10 Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.

За кожною граматичною категорією закріплена певна система відмінкових закінчень. Так, категорія роду представлена закінченнями -а(я), -о, нульовим в чол.р., -а(я), нульовим в жін.р., -о, -е, -а(я) в сер.р., категорія числа – закінченнями слів певного роду в однині і закінченнями -и, -і, -а(я) у множині. Оформлення граматичних категорій стабілізоване й усталене в українській мові. Інша річ, коли мова йде про варіантність у засобах вираження граматичних категорій. Варіанти на

морфологічному рівні представляють собою видозміни форми однієї і тієї ж мовної одиниці у межах певної граматичної категорії, напр., у давальному відмінку – учителю й учителеві. Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність

викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови.

11 Іменник — самостійна частина мови, що об'єднує слова, які називають предмети, опредмечені знаки, процеси, дії та відповідають на питання хто? що?Слід пам'ятати, що особливості ділової мови вимагають:1. Перевагу віддавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження: автор, біографія, варіант, габарит, гарант, довідка, екзотика, екскурсія, ємність, прецедент та ін.Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою тощо й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.2. Використання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) у чоловічому роді, Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: бухгалтер фірми виявив, висококваліфікований кухар ресторану переміг.

Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприкалад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...

Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи статусу.Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця та ін.3. Збірні іменники, що позначають:а) сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів тощо заміняти іменниками у формі множини,

б) сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом і місцем роботи, проживання та національною приналежністю треба передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення

4. Уживати форму Кл. відмінка тільки у звертанні до осіб, називаючи:статус — знавцю, колего, товаришу га ін.посаду — директоре, завідувачу, голово та ін.звання — професоре, капітане, академіку та ін.професію — лаборанте, перекладачу, секретарю та ін.

родича —батьку, мати, тітко та ін.ім'я — Ігоре (Ігорю), Миколо, Юрію та ін. Маріє, Ольго, та ін. ім'я по батькові — Іллічу, Євгеновичу та ін. Іллівно, Анатоліївно, та ін. прізвище — Сороко, Каркачу, Багалію, Бондаре та ін.

5. Уникати двозначності та багатозначності іменників без додаткового пояснення.

6. Указуючи час за роком, іменник треба узгоджувати з числівником, займенником чи прикметником не в М. відмінку з прийменником у (в), а в Р. відмінку без прийменника, 7. Для іменників чоловічого роду II відміни в 3. відмінку однини характерним є нульове закінчення: Підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ і под.

8. Уживати іменник, дотримуючись унормованих форм числа, наприклад:

9. Пам'ятати, що:• кількісний іменник раз у сполученні із числівником та іменником половина має форму рази: Продуктивність підприємства збільшилась у два з половиною рази. Якщо дробовий числівник виражений десятковим дробом, то маємо форму раз у Р. відмінку. Продуктивність підприємства збільшилась у два й чотири десятих раза;•в Ор. відмінку множини іменників II відміни та множинних іменників слід використовувати лише закінчення -ами (-еми), -има•одиниці виміру мають паралельну форму в Р. відмінку множини: децибелів і децибел, ватів і ват, але лише бітів, Гаусів, джоулів, ергів, мілібарів, байтів. Форма множини може позначати не саму речовину, а її конкретні види, сорти, типи: Залізницею прибували машинні масла, грузинські вина. Але Наприкінці XX й на початку XXI ст. (століття, а не століть), бо однорідними членами є не числівники, а іменники кінець, початок;•однина є засобом узагальнення, коли вказує на нерозчленованість, цілісність однорідних іменників: Перевезено ввесь урожай соняшнику. Та коли невизначену кількість однорідних іменників можна порахувати чи виміряти, слід уживати форму множини: Завчасно було придбано комплекти спортивних костюмів;•не можна відмінювати неживі предмети як живі істоти10. Надавати перевагу не дієсловам, а віддієслівним іменникам, які забезпечують однозначність і водночас узагальненість змісту

12 В українській мові всі іменники, що вживаються в однині, мають постійне значення роду : чоловічого, жіночого,

середнього.

Належність іменників до того чи іншого роду визначається їх морфологічними ознаками:

за формами називного та деяких непрямих відмінків у однині;

за типами суфіксального словотворення;

за синтаксичним зв'язком з іншими словами в реченні;

за семантикою.

