43. Політичне становище в Україні влітку-восенн 1917р.

Стрімкий розвиток українського визвольного руху викликав стурбованість Тимчасового уряду, який прагнув зберегти контроль над Україною. У кінці червня 1917 р. в Києві з метою налагодження взаємин відбулися переговори між Центральною радою і представниками Тимчасового уряду. У ході переговорів було досягнуто певного компромісу. Ц.Р. погодилася зачекати законодавчого затвердження автономії України загальноросійськими установчими зборами у листопаді 1918 р. Т.У. визнав Ц.Р. представницьким органом українського народу (за умови її поповнення представниками національних меншин), а генеральний секретаріат - органом крайової адміністрації. Т.У. погодився також сприяти об'єднанню українців в окремі військові частини. З липня дотримутоючись взяти на себе зобов'язання. Ц.Р. схвалила II Універсал, в якому виступила проти намірів здійснення самовільної автономії України. А вже 11 липня до складу Ц.Р. увійшли представники неукраїнських організацій, але Т.У. відступив від прийнятої домовленості. 4 серпня він затвердив "Інструкцію Тимчасового Уряду Генеральному Секретаріатові", згідно з якої правочинність Генерального секретаріату поширювалися лише на 5 з 9 українських губерній: Київську. Чернігівську (частково). Волинську. Полтавську. Подільську, а його компетенція значно звужувалась.

Ц.Р. засудивши дії Т.У. не наважилася на відкриту конфронтацію і не припинила співробітництво з ним. однак конструктивного характеру ця співпраця так і не набула, через небажання Т.У. задовольнити українського руху.

44. II Універсал Центральної Ради. Його зміст та історичне значення.

Зміст II Універсалу повторював перший і затверджував положення, проголошені у 1 Універсалі.

45. Жовтневі події1917 р. і Україна.

25-26 жовтня у Петрограді більшовики, здійснивши державний переворот, захопили владу і утворили новий уряд - Раду Народних Комісарів на чолі з Леніним. Більшовицький переворот різко змінив ситуацію в Росії та в Україні. Ц.Р. засудила переворот, не визнала владу більшовиків і зайняла щодо ни.х ворожу політику. У схваленій 27 жовтня резолюції про владу. Ц.Р. наголошувала, що влада має належати усій революційній демократії, а не більшовикам, які становлять лише її частину. За нових обставин, коли юридичне перестав існувати всеросійський уряд. ЦР і Генеральний секретаріат активізували свою діяльність по державотворенню в Україні. Найбільш важливими кроками були:

31 жовтня ІДР прийняла рішення щодо поширення її повноважень на території Харківщини. Катеринославщини.

Херсонщини, частину Курської і Воронезької губернії.

7 листопада ЦР прийняла III Універсал, проголосивши утворення УНР. як автономної у складі Російської

республіки, яка повинна стати федерацією рівних народів. УНР планувала вступити у федеративні стосунки с тими

державами, які утворюються на руїнах імперії.

46. III Універсал Центральної Ради. Його зміст і історичне значення.

22 листопада 1917 р. - проголошується III Універсал, в якому проголошується УНР. як автономію у складі Російської республіки, яка повинна стати федерацією вільних народів. УНР планувала вступити у федеративні стосунки -₃ тими державами, які утворяться на руїнах імперії. На момент прийняття III Універсалу склалися всі умови для проголошення повної незалежності України. III Універсал оголосив широку програму соціально-економічних перетворень, зокрема: скасував велику приватну власність на землю, встановив 8 годинний робочий день, проголосив широкі демократичні

15

свободи і ліквідував смертну кару. На У січня ІУІ8 р. призначив Українські Установчі Збори, яким Ц.Р. мала передати владу.

Практичне значення:

1) проголошення УНР у складі 9 українських республік.

2) збереження федеративного зв'язку УНР із нсбільшовицькою Росією.

3) утримання влади до скликання українських установчих '{борів Ц.Р. і генеральним секретаріатом.

4) ліквідування приватної власності на землю, передача землі трудовому народові без викупу

5) можливість підписання миру ч Німеччиною та її союзниками

6) підтвердження демократичних свобод (слова преси, зборів).

7) запровадження 8 годинного робочого дня. гарантія чарплатні і вирішення трудових конфліктів чсрсч профспілку.

8) гарантія національно-культурних прав національних меншин.

9) майбутнє -здійснення судової реформи і ліквідація смертної кари.

