47.Особливості інфляції в Укр.

Перебіг інфляційного процесу в Укр. в 90-ті роки в цілому відповідає схемі, що визначається монета- риським трактуванням сутності та причин інф-ії. Разом з тим мають місце і помітні відмінності, зумовлені перехідним хар-ром нашої ек-ки та особливостями процесу її ринкової трансформації, а саме: 1) надмірне затягування інфляційного процесу на досить високому рівні (близько 20% за рік) без відчутного стимулю- ючого впливу на ек-не зростання, внаслідок чого інф-ія набула форму стагфляції; 2) антиінфляційна держ. політика супроводжується поглиб- ленням платіжної кризи (неплатежі держ. бюджету працівникам бюдж.. сфери, заборгованість перед бюд- жетом платників податків тощо), яка перетворюється в самост. чинник руйнівного впливу на ек-ку і при- мушує органи монетарної політики систематично вносити в неї відпов. корективи, що робить антиінфляц. політику недостатньо послідовною і ефективною; 3) форсоване нарощу- вання маси грошей та пов’яз. з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли ек-му зростанню, а навпаки поглиблювали ек-ий спад та зростання безробіття (так, досить успішне приборкання інф-ії в 1996р. і виведення її на прийнятний рівень не дало очікуваного пожвавлення вир-ва, яке продовжувало скорочу- ватись); 4) в умовах хронічного дефіциту держ. бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструк- туризації вир-ва різко погасити інф-ію не вдається і на сьогодні.

48.Держ. Регул-ня інф-ії: основні напрямки та інструменти.

Ідея “контрольованої” інф-ії сфор- мувалась як складова кейнсіанської теорії держ. регулюв. ек-ки шляхом втручання в платоспроможний попит і широко викор. на практиці в 50-60 р. в більшості країн ринк. ек-ки. Кейнс і його послідовники вваж., що різними ек-ми важелями , в т. ч. збільшенням грош. маси в обігу, держава може стимулювати роз- ширення поипту, реакцією на що буде зрост. пропозиції, а значить і вир-ва товарів без підвищення цін. На її сонові виправдовувалося форсування держ. витрат, зрос- тання бюдж. дефіцитів, що стало хронічним явищем. Проте вже з початку 70-х р.у більшості країн з розвинутою ринк. ек-кою розпоч. швидке зрост. цін, інф-ія набли- зилась до галопуючого рівня. Гол. недолік кейнс. ідеї регульованої інф-ії монетаристи вбачали в тому, що кейнсіанці не врахували у своїх оцінках наслідків інфляц. заходів уряду свідомої реакції ек-их суб’єк- тів (підпр-ців і найманих працівників) на майбутню інф-ію.

На практиці політика контрольованої інф-ії зазнала краху і з поч. 70-х р. змінилась антиінф-ою політикою. Антиінфляційна політика більшості країн з розв. ринк. ек-кою прово- диться за кількома напрямами – дефляційної політики (урегулювання попиту), політики доходів чи за двома напрямами одночасно. Дефляційна політика включ. ряд методів обмеження платоспромож- ного попиту через фін-ий і грошово-кредит. мех-м. Так, для зменшення надходжень зайвих грошей в обіг, скороч. витрати держ. бюджету (передусім на субсидії підпр-м, соц. потреби, інфраструктуру), а з метою вилучення з обігу зайвих грошей широко викор. посилення податко- вого тиску на доходи, форсується випуск держ. позик. Важливим інструментом дефляц-ої політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування випуску готівки в обіг. Другим напрямом антиінфляц. політики є політика доходів, яка передбачає держ. контроль за зароб. платою і цінами, що зводить- ся до фіксації зарплати і цін на певному рівні (“заморожування”), або встановлення темпів їх зрос- тання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту прод-ті праці або до того й іншого водночас.

Отже, антиіфляц. політика дає тим більший ефект, чим більше вона вдається до прямого втручання у вир-во, чим кращі умови створ-ся в країні для розв. підпр-ва і дії ринк. мех-му, тому вона не може обмежу- ватись лише дефляційними захода- ми, а повинна бути комплексною, включ. й заходи, спрямовані на всебічне сприяння розв. вир-ва на ринк. засадах.