Іменники чоловічого роду

До іменників чоловічого роду належать ті іменики, які здебільшого мають в називному відмінку однини нульове закінчення (дуб - Ж, героj -Ж ), рідше - - о, - а (Микол - а, дядьк - о). Також рід іменника можемо визначити, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно, цей, ця, це: ліс (він, цей).

Іменники жіночого роду

До іменників жіночого роду належать ті іменники, які здебільшого мають в називному відмінку однини закінчення - а, рідше - нульове закінчення: лип - а, земл' - а, совіст' - Ж, ніч - Ж, тін' - Ж. З іменниками жіночого роду співвідносяться займенники вона, ця.

Іменники середнього роду

До іменників середнього роду належать іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення -о, -е, -а: по'л-е, о'зер-о, тел'-а', курч-а', пле'мj-а. Іменники середнього роду, що означають назви молодих істот і мають в називному відмінку однини закінчення -а (-я), в непрямих відмінках однини та множини, а також в називному відмінку множини приймають суфікс -ат (-ят) (хлопча, цуценя, горобеня), разом з іменниками середнього роду на -а (-я) та суфіксом -ен (ім'я, сі'м'я, плем'я, вим'я) становлять окремий тип відмінювання - IV відміну. З іменниками середнього роду співввідносяться займенники воно, це.

В українській мові рід іменників може вживатися в одній і тій же самій формі зі значенням кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чоловічого, жіночого і середнього. Ці іменники спільного роду переважно емоційно забарвлені, називають істоту чи певну особу і вказують на ознаку, притаманну цій істоті (особі). Найбільшу групу становлять іменники зі значенням чоловічого і жіночого роду: бідолаха, При визначенні роду незмінюваних іменників треба мати на увазі, що:

серед іншомовних слів назви осіб набувають рід відповідно до статі: ця леді, цей аташе, випещений денді;

назви тварин мають чоловічий рід: австралійський кенгуру, домашній шимпанзе, шотландський поні;

назви неістот належать переважно до середнього роду: бюро, журі, кіно, меню, рагу, кашне, пенсне;

власні назви зберігають рід загальних назв: Екзюпері (письменник), Жорж Санд (письменниця), Юманіте (газета), велике Тбілісі (місто), знамените Онтаріо (озеро), мутна Огайо (річка) і Огайо (штат) прийняв гостей.

13 1. Багато іменників чоловічого роду, що є назвами осіб за професією, посадою, званням тощо, не мають паралельних форм жіночого роду, наприклад, такі, як адвокат, гід, маркетолог, менеджер, мер, муляр, міністр, нотаріус, прокурор, тренер, хірург, мікробіолог, педіатр. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок: Нараду провела декан факультету Мулинська О. І.; Декан факультету Кудін С. О. ознайомив викладачів з новими правилами вступу до інституту.

Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складених назв посад, звань: головний бухгалтер, змінний майстер, молодший державний інспектор, старший викладач, провідний технолог, гід-переклад ач, статист-дослідник тощо.

2. Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого і жіночого роду: дипломник — дипломниця, журналіст — журналістка, касир — касирка, кравець — кравчиня, лікар — лікарка, льотчик —льотчиця, офіціант — офіціантка, перекладач — перекладачка, баскетболіст — баскетболістка, продавець — продавщиця, штампувальник — штампувальниця і т. ін. Наведені слова жіночого роду належать до стилістично обмеженої лексики. Для позначення осіб жіночої статі у художньому, публіцистичному, розмовному стилях саме їм віддається перевага. В офіційно-діловій мові посади, професії, звання жінок позначаються тільки іменниками чоловічого роду: Ухвалили виділити оздоровчі путівки продавцям Морозовій Т. М. і Кон-дратовській І. І.; Веселова М. Р. отримала диплом викладача біології.

Деякі назви жіночого роду із суфіксом -к(а) не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівничка тощо. Вони належать до сфери розмовної мови.