Історичне чначсння: проголошення української державності у формі УНР; окреслення соціально-скономічних перетворень. Ці перетворення однак не були послідовно реалізовані; здійснення аграрної реформи відкладалося до скликання українських установчих зборів; не вдалося створити високопродуктивне фермерське господарство, бо малоземельні селяни прагнули зрівняльного розділу землі.

Не вдалося стабілізувати фінанси. Не було встановлено державний контроль над промисловістю: робітники не розуміли його суті, а підприємці зустрічали вороже. Не було вирішене питання про мир. Невдалою була зовнішня політикою УНР.

Висновок: прийняття III Універсалу було значною подією в національно-визвольній революції українського народу 1917-1921 рр. Проголошення УНР стало головним підсумком державної розбудови в Україні 1917 р. Ц.Р.. декларувавши створення УНР. не проголосила її повної незалежності. Сприятливий політичний момент для державотворення було втрачено.

47. Україно-більшовицька війна кін. 1917 - поч. 1918 рр. Причини поразок українських військ.

ЦР була основним суперником більшовиків за владу в Україні. На той час РСДРП (б) не користувалася достатньою підтримкою українського населення. Протистояння ЦР і Раднаркомом Росії виявилися в конфлікт між ними. Більшовики наполягали на переобранні складу ЦР на всеукраїнському з'їзді рад робітничих і селянських, солдатських депутатів, сподіваючись отримати більшість голосів.

4 грудня 1917 р. Раднарком з метою активізації боротьби проти ЦР надіслав їй ультиматум, вони заявили, що визнаючи УНР і її право відокремитись від Росії, вони не визнають ЦР повноважним представником українського народу, так як вона не бажає скликати всеукраїнській з'їзд рад. ЦР раду звинуватили у дезорганізації фронту, у роззброєнні більшовицьких частин в Україні, у змові проти проголошеної більшовиками радянської влади. Цей ультиматум повинен був підготувати грунт для збройного втручання більшовиків. Сподівання більшовиків переобрати склад ЦР на всеукраїнському з'їзді рад не виправдався. Перебуваючи у значній меншості, вони покинули Київ. И-12 грудня провели альтернативний з'їзд у Харкові (він не був правочинний), але це завадило з'їзду проголосити встановлення радянської влади в Україні, створити центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК) та радянський уряд - народний секретаріат. ЦВК рад України заявив про розпуск ЦР і Генерального секретаріату та про початок боротьби з контрреволюцією. Раднарком Росії визнав новоутворену владу і надав їй допомоги у боротьби проти ЦР, надіславши в Україну війська (12 тис.) на чолі з Антоновим-Овсієнко. Таким чином більшовики нав'язали Україні громадянську війну.

Війна більшовиків з УНР тривала впродовж грудня 1917 р. - січня 1918 р. ЦР виявилася неготовою для успішного збройного протистояння ворогові.

Міністр ЦР С. Петлюра мав 15 тис. військовий корпус, але він був розпорошений по всій території України. На заводі "Арсенал" більшовики піднімають повстання проти ЦР.

Війська більшовиків ідуть на Київ і у січні 1918 р. (ЦР в поспіхах приймає IV Універсал) і 26 січня 1918 р. радянські війська входять в Київ, ЦР і усі заклади переїхали до Житомира. Військові події перемістилися на Волинь і Поділля.

ЦР конче потрібен був союзник. Тому ЦР відправляє делегацію в Брест-Литовськ, де ведуться переговори з німцями. Українська делегація успішно веде переговори і підписують Брестський мир. в якому Австро-Угорщина зобов'язувалася допомогти відбити напад Росії, а Україна в свою чергу поставити німцям велику кількість продуктів. Німці розподіляють Україну на сферу впливу і вводять на її територію 450 тис. армію.

7 березня до Києва повертається ЦР. ЦР провела необмірковану реформу землі. Спочатку вона обіцяла націоналізувати землі і роздати серед бідних селян. Землю вона націоналізувала, а віддати не віддала. Це викликало обурення збоку нижчих і вищих шарів населення.

8 Україні був встановлений жорстокий окупаційний режим.

Тому ЦР почала втрачати владу в Україні, вона втратила авторитет серед населення, співробітництвом з окупаційним режимом і безпорадністю здійсненню соціально-економічних перетворень.

28 квітня 1918 р. ЦР приймає конституцію, але під час її прийняття в зал заходить німецький загін і розпускає ЦР.

