«Земля» без братовбивства
Не можна бути впевненим, що смерть Михайла в «Землі» являє собою випадок братовбивства, хоча літературознавство протягом ста років є в цьому одностайним. В автобіографіях і листах Кобилянська не раз повторювала, що персонажі повісті та її центральна подія – нез’ясована смерть Михайла, про яку в селі ходять чутки, що це справа рук Сави, - базувалися на справжніх людях і на реальній події.
Питання про можливість зовсім різних трактувань одного матеріалу в різних художніх творах не було поставлено( в «Царівні» є схожа розповідь). Намір цього розділу є подвійним: щонайперше довести, що текст «Землі» не кажу з певністю, що Сава вбивця, проте хоч інших підозрюваних немає, це не підтверджує вину Сави.
Доведення твердження за яким побудова «Землі» вказує на невідомість убивці, ґрунтується на аналізі рівня імовірності, що його логіка твору приписує різним свідченням. Вірогідність і невірогідність конструюються за допомогою наративного голосу.
Немає достовірних фактів що спростовували або підтверджували вину Сави. Ще справа ускладнюється двома фактами, що не були оприлюднені в суді.
Стосується кулі,яку не знайшли
Свідок, що розповідає Марії. Що бачив Михайла з іншим чоловіком
Критика не звернула уваги на ніцшівські поняття в «Землі», тут немає прямих цитат, та зустрічається поняття « вибраної», вільної людини. Чимало Савиних прикмет нагадують «вільних духів» Ніцше. Також, роль раси у повісті делікатно замовчується в критиці.
Та, що ж залежить від того, будемо ми й далі твердити, нібито в «Землі» Сава вбив Михайла, почнемо осмислювати значення невпевненості. Йдеться не про суб’єктивний погляд, а про факт щодо структури художнього твору – факт, який піддано текстуальному підтвердженню. На це факт від самого початку критики не звертали уваги. Проте твір літературного канону заслуговує на детальне прочитання. «Земля» прочитана ретельно, закликає читача визнати ненадійність моральних інтуїцій та суджень людини за відсутності стійких, раціонально захищених моделей людської поведінки й упевненого знання про те, що було в минулому.
«Мені не соромно отворити уст про мої чувства»: взаємини Ольги Кобилянської з Осипом Маковеєм
Листування письменниці з Маковеєм було більш об’ємним, аніж з іншими( нараховано 176 листів). Та з того що було оприлюднено, можна дійти висновку, що в них були лише ділові стосунки. Та в листах Кобилянська передовсім прагне інтимності з Маковеєм.
Узаємини Кобилянської з Осипом потрібно переглянути у світлі цілого листування з кількох причин. По-перше, «білі плями» а біографіях варто ліквідувати. По-друге, найдраматичніші події зафіксовані в листування припадають на період 1901 року, що є роком значного творчого досягнення та найбільшого зближення Кобилянської з Лесею Українкою.
З її боку запрошення до інтимності, а його обережність не можна назвати романом. 1895 року Кобилянська вперше згадала Маковея в своїх листах. В Осипа є поезія з двозначною присвятою «О.К.» (так підписувалась Ольга), датований 1905 року.
Листування письменників можна поділити на 4 етапи. Перший(1895-1897) – це 18 листів дружньо-фахові.
Другий етап починається 1897 року і до 1900, й охоплює 72 листа, з яких опубліковано 29. Кобилянська дуже жорстко критикує твори Маковея, та після кожного різкого виступу йдуть лагідні листи, з проханням не гніватись. Кобилянська відправила приятелеві шапочку,яку вишила сама.
Третій етап, найцікавіший, триває від січня 1901 року до вересня того ж року. З 20 листів опублікована лише 6. Кобилянська емоційно штурмувала Маковея в цей час зблизилась з Українкою. Між Кобилянською та Маковеєм відбулася зустріч, більш за все,о чоловік відкинув інтимність і приїхавши додому письменниця олівцем нерозбірливо пише 10 сторінок,де признається Осипу в кохані. Емоційно напруженим був період, Маковей мовчав часто а Кобилянська мучилась і писала. Закінчилось все від’їздом Ольги до Відня.
Четвертий етап триває аж до 1906 року, охоплюючи 66 одиниць( 17 опублікованих). Листування переходить в ритуал. Велику частину його становлять листівки. Спостерігаючи за листуваннями письменників ми доповнюємо свої знання про Кобилянську як письменницю та жінку.
Взаємини Кобилянської з Маковеєм знайшли відгомін і в тогочасних творах, зосібна в короткій прозі. Окремі твори піддаються прочитанню як спроби артотерапії. На довших творах перипетії життя позначились лише опосередковано. У реалістичному ключі витримано новели (Природа, покора, Під голим небом, Юда, Вовчиха), та не завжди відчутна межа між новелою і реалістичною жанровою картиною. До окремої категорії належать розмови – діалоги, полілоги… Гібрид діалогу з новелою 6 Некультурна, Час , Старі Батьки.
Найвиразніші відгомони подій у житті Кобилянської, пов’язані з Маковеєм, у двох творах6 «тут повинні рожі стояти»(1900) та «Рожі». Найдовшим і найскладнішим текстом,що читається в цьому ж ключі - як автобіографія, авто апологія, авто дидактика, є оповідання «Доля»(1902 або 1903). Текст незакінчений, можливо призначався взагалі лише для Маковея, поділений на 2 частини, в другій оповідається про стосунки письменників. У першій дитинство й молодість героїні, відчутні також лейтмотиви. Закінчується текст переможними акордами, героїня завоювала впевненість щодо власних оцінок, вона зрівнялась в своїх очах з жінками - подвижницями.