3. Стилістично зниженими є назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів -их(а), -ш(а): сторожиха, ткачиха, двірничиха, адміністраторша, дячиха, барменша, білетерша, бригадирша, редак-торша, дикторша. Ці іменники використовуються тільки в розмовно-просторічній мові. Обмежене вживання утворень із суфіксами -их(а), -ш(а) зумовлене також тим, що ці форми (директорша, про-фесорша, деканша, лісничиха, інспекторша) означають посаду жінки і назву дружини за професією (посадою) чоловіка, а двозначність слів може призвести до змістової неясності.

4. Кілька іменників жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії і заняття, не мають відповідників чоловічого роду, як-от: домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, покоївка, праля, рукодільниця. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина — артист балету.

5. Іноді лексичні значення спільнокореневих назв осіб чоловічої та жіночої статі не збігаються, порівняйте: друкар — працівник друкарської справи, поліграфічної промисловості і друкарка — жінка, що працює на друкарській машинці; стюард — 1) офіціант на пасажирському морському судні, літаку; 2) в Англії — управитель великого господарства і стюардеса — бортпровідниця на літаках.

6. Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення жінки й ім'я особи при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: Мій опонент захворів; Доповідач навів цікаві факти. Сполучення на зразок доцент Максимишина, терапевт Соколова вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду. Що ж стосується означення, то воно в таких випадках узгоджується з назвою особи граматично, тобто має форму чоловічого роду: Мій шеф Василевська Ірина першою поздоровила мене з днем народження; Мій терапевт Соколова щойно повернулась із відпустки. Вирази моя стоматолог, наша бухгалтер мають розмовний характер.

7. У деяких назв осіб за професією або місцем проживання відзначаються паралельні словотвірні форми. Як взаємозамінні вживаються, наприклад, такі іменники: арфіст і арф'яр, вальцювальник і валь-цівник, зварник і зварювач, розкрійник і розкроювальник, полтавець і полтавчанин, полтавчанка і полтавка, жашковець і жашківчанин, жашківка і жашківчанка, черкасець і черкащанин, черкаска і черкащанка, уманець і уманчанин, у манка і уманчанка.

8. Частина простих (однослівних) назв осіб за ознакою місця проживання або місця роботи належить до розмовних форм: сільчани, городяни, кримчани, освітяни, зв'язківці, річковики, консерваторці, циркачі, естрадники і под. Як їх нейтральні відповідники в офіційно-діловій мові вживаються складені найменування: мешканці села, мешканці міста, мешканці Криму, працівники навчальних закладів, працівники відділень зв 'язку, працівники річкового транспорту, студенти консерваторії, артисти цирку, артисти естради.

9. Деякі професії позначаються в українській мові словами і перифразами (описовими зворотами): педагоги — майстри педагогічної

ниви, геологи — розвідники надр, залізничники — господарі сталевих магістралей, гумористи — майстри веселого цеху. Перифрастичні назви осіб використовуються у публіцистичному і художньому стилях. Хоча слід мати на увазі, що вони швидко втрачають образність і перетворюються у штампи.

10. В українській мові поширені назви осіб, які мають значення спільного роду. Іменники на -а виступають як слова чоловічого і жіночого роду залежно від статі особи, яку вони називають: Десятки разів я обіцяв цьому бідоласі Корецькому завітати до нього в гості і завжди підводив (Ю. Прокопенко); Де вона тепер, бідолаха? — задумався Григорій (М. Стельмах); Узяв та посватав таку ж сироту, як і сам — Мотрю, що служила у тому ж таки дворі за доярку (М. Ле-вицький); А цього сироту, Левка, узявши на свої руки, [Горпина] кріпко жалувала... (Г. Квітка-Основ'яненко).

До іменників спільного роду належать і деякі назви осіб на -о: агакало (ч. і а), доробало (ч. і а), ледащо (ч. і а), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) — велике ледащо, страшенне доробало. Іменники спільного роду використовуються в розмовно-побутовій мові.

Як слова жіночого і середнього роду функціонують назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфікса -ищ(е) на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище. Ці іменники також належать до стилістично зниженої лексики, вживаної лише у розмовному стилі.

14. 1. Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: прибулий месьє, військовий аташе, люб'язний портьє, мій імпресаріо, справедливий рефері, сміливий тореро, відомий шансоньє.