48. IV Універсал Центральної Ради. Його історичне значення.

9 січня 1918 р. Ц.Р. прийняла IV Універсал. Основні положення цього документа розроблені на основі проектів Грушевського, Винниченка і Шаповала:

1) УНР проголошувалась незалежною, вільною, суверенною державою українського народу.

2) УНР установлювала мирні взаємини із сусідніми державами: Росією. Польщею, Австрією. Румунією. Туреччиною.

3) Ц.Р. виступала від імені народу України до скликання українських установчих зборів.

4) Генеральний секретаріат був перейменований на рад»' народних міністрів.

5) Урядові доручалося закінчити мирні переговори з Німеччиною та її союзниками, укласти з ними мир.

6) Передбачалися мобілізація армії та створення міліції, запровадження суворого контролю над банками, навесні -роздача землі селянам без викупу.

Після прийняття IV Універсалу Ц.Р. прийняла закон про ліквідацію права власності на землю (19 січня 1918 р.) і закон про національно-псрсональну автономію.

Висновок: війна радянської Росії ч УНР негативно вплинула на перебіг національно-внчволі>ної революції, а Ц.Р ме чмогла чгуртувати українські сили для відсічі більшовицького вторгнення. IV Універсал відіграшів важливе чначсння в історії української державності. Україна проголошувалися незалежною суверенною державою. IV Універсал ознаменував перехід політичних діячів у процесі державотворення на нсчалсжній почиції та дочволив укласти Брестський мирний договір ч країнами Четвертого соючу.

49. Захоплення України німецькими та акстро-угорськиліи військами. Українська держана Пашні Скоропадського.

Після більшовицького перевороту революція переросла у громадську війну. Минули ейфорія, почуття солідарності, масові демонстрації, бурхливі чібрання і гарячі дибати 1917 р. Протягом наступних трьох років у чапсклій і бсчжалісній війні, що супроводжувалась масовим терором і чвірствами. стелилися численні претенденти на владу в Україні І в усій колишній імперії. Зброєю вирішуючи, хто і яка <|юрма правління заступить в старий стрій. Тому після певного чусилля. чумовлсного німецькою окупацією. Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних подій громадянської війни.

24-26 квітня 1918 р. представники річних груп таємно домовляються чамінити Ц.Р. консервативним урядом на чолі ч гетьманом Павлом Скоропадським.

29 квітня - в Києві на ч'їчді землевласників (ліга чсмлевласників). 65(Х) делегатів ч усіх регіонів України. Цей ч'їчд проголошує Скоропадського гетьманом України. Скоропадський в той же день оголошує про встановлення української держави. З приходом Скоропадського до влади в революції на Україні настав новий етап, що характеризується намаганням відновити правопорядок та скасувати соціалістичні експерименти Ц.Р.

Нова держава грунтувалася на незвичайному поєднанні монархічних, республіканських і диктаторських засад. Основну опору Скоропадський робить на заможних селян. Гетьман мав право видавати закони, причначати кабінет міністрів, управляти зовнішньою політикою, військовими справами, бути верховними суддею.

Скоропадський формує кабінет міністрів на чолі з багатим землевласником Федором Лизогубом.

Досягнення: за декілька місяців відновлено адміністративний апарат (поліцейський апарат, школи, воєнні училища. адміністративний апарати міст і селищ); обмінюється посольством майже ч 12-ми країнами світ)'.

Зовнішня політика: Скоропадський спрямовує на підписання мирного договору з Росією (не ч більшовицькою). 12 червня 1918р.- цей договір був підписаний.

Проводить досить велику реформу освіти: створюється ціла система освітніх закладів, друкуються підручники українською мовою, засновується 150 українських гімназій, відкриваються два нові університети (Київ. Кам'янець-Подільський). 24 листопада - створюється академія наук.

