26. Принципи підготовки інф для моделювання у ході дослідження характеристик реального об’єкта.

Якщо моделюванню підлягає система, яка проектується, або реальна система, для якої не можна з якихось причин організувати вимірювання її характеристик, то у таких випадках для набуття початкової інформації проводять вимірювання аналогічних характеристик систем-прототипів. Якщо таких прототипів не існує, то дослідник для досягнення поставленої мети змушений використовувати метод експертних оцінок. Такі методи у своїй основі містять велику частку суб’єктивізму, але ті способи, які використовують для обробки експертної інформації певним чином зводять дані таких експертних опитувань до досить пристойних об’єктивних оцінок.

Найчастіше для обробки експертних оцінок використовується метод Делфі. Це ітераційна процедура, яка дозволяє піддавати думку кожного експерта критиці з боку всіх інших фахівців, які беруть участь у процедурі опитування. Координатор опитування регулює процедуру аналізу думок і зберігає їх анонімність. Отримана групова оцінка значень характеристик усереднюється і доводиться до відома кожного члена групи експертів. У разі зміни точки зору будь-якого з експертів, він може скоректувати свою попередню оцінку, обґрунтувавши свою думку, якщо вона виходить за рамки загальноприйнятої. Членам групи повідомляються результати другого туру опитування і надається письмове пояснення визначених при цьому граничних значень характеристик процесу, який піддається аналізу. Після декількох подібних ітерацій координатор підбиває підсумок і завершує процедуру експертизи оцінок векторів G*, Q*, Y*_Q системи.

При побудові моделі робочого навантаження G за значеннями компонент вектора G*, які були отримані за допомогою їх вимірювання, або встановлених експертним шляхом, часто застосовуються статистичні методи перевірки гіпотез про близькість [80]. Як задані характеристики якості моделі робочого навантаження на систему G використовуються рівень довіри β і вектор точностей моделювання цих змінних.

26. Загальна характеристика мети та змісту проведення процедури верифікації імітаційної моделі.

Мета виконання цього етапу полягає у перевірці відповідності процесу функціонування ІМ тому формальному опису, який був закладений при її розробці. Верифікація ІМ полягає у практичному доведенні тверджень про відповідність алгоритму її функціонування задуму моделювання шляхом формальних та неформальних досліджень реалізованої програми моделі. Дослідник повинен мати гарантію того, що розроблена ІМ у всіх ситуаціях буде правильно імітувати поведінку реальної системи. За допомогою процедури верифікації встановлюється правильність функціонування логічної структури моделі. Як правило, верифікація виконується в ході комплексного налагодження програми ІМ за умови введення до неї реальних даних щодо функціонування ОМ або його прототипу (тобто, при заданих реальних значеннях G* і X*).

26. Характеристика методів та засобів, які використовуються для проведення верифікації імітаційної моделі.

Формальні методи верифікації програми

Моделі містять у собі: використання спеціальних препроцесорів і постпроцесорів у якості “коректорів” програм; заміну деяких стохастичних елементів моделі детермінованими і перевірку на “очікуваність” детермінованих результатів моделювання; використання тестів “безперервності” моделювання. Препроцесори і постпроцесори аналізують текст програми моделі шляхом перевірки та доказу тестових логічних тверджень і видають розробнику повідомлення про можливу наявність логічних помилок у тексті моделі. Якщо при заміні стохастичних елементів моделі детермінованими розробник одержує результати дуже далекі від очікуваних (розрахункових), то це означає, що програмна реалізація моделі помилкова у деяких своїх елементах. У ході тестування на “безперервність” моделювання перевірку проходить відповідність вихідних характеристик системи зімітованим впливам на вході моделі на всьому діапазоні значень параметрів моделі Х.