9. Вклад вітчизняних вчених і практиків у розвиток науки управ.

На різних етапах розвитку управлінської науки істотний внесок в неї зробили такі українські вчені, як Крезісов, Кузьмін, Лукінов, М. Туган-Барановський, Чухно, Яснопольський та інші. 

Яснопольський – «теорія місцевого самоврядування» побудована на основі диференційованого врахування економічної ефективності територій. Слуцький – засновник математичного модулювання економічних процесів та праксеології. Михайло Туган – Барановський – перший у світі здійснив класифікацію потреб, розглядав майбутнє суспільства як сукупність коперативних форм виробничо – господарської діяльності людей.

Наукові дослідження Туган-Барановського можна обєднати у декілька таких напрямів: праці, пов’язані з синтезом теорій граничної цінності з трудовою теорією вартості; дослідження економічних криз і розробка теорії економічної кон’юнктури; теорія розподілу; теорія кооперації; кон’юнктурна теорія грошей і грошового обігу.

Опублікував низку праць, у яких розкрив зміст людських інтересів та мотивацій. Задовго до формування школи людських стосунків сформулював групи потреб, або внутрішніх збудників, які змушують людей діяти так, а не інакше. Виділив 5 груп потреб людей : 1) фізіологічні – для безпосередньої підтримки життя й почуття спадковості; 2) статеві 3) симптоматичні інстинкти 4) альтруїстичні 5) які ґрунтуються на практичних інтересах. Сформулював власну теорію розподілу, яка визначає доходи суспільних класів, розміри прибутку і з/п. заклав основи теорії кооперації. Яснопольський сформулював положення, що загальні доходи економічної політики держави не можеть забезпечити однорідності розвитку окремих територій. Проранжував теорії за їхньою продуктивністю. Зробив дуже сміливий політичний висновок, що вирівнювання розвитку окремих територій неможливе без самоуправління територій. Слуцький праця «Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу» (статистик повинен бути математиком, бо його наука є наукою математичною). 1915 – праця»До теорії збалансованого бюджету споживача», у якій зясував умови стійкості індивідуальних бюджетів споживачів з урахуванням вимог корисності, передумови безперервності функції та її похідних. Проаналізував два види благ. Блага, гранична корисність яких знижується унаслідок збільшення їхньої кількості він називав насичувальними. Блага, гранична корисність яких у тих самих умовах збільшується – ненасичувальними. Запропонував поняття нормального та анормального бюджету споживача.

10. Перспективи менеджменту: можливе і ймовірне.

Суть взаємовідносин між менеджером і підлеглим є актуальним питанням і на сьогоднішній день, так як саме це і визначає перспективи ефективності в управлінні персоналом. Наприклад, існують протиріччя у демократичному і авторитарному підході до управління персонам. Тому в майбутньому актуальним все ж таки залишається пошук альтернативних підходів управління людьми в організації. Однак існує думка, що основі менеджмента відповідають ті чи інші характеристики самого менеджера-управлінця. Однак результати цього твердження дослідити досить важко, а перевірити на даний момент часу неможливо. Тому актуальним є питання визначення тих факторів, що впливають на процес управління в організації та менеджменту в цілому. Як вважають фахівці, засадничі положення менеджменту, наведені у попередньому розділі, не тільки будуть збережені у XXI ст., Але й отримають свій подальший розвиток. Крім того, менеджмент буде розвиватися за наступними основними напрямками.

1. Раціональне поєднання ринку і державного регулювання.

2. Широке використання стратегічного планування та управління у діяльності організацій.

3. Постійне коригування цілей організації як реакція на зміни зовнішнього середовища.

4. Досягнення стратегічних та оперативних цілей організації за рахунок оптимального розподілу матеріальних, трудових і фінансових ресурсів за основними напрямками діяльності організації.

5. Розробка нових методів і прийомів управління, що дозволяють організації більш гнучко адаптуватися до змін зовнішнього середовища.

6. Різке підвищення рівня кваліфікації та мистецтва менеджерів в управлінні організацією.

7. Використання в практиці управління оптимальних рішень, обраних на основі ретельного аналізу альтернативних варіантів вирішення проблеми. 8. Вдосконалення структур управління за рахунок більшої децентралізації функцій.

9.Постійна турбота про підвищення кваліфікації працівників організації.

10.Максимальне використання інновацій, економіко-математичних методів, ЕОМ.

11.Розвиток інформаційних систем, широке використання глобальних інформаційних мереж (Інтернет і Інтранет).

12.Залучення співробітників до управління організацією.