Але Скоропадський допускає декілька фатальних помилок: і Україна, і Скоропадський, і уряд були тісно пов'язані з маєтним класом (великих землевласників, підприємців). Націоналізовану землю, яку забрала Ц.Р. у заможних верств населення, знову віддає землевласникам. Це викликає обурення з боку бідних селян. Німці насильно забирають продукти харчування з населення. Багато українців вважали, що Скоропадський занадто прихильний до росіян. До гетьмана виникає опозиція - представники Ц.Р., український народний державний союз (С.Петлюра). Не набравши сили, вони ведуть переговори з Скоропадським, але коли німці починають масово йти на села, насильно забирати продукти, виникають повстання проти гетьмана та проти німців, які в деякій мірі вони контролювали. Скоропадський, бачачи цю ситуацію не йде у відставку, а хоче зберегти свою владу і робить останню фатальну помилку: 14 листопада 1918 р. призначає новий кабінет міністрів, більшість представників якого російські монархісти, І проголошує акт федерації: об'єднання небільшовицької Росії з Україною. Після такого кроку опозиція розпочинає жваві військові дії проти Скоропадського, створюють альтернативний уряд - Директорію, на чолі з Винниченком і Петлюрою.

21 листопада 1918 - війська опозиції оточують Київ. 14 грудня війська директорії входять в Київ і установлюють УНР. В той же час в Німеччині розпочинається революція і німецькі війська повертаються на її придушення. З ними і тікає Павло Скоропадський.

50. Проголошення ЗУНР. Політичні перетворення в Західній Україні

18 жовтня 1918 р. українські політичні діячі та церковні ієрархи східної Галичини і Буковини утворили у Львові Українську Національну Раду на чолі з Є. Петрушевичем. Своєю метою УН Рада проголосила об'єднання західноукраїнських земель в одне ціле - українську державу.

Вирішальним кроком до утворення ЗУНР стали події листопада 1918р.

1 листопада за ініціативою військового комітету у Львові відбувся виступ солдатів - українців, активно підтримали населення міста.

2 листопада австрійський намісник передав владу УН Раді у своєму звернені до населення вона проголосила про створення національної держави на українських землях Австро-Угорщини, заявила про свої наміри провести земельну реформу, створити національну армію, впровадити робітниче законодавство, соціальне забезпечення.

9 листопада сформовано західноукраїнський уряд, який очолив Левицький, а згодом Голубович.

13 листопада УН Рада прийняла закон, яким затвердила державну самостійність ЗУНР із столицею у Львові

(включаючи східну Галичину, Закарпаття, Буковину). У законі зазначалося, що влада в державі належить народу. Важливе історичне завдання було розв'язане. В Західній Україні розпочалися державотворчі процеси. Уряд ЗУНР не був схильний до суттєвих змін у соціально-економічному житті, а прагнув до демократичних реформ при збереженні соціального спокою.

за короткий час була сформована ефективна система управління, відбулися довибори до УН Ради -

представницького і законодавчого органу. Формувалась місцева адміністрація і правоохоронні органи.

президентом обрано Петрушевича.

проголошувалася ліквідація великого землеволодіння, але здійснення земельної реформи затягувалося: розподіл

землі між селянами передбачався після закінчення війни.

створилася система народної освіти, шкільництво отримало державний статус, дозволялося існування приватних

шкіл, національним меншинам надавалися права на школи рідної мови.

утверджу вилась державність української мови, утворена боєчдатна Українська Галицька Армія (УГА)

5/. Доби Директорії УНР. Мінськові дії па Україні у 1919р.

1919 р. Україну поглинув цілковитий хаос. На території України діють 6 річних армій: всеукраїнська національна армія (С. Петлюра), більшовицька армія, біла армія (Дснікін). армія Антанти (француш. англійці), польська армія, анархістська армія (сільські чагони самооборони) - 12-ти тисячне військо на молі і отаманом Григор'свим (бачувалися на Херсоні). .15-40 тис. армія Нсстора Махна (м. Гуляй Поле).

Україна стала краєм, яким було легко чаволодіти. але не можливо управляти. 26 грудня 1918 р. Директорія видає декларацію, в якій говориться:

1) рочдати державні, церковні та чсмлі великих чемлсвласників селянам.

2) бере на себе чобов"ячання бути представником інтересів робітників, селян та трудової інтелігенції

3) почбавити виборчих прав чсмсльну і промислову буржуачію.

У листопаді 1918р. створюється український радянський уряд на чолі ч Граковським у Харкові.

Більшовики збирають сили і проводять другий наступ на Україну, їм протистоять 2 сили: біла армія та армія Петлюри.

