, це — мотивована діяльність людини, цілеспрямована на досягнення бажаного особистого чи соціального результату. З іншого — це підсумок, результат, досвід, який отримується внаслідок такої діяльності людини. Деякі вчені (І. Дюрягін, В. Кнапп) під юридичною практикою вбачають саме юридичну діяльність. Інші дослідники, наприклад С. Алєксєєв, визначають юридичну практику як результат, об'єктивований досвід юридичної діяльності. Третя група авторів, такі як В. Леушин, розглядають юридичну практику в нерозривній єдності правової діяльності з сформованим за її результатами юридичним досвідом. Юридичну практику можна розглядати у динамічному і статичному аспектах. У динаміці вона проявляється у правовій діяльності суб'єкта суспільства, спрямованій на досягнення поставленої мети. Статичний бік характеризує юридичну практику як сформовану в суспільстві модель, порядок дій, здійснення яких призведе до бажаного результату з найменшими витратами зусиль і часу. З огляду на викладене можна визначити юридичну практику як сформовану в суспільстві діяльність соціальних суб'єктів, яка забезпечує найбільш ефективне і оптимальне досягнення цими суб'єктами бажаного суспільного чи особистого результату. До основних видів юридичної практики належать такі: правове становище (громадянство в будь-якій державі); правова поведінка громадян. Поведінка, що відповідає нормам права, називається правовою, а та, що не відповідає нормам права, — неправомірною (правопорушенням); юридична діяльність — цілеспрямована практика юристів з ви-користанням юридичних засобів за дотримання у визначених за¬коном випадках правових норм з метою розв'язання різних юри¬дичних проблем. Юридична наука і юридична практика перебувають у тісному взаємозв'язку. З одного боку, наука бере знання з навколишньої дійсності, з іншого — юридична практика використовує дані науки з метою вдосконалення.