2. Назви осіб жіночої статі кваліфікуються як іменники жіночого роду: усміхнена фрейлейн, літня мадам,серйознафрау,стрункаміс. 3. Родова належність деяких назв осіб визначається конкретним уживанням у мові. Це так звані іменники спільного роду: Ваш протеже виявив себе з найкращого боку. — Милуйтеся-бо вашою протеже! (М. Старицький); Жодного паперу не писав для них більше, хоч як не тис на мене мій візаві (Ю. Андрухович).

4. Невідмінювані іменники, що означають тварин, належать до чоловічого роду: крикливий какаду, яскравий ара, галасливий жако, швидкий ему, смішний поні, крихітний колібрі, потішний маго, неповороткий гризлі. Але якщо контекст указує, що йдеться про самку, то слова, які узгоджуються з невідмінюваними назвами тварин, уживаються у формі жіночого роду: Шимпанзе годувала малюка 5. Субстантивовані невідмінювані слова відносяться до середнього роду: довгождане "так", гучне "ура", останнє "вибач", суворе "цить", лагідне "добраніч", улесливе "мерсі".

6. Невідмінювані іменники, що називають неістот, належать до середнього роду: вовняне кашне, нове меню, актуальне інтерв 'ю, світлове табло, смачне канапе. Частина іменників змінила родову належність відповідно до родової ознаки тематичного слова. Так, до чоловічого роду належать такі невідмінювані слова, як: сироко, памперо, майстре, грего та інші назви вітру, сулугуні (сир), шимі (танець), кабукі (театр), кавасакі (бот), бефстроганов (від прізвища Строганов), багі (гоночний автомобіль),бенді(хокейзм'ячем). 7. Деякі невідмінювані назви неістот подаються в словниках з подвійною родовою характеристикою. Наприклад, як іменники чоловічого і середнього роду визначаються назви деяких грошових одиниць (екю, ескудо), назви танців (па-де-де, па-де-труа, сиртакі), а також слова; мачете, статус-кво, бренді. У формах жіночого і середнього роду виступають іменники; есперанто (мова), афгані (грошова одиниця).

8. Невідмінювані багатозначні слова можуть мати неоднакову родову характеристику у різних значеннях; альпака — ч. і ж. (тварина) і с. р. (шерсть), каберне — ч. р. (сорт винограду) і с. р. (вино), контральто — с. р. (голос) і ж. р. (співачка), сопрано — с. р. (голос) і ж. р. (співачка). 9. Рід невідмінюваних географічних назв визначається за родовим поняттям (держава, місто, озеро, річка, гора, острів тощо); гостинне Батумі (місто), стрімка Арагві (річка), висока Ай-Петрі (вершина), зелений Хоккайдо (острів), небезпечний Страмболі (вулкан). Якщо слово співвідноситься з різними родовими поняттями, воно вживається у різних родових формах; Гаїті проголошена незалежною 1804 року (держава). На гористому Гаїті виявлено поклади бокситів (острів).

10. Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова; У районі відкрита нова АЗС (автозаправна станція); Наш НДІ уклав кілька перспективних договорів (науково-дослідний інститут); Кілька років тому ЦНБ переїхала у нове приміщення (Центральна наукова бібліотека); При педінституті розпочав роботу ФПК (факультет підвищення кваліфікації). У деяких випадках відзначається родова варіантність абревіатур. Наприклад, слово ВАК (Вища атестацій-на комісія) вживається як невідмінюваний іменник жіночого роду і як відмінюване слово чоловічого роду; 1992 року розпочала роботу ВАК України. Прийнято рішення ВАКу про затвердження дисертації. Відмінювана форма чоловічого роду властива розмовній мові, невідмінювана форма є літературною.

15 Категорія числа узагальнено відображає кількісну визначеність предметів, явищ і понять і базується на протиставленні формально виражених граматичних значень одини/множини. На відміну від інших частин мови (прикметників, числівників, займенників, дієслів), у яких категорія числа є суто граматичною, бо служить лише засобом синтаксичного зв”язку з іменниками (або особовими займенниками), іменники виражають граматичними формами числа предметність у кількісному визначенні; в іменниках ця категорія є самостійною, лексико- граматичною.