2 лютого 1919 р. Директорія чалишає Київ

3 лютого 1919 р. більшовики чахоплюють Харків

5 лютого 1919 р. більшовики входять в Київ і до червня 1919 р. підпорядковують досить велику територію України. Цю перемогу більшовики отримують чавдяки об'єднанню ч анархічними військами (Махно). Створюють уряд, який протримався близько 7 місяців, так як була впроваджена не лояльна політика до українського народу. Найважливішою в політиці є те, що йдуть продовольчі загони на село і починають колсктивічувати його. Впроваджують комбіди (комітети бідноти). На села відправляють чекістів для навернення селян в колгоспи. На Правобережжя наступають реорганізована армія Петлюри, а на Лівобережжі - війська Денікіна. В серпні 1919р. нездатні більшовики чинити опір, ча наказом Леніна. повертаються до Москви.

Більшовики на чолі з Леніним не залишають бажання приєднати Україну. 21 грудня 1919р. більшовиками створюється НІ Український Радянський уряд. Створивши його, більшовики у грудні 1919 р. повертаються на Україну ч новими силами, їх перемога була фактично забезпечена, велику роль зіграв маніфест, який видають більшовики:

1) всі на захист незалежності і неподільності української соціалістичної радянської республіки.

2) посади в уряді в основному займають українські більшовики, які користуються українською мовою.

3) на селі припиняють насильну колективізацію.

4) головну ставку більшовики ставлять на середняків.

Остаточну перемогу більшовицької влади на Україні забезпечили збройні сили радянської сили.

В листопаді 1920 р. з України були вигнані останні загони української та білої армії. Загони Махна трималися до 1921 р.

52. Обставини та історичне значення проголошення сполуки УНРта ЗУНР 22 січня 1919р.

Значні зусилля ЗУНР були спрямовані на об'єднання з УНР. Після переговорів з Директорією 22 січня 1919 р. в Києві був проголошений акт злуки ЗУНР та УНР, але його не було реалізовано - як через складне воєнне та міжнародне становище обох республік, так і через значні суперечності між їх урядами щодо внутрішньої та зовнішньої політики. І коли Директорія взяла курс на союз із Польщею, з якою ЗУНР була у стані війни. Петрушевич 4 грудня 1919 р. розірвав акт злуки.

53. Політика "воєнного комунізму" в Україні: причини, суть, наслідки.

Протягом зими - весни 1919 р, більшовики повторно захопили владу в Україні. Політичні заходи більшовиків почалися зі зміни назви держави: УНР - було перейменовано на Соціалістичну Радянську Республіку.

Для зміцнення влади більшовиків на місцях були створені надзвичайні органи влади - ревкоми (революційні комітети) і військревкоми (військові революційні комітети). У сільській місцевості опорою більшовиків були комнезами (комітети незаможників). Надзвичайні органи влада контролювали діяльність рад і впливали на неї, бо більшості у радах більшовик» поки не мали.

У березні 1919 р. було прийнято першу радянську Конституцію України. Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК).

Процес радянізації в Україні мав такі риси:

1) здійснювався за принципами радянської Росії і під її керівництвом;

2) відрізнявся суворою централізацією;

3) провідниками цієї політики були чиновники неукраїнського походження, внаслідок чого радянізація мала антинаціональний характер.

Суть політичного курсу більшовиків полягала в насильницькому ламанні існуючої економічної системи України. Застосування заходів входило до компетенції Української Ради Народного господарства (УРНГ). що цілком залежала від Вищої Ради Народного господарства Росії.

Соціально-політичний курс більшовиків в Україні у 1919р. називався «воєнний комунізм». Його риси:

1) скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці:

2) націоналізація промисловості, державний контроль над виробництвом. Націоналізація землі: вся земля в державі належить державі;

3) мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за трудоднями);

4) запровадження продрозкладки на селі — системи заготівлі сільськогосподарських продуктів; продрозкладка. яку здійснювали продзагони й комнезами, передбачала обов'язкове здавання селянами державі за твердими цінами всіх надлишків сільгосппродукції норма особистого споживання визначалася державою; розпочалася колективізація сільського господарства (артілі, комуни, ТОЗи);

5) різке обмежений суверенітету України: КП(б)У - складова частина РКП(б). керівництво профспілками й громадськими організаціями здійснювалося з Москви:

6) утворення в червні 1919 р. військово-політичного союзу радянських республік з метою централізованого керівництва господарством, фінансами і створення єдиного військового командування.

«Червоний терор», який проводила Всеукраїнська Надзвичайна Комісія (ВУНК), був головним методом здійснення політики «воєнного комунізму».

