178. Що таке біологічний вік людини?

Біологічний вік людини – поняття, що відображає ступінь морфологічного і фізіологічного розвитку організму. Календарний вік не показує реальну картину стану здоров’я людини.

Біологічний вік – це сукупність обмінних, структурних, функціональних, регуляторних особливостей и пристосувальних можливостей організму.

Біологічний вік, крім спадковості, залежить від умов зовнішнього середовища та образу життя. У другій частині життя люди одного хронологічного віку мають різний морфо-функціональний статус.

Молодшим частіше буває той організм, який поєднує в собі сприятливі умови середовища, позитивну спадковість та здоровий образ життя.

Прояв біологічного віку при старінні – порушення життєвих функцій, хвороби, зменшення діапазону адаптацій, збільшення вірогідності смерті.

179. За якими критеріями визначають біологічний вік людини?

• Зрілість ( оцінюється на основі розвитку вторинних полових ознак)

• Скелетна зрілість (ступінь окостеніння скелету)

• Зубна зрілість

• Спадковість

• Конституція людини

• Зрілість інтелекту

При визначенні «вікових норм» і біологічного віку людини треба враховувати стать, індивідуальні конституційні особливості, приналежність до певної еколого-популяційної групи, впливу соціальних факторів тощо.

Для визначення біологічного віку використовують ряд тестів: артеріальний тиск, холестерин в крові, акомодація очей, життєвий об’єм легень, м’язову силу, стан скелету.

180 Охарактеризуйте старіння як етап онтогенетичного розвитку

Старіння – вікові зміни, що закономірно виникають в процесі онтогенезу, починаються задовго до старості й знижують адаптивні здатності особини та збільшують ймовірність смерті.

Старіння властиве всім організмам і перебігає на молекулярно-генетичному,клітинному,тканинному, органному рівнях організації живого. Старечий вік – з 75 років.

Розрізняють природне старіння, передчасне або прискорене старіння (прогерія) і сповільнене старіння; останнє характерне для довгожителів. Закономірні вікові зміни організму, що приводять до старіння, отримали назву гомеорез. Для нього характерні гетерохронність, тобто різниця у часі настання старіння окремих органів і тканин, а також гетеротопність, тобто різна швидкість старіння у різних ділянках одного і того ж органу.

До найбільш характерних зовнішніх ознак належать:

• зменшення росту,

• зниження амплітуди рухів грудної клітки,

• зменшення розмірів обличчя внаслідок втрати зубів і редукції альвео­лярних відростків щелеп,

• збільшення обсягу мозкової частини черепа, ширини носа і рота,

• зміни у шкірі (зменшення кількості сальних залоз, товщини епідермісу, сосочкового шару шкіри, посивіння волосся).

Одна з меж процесу старіння полягає в зниженні надійності механізмів регуляції, направлених на підтримку постійності життєво важливих параметрів внутрішнього середовища організму, — гомеостазу. Причину цього бачать у функціональних змінах старіючого гіпоталамуса, з яким зв'язують дії своєрідного біологічного годинника старіння всього організму

Геріатрія – вивчення особливостей хвороб старечого віку.

Ортобіоз – вчення про нормальне життя.