44. Професійна таємниця юриста.

слід розрізняти таємницю особистого (приватного) життя і особисту таємницю. До особистих таємниць І.Л.Петрухін відносить таємницю творчості і спілкування, таємницю сімейних та інтимних взаємовідносин, таємницю житла, щоденників, особистих паперів, таємницю поштово-телеграфної кореспонденції і телефонних розмов [184, с.14].Поняття таємниці особистого життя є ширшим, бо в нього входять не тільки особисті таємниці, але і професійні таємниці, які охоплюють сферу особистого життя громадянина і поставлені під охорону закону.

Професійні таємниці – це таємниці, довірені представникам певних професій громадянами з метою здійснення (захисту) своїх прав та законних інтересів. В основі професійних таємниць лежать особисті таємниці, захищені від розголошення правовими заборонами, які адресовані тим, кому ці таємниці за необхідністю довірені [184, с.14].

Одним із видів професійної таємниці у кримінальному процесі є так звана адвокатська таємниця. Її називають по-різному: “професійна таємниця адвоката”, “таємниця адвокатської діяльності”, “адвокатська таємниця” [157, с.140; 77, с.40; 269, с.33-34], “таємниця судового захисту” [227, с.245], “таємниця судового представництва” [184, с.40]. Така неоднозначність визначення цього поняття не пояснюється суттєво різними підходами щодо визначення його змісту, тому особливого значення набуває з'ясування предмета адвокатської таємниці.

При розгляді питання про адвокатську таємницю у кримінальному процесі З.В.Макарова застосовує для визначення її предмета суб’єктний критерій, а саме – діяльність професійних юристів-адвокатів, які, головним чином, беруть участь у кримінальному процесі як захисники [157, с.140].

Для адвокатської діяльності, публічно-правової за змістом і однобічної за спрямованістю, надзвичайно важливе значення має принцип збереження адвокатської таємниці, встановлений законом в інтересах здійснення правосуддя, захисту довірчого характеру стосунків між адвокатом і його клієнтом, зміцнення авторитету та престижу адвокатури.

Цей принцип, закріплений у законодавчому порядку, є правовою нормою, яка визначає у ряді випадків права та обов’язки учасників процесуальної діяльності під час здійснення правосуддя. Водночас дане процесуальне правило, яке стосується насамперед адвокатів, має глибоко моральний зміст, що робить його одним із найважливіших принципів професійної адвокатської етики [77, с.40-41]. Тут доречно буде нагадати слова А.Ф.Коні: “Между защитником и тем, кто в тревоге и тоске от грозного надвинувшегося обвинения обращается к нему в надежде на помощь, устанавливается тесная связь доверия и искренности. Защитнику открываются тайники души, ему стараются разъяснить свою невиновность или объяснить свое падение и свой скрываемый от других позор, такими подробностями личной жизни и семейного быта, по отношению к которым слепая Фемида должна быть и глухою” [123, с.54].

Як зазначає І.Л.Петрухін: “Клієнт повинен бути абсолютно впевненим у тому, що адвокат не розголосить і не використає йому на шкоду довірені таємниці й інші повідомлені відомості. Якщо було б інакше, то громадяни не стали би звертатися за юридичною допомогою в адвокатуру, що призвело б до зниження рівня законності у країні і послаблення гарантій прав особи… А де адвокатура – там і адвокатська таємниця” [184, с.41].

Значення інституту адвокатської таємниці важко переоцінити. Серед проголошених Міжнародним пактом про громадянські та політичні права прав кожної людини у разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії одним з визначальних є її право захищати себе особисто або через посередництво обраного нею захисника (ст.14) [197, с.43]. Це ж положення закріплено і в ст. 59 Конституції України. Причому кожна людина може розраховувати на те, що відомості, повідомлені нею захиснику, за будь-яких обставин не будуть розголошені. З цього можна зробити висновок, що збереження таємниці спілкування із захисником, тобто адвокатської таємниці, є одним з основних невід’ємних прав людини.

Конституційне право обвинуваченого на захист передбачає і його право мати захисника, котрий ні в якому разі не може бути волею слідчого чи суду трансформований у свідка обвинувачення. Таємниця змісту бесіди захисника й обвинуваченого захищається законом. Однак у цьому беззастережному положенні не можна вбачати лише гарантію прав обвинуваченого і його захисника. Його треба розглядати більш широко – як гарантію правосуддя.

Недопущення допиту захисника з приводу відомостей, отриманих ним у справі особи, котру він захищає (захищав), виправдане принциповим поглядом на функцію захисту як на державно необхідну діяльність, що сприяє зміцненню законності [269, с.34].

У ст. 9 Закону України “Про адвокатуру” зазначено, що “адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю”. У зазначеній статті предметом адвокатської таємниці визнаються “питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків” .