Висновок. Політичний курс більшовиків у 1919-1920 рр. в Україні був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами позаекономічного примусу й терору.

54. Військові дії в Україні у 1920р.

21 квітня 1920 р. голова дипломатичної місії УНР А. Лсвицький та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський з мстою створення єдиного антибільшовицького фронту підписали політичну та торговсльно-скономічну конвенції. До цього кроку главу польського уряду Ю. Пілсудського підштовхнуло бажання зняти бодай тимчасово проблему польсько-українсь­кого протистояння, спробувати відновити Польщу "від моря до моря", сконцентрувати увагу та зусилля польського населення на вирішенні зовнішніх проблем і цим загасити наростаючу соціальну напругу в державі. Свої аргументи на користь укладення угоди були і у С. Петлюри: перехід УГА на бік А. Дснікіна суттєво ослабив українське військо, продовження боротьби за відновлення в Україні влади УНР вимагало значних запасів зброї, боєприпасів, амуніції та бодай тимчасових союзників; союз з Польщею відкривав перспективи співпраці з Антантою.

Підписані документи стосувалися широкого кола питань:

- Польща визнавала незалежність УНР та Директорію УНР на чолі з С. Петлюрою як верховну владу в державі.

- польський уряд зобов'язувався не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України:

- українському населенню у Польщі, як і польському — в Україні гарантувалися національно-культурні права:

- УНР офіційно погоджувалася на анексію Польщею західноукраїнських земель (під польським контролем залишалися Галичина, Західна Волинь, частина Полісся. Лемківщини і Холмщина).

24 квітня 1920 р. між Польщею та УНР було укладено військову конвенцію, суть якої полягала в об'єднанні сил для боротьби з більшовиками (Польща мусила забезпечити петлюрівців озброєнням та боєприпасами, а УНР польські формування — продовольством, фуражем тощо).

У своїй сукупності політична, торговельно-економічна та військова конвенції й утворили Варшавський договір, який фактично став трампліном для початку радянсько-польської війни. Вже 25 квітня 1920 р. об'єднані польсько-українські військові формування (20 тис. польських і 15 тис. українських воїнів) перейшли Збруч і почали активні бойові дії. Раптовість удару, краще озброєння та потрійна перевага у силах принесли успіх. Тільки протягом першого тижня боїв було здобуто Житомир, Бердичів, Козятин. 6 травня польсько-українське військо увійшло до Києва. Проте навіть у ході цієї переможної воєнної кампанії збройним формуванням Пілсудського та Петлюри не вдалося реалізувати своїх планів. На одеському напрямку вони не змогли вийти до Чорного моря. Після форсування Дніпра польські та українські частини були зупинені на лінії Вишгород - Бориспіль. Не виправдалися сподівання на вибух масового антибільшовицького повстання у тилу Червоної армії.

Оговтавшись від несподіваного удару, Червона армія перегрупувала сили, сконцентрувала їх на вирішальних напрямках, крім того, оголошена мобілізація дала значну кількість бійців, а передислокація на польський фронт 1-ї Кінної армії та 25-ї Чапаєвської дивізій - ударну силу. Зміцнивши свої позиції, більшовики вже 14 травня розпочали контрнаступ. 26 травня Південно-Західний фронт (40 тис. бійців) розпочав Київську наступальну операцію, внаслідок якої було не тільки визволено Київ, Вінницю та Коростень, а й розпочато наступ на Львів. Зусиллями Західного фронту було відновлено радянську владу в Білорусії, що відкривало дорогу на Варшаву.

Поступово польсько-радянська війна для більшовиків з оборонної перетворювалася на наступальну, більше того, взяття Львова та Варшави давало змогу принести на штиках червоногвардійців революційну іскру в Європу і розпочати омріяну "світову революцію". Перспективу такого розвитку подій розуміли не лише в Польщі, а й у країнах Антанти. Тому коли польський уряд звернувся по допомогу до міжнародної конференції країн Антанти, що проходила у бельгійському містечку Спа, західні держави негайно відреагували. Компромісний варіант розв'язання польсько-радянського конфлікту базувався на визнанні протидіючими сторонами так званої "лінії Кер:юна" (визначений ще у грудні 1919 р. Найвищою радою держав Антанти, східний кордон Польської держави залишав під контролем Варшави значну частину українських етнічних територій — Посяння, Підляшшя, Холмщину та Лемківщину). Зрозуміло, що Польська держава, перебуваючи у критичній ситуації, охоче визнала "лінію Керзона", проте пропозиції Антанти не зупинили революційного пориву радянських військ.

