МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА
ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра історії української
літератури та критики
Творчість Ольги Кобилянської в рецепції Марка Павлишина «Ольга Кобилянська: прочитання»
(ІНДЗ)
Виконала
студентка 3 курсу,
групи Фурб
Поліщук Світлана
Київ - 2013
ПЛАН
Вступ
«Німеччина» чи ні?: питання ідентичності.
Природа людини.
Ніцше чи ні?
«Земля» без братовбивства.
«Мені не соромно отворити уст про мої чувства»: взаємини Ольги Кобилянської з Осипом Маковеєм.
Що таке нація? Пізня проза.
Висновки
ВСТУП
«Ольга Кобилянська: прочитання», – це складний художній твір, це – не сповідь у прозі».
Зустріч Ольги Кобилянської з модерністю ставила її творчість у центр уваги українського літературознавства ще наприкінці ХІХ століття. Проза Кобилянської і сьогодні заохочує до нових спроб прочитання. Марко Павлишин наново розглядає розвиток світогляду й ідентичності письменниці: про зміст її діалогу з інтелектуальними сучасниками й попередниками, зокрема з Ніцше, що трапилося в її житті знакового, про розвиток її думок на тему нації.
Марк Павлишин розглядає тексти Кобилянської як канонічні, які потрібно читати ретельно та з увагою до деталей. Усвідомлюючи,що «читання» - це метафора, в сонові якої є фізичний акт почергового впізнавання знаків на папері для того, щоб відтворити слів чи поняття, а далі речення, аби збагнути сенс повідомлення.
«Німеччина» чи ні?: питання ідентичності
Тексти та дії Кобилянської підтримують наратив про її само ідентичність як людини, жінки, представниці інтелігенції, члена української нації.
Поняття ідентичності Павлишин подає за Стюартом Голом ( це, мовити б, позиції, які суб’єкт змушений займати, хоч він завжди «знає», що вони є зображеннями, а зображення завжди конструюються через проміжок, через розділ, що відокремлює від місця, де перебуває Інший, і таким чином вони ніколи не бувають адекватними процесам – ідентичними з процесами – усередині суб’єкта, з яким вони пов’язані.
Перша частина цього наративу досить складна і триває до перших років ХХ століття (учнівський період). Почалося все вправами з поезії в дусі поетів пізнього німецького романтизму Фрідріха Рюкерта, Людвіга Улянда, :Ніколаса Ленау. Повість «Вона вийшла заміж», пізніше перейменовану в «Людина» Кобилянська вважала початком своєї кар’єри. Одначе протягом семи років ці твори не друкувались.
Вимір ідентичності, який виходить на передній план на початку творчого шляху Кобилянської – це психосексуальна ідентичність окремо взятої жінки, бойовничище між сексуальними пристрастями та формами самопізнання.
У щоденнику здивовано, ледь не іронічно, фіксується нестабільність і непередбаченість гетеро сексуальних бажань автора й важливість тіла з його інстинктами для усвідомлення авторського «я».
Ідентичність жінок – це місце колізій. Жіноче питання Кобилянська пропагує і в творах і в виступах « Дещо про ідею жіночого руху»(1894). Письменниця хоче щоб потреби жінок випливали з їх нахилів та здібностей. Павлишин вдало підмітив у своїй роботі, що авторка варіює афоризм, кантівський за звучанням (хоча є підозри, що письменниця не була знайома з оригіналом), що жінка повинна бути «собі самій ціллю».
Кобилянська в своїх творах показує складність існування в жінці двох ідентичностей: матері та автономістської жінки.
Ця проблема перегукується з життям письменниці, пошуками приватної та публічної ідентичності.
Шукаючи самореалізації в роботі, жінка не відмовляється від сім’ї як шляху до матеріального забезпечення, хоча часом їй не мила думка про шлюб : «хотіла б мати лише гроші і спокій. Якби я мала гроші, то могла б жити зовсім сама, мені не треба було б нічийого співчуття, взагалі не треба було б нічого».
Кобилянська була готова визнати, що жінці нереально гармонізувати особисту автономність, задовільні психосексуальні стосунки та соціальну ідентичність.
Письменницька ідентичність зазнала обмежень за браком освіти і грошей, авторка з цим боролась і надіялась на гонорари за твори.
Національна ідентичність опиралась на два не згармонізовані мотиви, та авторка підкреслювала українськість родини, попри звучання паралельно польської, а далі і німецької мов. Та записники,альбоми і щоденники і товаське спілкування було німецькою мовою.
Протягом «учнівського періоду» письменниця гралась з формою творів. Існує традиція перераховувати авторів, що читала авторка (певно з її подачі).
Наступний етап розвитку ідентичності письменниці-інтелігентки починається знайомством з дарвінізмом та заглибленням у деякі тексти Ніцше. Паралельно з розвитком ідентичності письменника-як-інтелігента в Кобилянської спостерігаємо еволюцію ідентичності письменника-як-стиліста. Найрадикальніший відхід від нейтрального стилю зустрічаємо в неопублікованій алегорії «Привид», твір сильно стилізований, навантажений описами природи.
Рання творчість авторки не ідентифікувалась сильно з українською національністю. Софія Окуневська висловила непогодженість із такою байдужість до національного самовизначення письменниці. Пізніше Кобилянська підкреслювала, що саме під впливом цієї жінки почала писати українською, ще вплинула Кобринська.
По-різному сприймали Кобилянську в Україні та в Німеччині. Там закордоном їй закидали надмірну філософію, та спрощували її твори перед тим як видати, а то й зовсім цурались, напроти ж в Україні її прийняли тепло, помітили, зрозуміли та друкували Грушевський, Українка Маковей. Та письменниця все ж надіялась на німецьку аудиторію і перекладала свої твори.
Ідентифікація письменниці проходила в колізіях та постійних пориваннях, та все ж вона прийшла до українського (хоча певна іронічність в її ставленні простежується) не без допомоги українського письменства. Творчий шлях в руслі українського письменства – це логічно,адже дві біографії не могли існувати і ній паралельно, Німеччина, то додаток.