Граматичними ознаками категорії числа є:

· Система відмінкових форм, окремих для одини і множини (школа – школи, школи – шкіл)

· Відповідний синтаксичний зв”язок з іншими словами в реченні (висока гора, високої гори, високих гір);

· Специфічні засоби словотворення (дитина – діти, людина – люди, галичанин – галичани)

· Наголос (хата - хати- хати; поле – поля - поля).

У сучасній українській мові розрізняють дві числові форми: однину і множину.

Іменник у формі однини означає, що названий предмет мислиться як один з якогось класу предметів (книжка, будинок, птах).

Іменник у множині вказує, що йдеться не про один, а про більшу кількість однорідних предметів (книжки, будинки, птахи).

За наявністю форм числа іменники поділяються на три групи:

1. Для яких характерні форми однини і множини;

2. Іменники, що мають тільки форму однини (singularia tantum);

3. Іменники, які вживаються лише у формі множини (pluralia tantum);

Однинні іменники (singularia tantum)

Причина вживання іменників лише в однині – їх семантика. Однинні іменники виражають назви предметів чи опредмечених понять, які у практиці мовлення немає потреби визначати й уявляти в якійсь кількості, хоча зі структурно-граматичного погляду утворити форми множини від таких іменників можна.

У багатьох випадках іменникам властиві тільки форми множини. Це так звані множинні іменники, або іменники pluralia tantum. З погляду семантики вони виявляють співвідносність з граматичним значенням форм однини і множини, виражаючи омонімію обох чисел.

16 Функціонування форми називного відмінка у ролі присудка перебуває, на думку мовознавців, поза системою власне -відмінків3, оскільки вживається не самостійно, а входить до присудкового комплексу (дієслівна зв’язка та іменник), внаслідок чого нейтралізується відмінкове закінчення, напр.: Він є батько. Справді, у цій ролі з незначними відтінками в значенні може вживатися давальний відмінок, напр.: Він був мені за батька; орудний відмінок, напр.: Він став мені батьком.

Формою називного відмінка виражено підмет односкладних номінативних речень. У цьому випадку він конденсує суб’єктне і предикативне значення.

На основне нашаровуються супровідні значення родового відмінка, пов’язані з вираженням різноманітних обставинних ознак: а) часу, напр.: народився першого квітня дві тисячі п ‘ятого року; за старих часів було по-іншому; б) просторовості, напр.: приїхати до Львова; атрибутивних відношень у приіменниковій позиції як нашарування на суб’єктну та об’ єктну семантику, напр.: Я вловлюю в твоїх словах тон начальника або Акцизний збір в доходах бюджету. Поява цих значень зумовлена явищами транспозиції — виконання іменником функцій прислівника (дієприслівника) чи прикметника (дієприкметника). Не варто, однак, зловживати формами родового присубстантивного відмінка, щоб не створити психолінгвістичного дискомфорту чи граматичних помилок, пор.: Товариш брата моєї дружини повідомив…; Допомога банку не забарилася.

У сполученні з іменниками, що мають значення кількості, та кількісними числівниками форми родового відмінка виражають комплек-тивне значення, тобто роблять повним набір предметів, які становлять щось ціле, напр.: до розрахунку береться половина залишків, витрачено п ‘ять мільйонів гривень. При цьому вони втрачають самостійну функцію, виступаючи елементом стійкого синтаксично нерозкладного словосполучення, у якому головним членом є кількісний іменник або числівник у формі називного чи знахідного відмінка.

Умовою існування таких конструкцій може бути введення до них означальних прислівників типу добре, погано, напр.: Мені добре живеться; предикативних прислівників, які виражають стан людини або природи (весело, радісно, сумно, нудно, соромно, жаль тощо), напр.: Мені весело;Вам має бути соромно; слів з модальним значенням типу треба, можна, варто, слід, доцільно, потрібно тощо у поєднанні з інфінітивом, напр.: Вам треба ще попрацювати.

При іменниках давальний відмінок виражає вторинне значення належності, стосунку, напр.: належить батькові, пам’ятник Шевченкові. Будуючи речення, важливо дбати про те, щоб функції адресності та посесивності не перехрещувались і не викликали двозначності, пор.: Львів хоче продати нам ‘ятник Шевченкові?