Мріючи про світову революцію, Раднарком знову намагається використати модель "троянського коня", апробовану в Україні, — один за одним виникають маріонеткові радянські уряди — польський Тимчасовий революційний комітет на чолі з Ф. Дзержинським та Галицький революційний комітет, лідером якого було призначено В. Затонського. Наступ на польському фронті продовжувався, але проблеми у радянських військ наростали: відрив від тилів, швидкі темпи просування та значні втрати знесилили Червону армію; перехід польського кордону викликав протидію місцевого населення, розгортання національно-визвольного польського руху в тилу; посилився розрив між Південно-Західним та Західним фронтами, керівництво яких до того ж мало різні погляди на подальшу стратегію війни: підтримана Францією. Польща швидко провела мобілізацію та знову отримала перевагу воєнних сил.

Неузгоджені дії Південно-Західного та Західного фронтів призвели до того, що ні Львова, ні Варшави взяти не вдалося. Створивши шестикратну перевагу на напрямку головного удару, польські війська перейшли у наступ. Лише ціною значних втрат Червона армія стабілізувала фронт на лінії Коростень -- Житомир — Бердичів. Ситуація склалася патова: ні у польської, ні у радянської сторони не було вже сил для нанесення вирішального удару. За цих обставин у жовтні 1920 р. між Польщею та радянською Росією було укладено перемир'я, яке примусило 35-тисячне військо УНР вести боротьбу самостійно без найменших шансів на успіх. 18 березня 1921 р. між протидіючими сторонами було укладено Ризький мирний договір, суть якого полягала у визнанні Польщею існування УСРР та переході під контроль польської держави Підляшшя. Холмтцини, Західної Волині та Західного Полісся.

Після того як у листопаді 1920 р ціною величезних втр;Іт радянські війська вибили Врангсля з Криму та розгромили основні сили махновських повстанських загонів, фомадянська війна в Україні фактично завершилася.

Отже, укладена Польщею та УНР Варшавська угода не досягла своєї мсти і не дала змоги реалізувати плани ні Ю Пілсудському. ні С. Петлюрі. Не виправдали себе розрахунки на слабкість Червоної армії, критичність ситуації в радянській державі, на допомогу Антанти та на вибух антибільшовицького повстання тощо. Відповіддю на швидкий наступ польсько-українського війська став потужний контрнаступ більшовицьких сил. Водночас були прорахунки і радянської сторони, її сподівання на спадах революції у Німеччині, розгортання світової революції, пролетарську солідарність та широку підтримку більшовицької політики трудящими світ)¹ зазнали краху.

Завершення громадянської війни засвідчувало не тільки перемогу радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, а й поразку національно-патріотичних сил та болючий територіальний розкол українських земель.

55. Нова економічна політика па Україні, її результати.

На 1921-1922 рр. у більшовиків було найкатастрофічніше положення. 1 тому 21 березня 1921 р. Ленін переконує товаришів провести політику НЕПу. НЕП став компромісом, відступом від соціалізму з мстою дати країні оправитися після громадянської війни. Основні завдання НЕПу - заспокоїти селянство і забезпечити йому стимул до підвищення виробництва продуктів:

1) замість продрозверстки уряд обкладає селян помірним податком

2) сплативши податок, селянин мав право продавати лишки зерна за будь-якими цінами.

3) бідні не сплачували податки.

4) уряд відступає від насильницької політики створення колгоспів.

5) націоналізовані державою землі перерозподіляються між бідними селянами.

Такою політикою задоволені бідняки і середняки. Щоб стимулювати інші сектори економіки. НЕП скасував урядовий контроль над внутрішньою торгівлею. Знову віддає в оренду колишнім власникам невеликі підприємства, навіть заохочувалися іноземні капіталовкладення. Проте Ленін йшов на тимчасовий компроміс з капіталізмом і не збирався відмовлятися від мрії створити соціалістичну економіку. Тому уряд лишав за собою контроль над важкою промисловістю. банками, транспортом і зовнішньою торгівлею. НЕП виявився великим досягненням: 5 млн. українських селянських господарств підвищили свою продуктивність: виробництво предметів споживання сягнули до воєнного рівня. Як наслідком НЕПу український селянин став миритися з більшовицьким режимом, на який раніше дивився з великими підозрами.