73. Громадсько-політичне життя в умовах зміцнений авторитарно-бюрократичної системи (іі пол. 60-х – і пол. 80-х рр.).

Дисидентський рух а Україні

Дисидентський рух виник в Україні в сер 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем: охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки

Дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху.

Слід підкреслити, що більшість дисидентів не виступала проти радянської влади і прагнула мирних форм діяльності. Українські дисиденти були реформістами, а не революціонерами

Ядро українського дисиденства склали вже відомі Вам "шістдесятники": поети

Л. Костенко, М. Вінграновський, критики Г. Дзюба, І. Світличний, художниця А.Горська, перекладач М. Лукаш. Згодом до них приєдналися В. Стус, В. Голобородько, Ігор та Ірина Камінці, брати Горині, генерал Григоренко та інші

Етапи дисидентського руху

Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства. його ідеологічне та організаційне оформлення.

На цьому етапі основним проявом дисидентства стали протести, звернення на адресу керівників країни, які стосувалися національної проблеми, репресій проти інакодумців. проблем демократизації. Поширилася безцензурна література -"самвидав" і "тамвидав". У "самвидаві" циркулювали такі визначні твори, як "Інтернаціоналізм чи русифікація" І.Дзюби, "Приєднання чи возз'єднання" М. Брайчевського, "Собор у риштуванні". Самвидавча література була головним джерелом інформації дисидентського руху, пробуджувала патріотичні почуття, національну самосвідомість.

З метою переходу до організованих форм боротьби утворюються легальні групи дисидентів.

У 1959 р. на Львівщині виникла Українська робітничо-селянська спілка на чолі з Л.Лук'яненком, яка вимагала виходу України із складу СРСР згідно з Конституцією.

Україна мала "стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм ".

За доносом групу заарештували. Л.Лук'яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням.

У 1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація "Український національний фронт", що діяла з 1964 р. на західноукраїнських землях. Учасники УНФ ставили за мету утвердження самостійної Української держави, розробили програму перебудови суспільства на демократичних засадах.

1968-1976 Рр. - піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля. Активізації діяльності дисидентів сприяли:

- інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968р., що викликала хвилю обурень і протестів;

- видання впродовж 1970-1974 рр. у Львові самвидавчого журналу "Український вісник", головним редактором якого був В. Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху:

- нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію громадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради. У 1976 р. в Україні для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінського Акта була створена Українська Гельсінська Група, яку очолив письменник М.Руденко. Це була перша легальна дисидентська організація, її членами стали 37 чоловік - усі найбільш активні дисиденти того часу: В. Чорновіл, Л.Лук'яненко, В.Стус, І.Кандиба та ін. Влада вчинила погром групи. 23 чоловіки були заарештовані і позбавлені волі. У неволі загинули В.Стус, О.Тихий, Ю.Литвин. Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.

- 3 середини 80-х рр. - з початком перебудови - діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження. (Цей етап дисидентського руху висвітлюється далі - при огляді суспільно-політич­ного життя України в період перебудови).

Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радянського суспільства.