Варто звернути увагу на те, що давальний відмінок може вживатися тільки з похідними прийменниками типу завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, у яких сема адресата чи об’єкта дії все ж таки відчувається, напр.: Я вчуся в університеті завдяки (всупереч) батькам (долі).

Знахідний відмінок - основне значення — назва об’єкта дії, процесу чи стану, напр.: приваблювати клієнтів, оформляти документи, фіксувати заборгованість, запрошувати делегацію, переживати невдачі. Аналогічну функцію виконує знахідний відмінок у безособовому реченні, присудок у якому виражений предикативними віддієприкмет-никовими формами на -но, -то, напр.: справу завершено, кредитування припинено.

Вторинними функціями знахідного відмінка є вираження значень: а) часу (слова на зразок година, хвилина, тиждень, рік, століття, ніч у поєднанні з кількісними чи порядковими числівниками, вказівними займенниками цей, той, неозначеними якийсь, деякий), напр.: тривав два дні, відчиниться за годину, припинити на якийсь час; б) міри простору, ваги, вартості (слова типу метр, кілометр, копійка, гривня у поєднанні з кількісними числівниками), напр.: стояти за два кроки, коштує п ‘ять гривень.

Використання форм знахідного відмінка в присудковій сполуці нейтралізує власне відмінкові ознаки, напр.: …являє собою складну систему формальних відношень.

Орудний відмінок - первинною функцією є інструментальна (знаряддя і засіб дії), напр.: Добрими справами прославте себе.

Вторинними є такі функції: а) об’єкта дії і стану, напр.: керувати банком, милуватися

природою, гордитися працівниками; б) реального суб’єкта або співучасника дії, напр.: Рахунок закрито комісією; Продукція випущена дочірньою компанією.

Багатством значень відзначаються форми орудного відмінка, які виконують у реченні функцію обставини. Вони виражають: а) шлях руху, напр.: підніматися сходами, іти дорогою; б) порівняння, напр.: лежить колодою; в) час, напр.: працювати тижнями; в) спосіб дії, напр.: реалізувати зі знижкою.

Спостерігаємо здатність орудного відмінка виражати предикативну ознаку, напр.: Диктант був з помилками. Варто звернути увагу на високу активність форм орудного відмінка як компонентів стійких описових (перифрастичних) словосполучень типу перебувати під наглядом, зловживати становищем, збиратися з думками, в яких вони не функціонують ізольовано. Такі вислови подібно до слів відтворюються в мовленні як готові словесні формули і їх треба вивчати та запам’ятовувати.

Місцевий відмінок — виражає розгалужену систему значень, виражаючи їх аналітично, тобто семантико-функціональне значення передається прийменником у поєднанні з відмінковою формою.

Власне предметне значення місцевий відмінок реалізує у придієслівній позиції, виражаючи: а) місце дії (загальне локативне значення і просторову позицію) у поєднані з прийменниками в (у), на, по, при, напр.: бути в Києві, розташований на другому поверсі, розкласти по столах, котились по обличчю, стояв при дорозі; б) знаряддя дії, напр.: транслювали по радіо; в) об’єкта дії (при дієсловах типу упевнюватися, сумніватися, переконуватися, помилятися, розумітися, наполягати, зосереджуватися, грунтуватися, плакати, які нейтралізують значення прийменників в (у), на, по, о (об), перетворюючи їх на своєрідні постфікси), напр.: помилятися в людині, знатися на історії, плакати по матері.

Інші функції місцевого відмінка є вторинними і виникають у результаті вживання місцевого відмінка в функції обставини, наприклад, часу: народитися в травні, зазнати в юності.

Кличний відмінок - виконує в мовленні функцію називання адресата мовлення, тобто осіб, рідше персоніфікованих предметів, напр.: / все то те, душе моя, чого ти сумуєш? (Т. Шевченко). Реалізуючи цю функцію в реченнях з дієслівними присудками у формі наказового способу, поєднує функцію адресата з функцією потенційного суб’єкта дії, напр.:

Верни до мене, пам’яте моя! (В. Стус). Ця функція дає змогу кличному відмінку виступати головним членом односкладних речень, напр.: Богдане Івановичу! - вперше назвав його так офіційно.

У конструкціях типу Ви, Петре Омеляновичу, помиляєтеся; Де зараз ви, кати мого народу? кличний відмінок семантично дублює займенник, конкретизує його зміст, підсилює адресність.

У професійному мовленні використання відмінків визначається тим значенням, з яким вони існують у сучасній українській літературній мові. Деяка специфіка зумовлена семантикою дієслів, які ними керують (складні випадки дієслівного керування будуть викладені в окремому розділі) та типом синтаксичної конструкції.

Особливо ретельно треба стежити за тим, щоб поєднання відмінкових форм не викликало двозначності, напр.: контроль бухгалтерії, допомога заводу, виклик брата. Звичайно, її можна уникнути, ввівши слова-конкретизатори або замінивши віддієслівні іменники дієсловами, пор.: контроль з боку бухгалтерії, допомога від заводу, братів виклик або викликати брата.

Застереження можуть стосуватися вживання окремих відмінків, напр.:

При дієсловах з часткою не використовують родовий відмінок, а не знахідний, пор.: не позичити гривні, але позичити гривню, не писати статей, але писати статті.

Для вираження значення часу переважно використовують родовий відмінок, якщо його вживають з порядковим числівником, займенниками цей, той чи прикметниками, а також для вказівки на дату, напр.: першого квітня дві тисячі першого року, цього року, поточного року, але у подальші місяці року.

17 Прикметник - це самостійна частина мови, яка виражає постійну ознаку предмета в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. Ознака предмета, названа прикметником, може бути безпосередньою або вираженою через стосунок до інших предметів, осіб, явищ, дій, станів, кількості, обставинної ознаки. Відповідно до значення прикметники поділяють на три розряди -якісні, відносні, присвійні. Якісні прикметники виражають безпосередню ознаку предмета, пов'язану з називанням кольору, розміру, форми, смаку, зовнішніх чи внутрішніх властивостей предмета, напр.: синій, малий, солодкий, лисий, спокійний.Спеціальними засобами вираження міри вияву порівнювальної ознаки є форми ступенів порівняння. Ступені порівняння - це граматична категорія прикметників, яка ґрунтується на протиставленні форм якісних прикметників, які називають ознаку, виражену більшою чи меншою мірою порівняно з такою самою ознакою в іншому предметі чи в тому самому предметі, але в різні періоди його розвитку. Розрізняють два ступені порівняння - вищий та найвищий, кожен з яких має просту та складену форми вираження: 1. Проста форма вищого ступеня твориться від основи якісного прикметника за допомогою суфіксів -ш-, -іш-, вибір яких зумовлений законами милозвучності, пор.: дорогий — дорожчий, але теплий — теплішийОкремі прикметники утворюють форму вищого ступеня від іншої основи, напр.: гарний — кращий і ліпший, поганий — гірший, великий — більший. Процес творення простої форми прикметників за допомогою суфікса -ш від іменників з кінцевими приголосними г, з, ж, с супроводжується чергуванням (суфікси -к, -ок при цьому усікають-ся), напр.: дорогий — дорожчий, близький - ближчий, дужий — дужчий, високий — вищий. Додаванням префікса най- до простої форми вищого ступеня твориться проста форма найвищого ступеня порівняння, напр.: дорожчий — найдорожчий, тепліший — найтепліший, кращий — найкращий, гірший - найгірший, більший – найбільший

2. Складена форма вищого ступеня твориться додаванням слів більш abo менш до прикметника, напр.: більш (менш) дорогий, більш (менш) теплий, більш (менш) гарний. Для творення найвищого ступеня порівняння використовують слова найбільш (найменш), які додають до форми прикметника, напр.: найбільш (найменш) дорогий, найбільш (найменш) теплий, найбільш (найменш) гарний.

У діловій мові перевагу надають складеній формі ступенів порівняння прикметників. Треба пам'ятати, що не всі якісні прикметники утворюють ступені порівняння. Це залежить від специфіки значення та структури основи. Не мають ступенів порівняння прикметники, які виражають: а)    абсолютну ознаку, напр.: мертвий, глухий, сліпий; б)    масть тварин, напр.: чалий, гнідий, буланий, вороний; в)    неповний вияв ознаки, напр.: темнуватий, білявий, зеленавий; г)    ознаку предметів на основі кольорової схожості до інших предметів, напр.: кремовий, бузковий, шоколадний; д)    суб'єктивну оцінку якості, напр.: темненький, синенький, старезний; е)    недосяжну ознаку, напр.: нездоланний, незрівнянний, нескінченний.

18 .Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється додаванням суфікса -іш або -ш до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника: тонкий - тонший, широкий - ширший, довгий - довший, могутній -могутніший, розумний - розумніший. При цьому в основі чи корені втрачаються суфікси основи -к-, -ок-, -ек- перед суфіксом -ш-: глибокий -глибший, далекий, дальший. Перед суфіксом -іш- суфікси основи -к-, -ок-, -ек- зберігаються: чіткий - чіткіший, стрункий – стрункіший. 2. Окремі прикметники утворюють паралельні форми вищого ступеня. Деякі з паралельних форм розрізняються відтінками значення, вужчою/ширшою сполучуваністю, наприклад: гладший (предмет) - гладкіший (людина), старший (вік, положення) - старіший (вік), товщий (предмет, людина) - товстіший (людина). 3.При утворенні форми вищого ступеня прикметника на стику основи і суфікса може виникати чергування: -при поєднанні кінцевого г,ж,з основи із суфіксом -ш- виникає сполучення -жч-: дорогий - дорожчий, тяжкий - тяжчий, низький - нижчий. -при поєднанні кінцевого с основи із суфіксом -ш- виникає -щ-: високий-вищий. 4. Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш, менш і звичайної форми якісних прикметників: більш важливий, менш дошкульний. Для деяких прикметників складена форма вищого ступеня (як і найвищого) є єдино можливою: більш винний, менш радий, більш роботящий, менш вартий... НАЙВИЩИЙ СТУПІНЬ ПОРІВНЯННЯ 1.Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найдобріший, найкращий, найлегший. Перед цим префіксом для підсилення якості вживаюся частки як-, що-. якнайшвидший, щонайдорожчий 2. Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, найменш із прикметником звичайного ступеня: найбільш зрозумілий, найменш зручний Проста форма вищого і найвищого ступенів порівняння переважає в художньому, публіцистичному, розмовному мовленні. Складена форма ступенів порівняння має відтінок книжності, отже вона прийнятніша для наукового і офіційно-ділового стилів. ПОМИЛКИ У ВЖИВАННІ СТУПЕНІВ ПОРІВНЯННЯ 1. Порушенням літературної норми є поєднання вищого ступеня порівняння з родовим відмінком іменника (він дужчий тебе, доповідь цікавіша попередньої) або вживання вищого ступеня із відносно-питальним займенником чим (я спокійніший, чим ти). Ці помилки виникають під впливом російської мови, у якій такі конструкції є нормативними. В українській мові у подібних конструкціях обов'язкові прийменники або сполучник ніж: він дужчий від тебе, доповідь цікавіша за попередню, я спокійніший, ніж ти. 2.Досить часто трапляються випадки невиправданого поєднання простої і складеної форм ступенів порівняння прикметників: більш лагідніший; найбільш тривкіший. Це неприпустимо. Правильні форми - більш лагідний, найбільш тривкий. 3. Поширеною помилкою є неправильне узгодження простої форми вищого ступеня: Мій брат старше, ніж ти. Ці машини дешевше від вітчизняних. У поданих реченнях потрібно вжити форми старший, дешевші, адже в українській мові проста форма вищого ступеня порівняння має категорії роду, числа, відмінка і повинна узгоджуватися за ними. Подібна помилка виникає під впливом російської мови, у якій, на відміну від української, проста форма вищого ступеня порівняння не змінюється за родами, числами, відмінками: Их дом (квартира, село, окна) больше, чем у нас. 4.Помилкою є використання при творенні складеної форми найвищого ступеня порівняння як допоміжного слова самий: самий сміливий, самий дорогий, самий досконалий. Як допоміжне тут може використовуватися тільки слово найбільш: найбільш сміливий, найбільш дорогий, найбільш досконалий. (Форми із словом самий відповідають нормі у російській мові - самый веселый.

19 Відмінювання прикметників

Прикметники змінюються за родами, числами й відмінками. Форма прикметника визначається тим іменником, від якого цей прикметник залежить у словосполученні чи реченні.

За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень прикметники поділяються на дві групи — тверду і м'яку.