6 Термін (від латин, terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну, фізичну, мовознавчу, літературознавчу, філософську, фінансову , хімічну, біологічну, музичну, спортивну тощо.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство)', 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами.

Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:

o логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

o мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо}.

Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством.

Основні ознаки терміна

^ Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення.

^ Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями.

^ Прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) не вдається. ^ Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію(означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна: нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення, відсутність синонімів, інтернаціональний характер, стислість, відкритість і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, ре- і детермінологізації, постійному поповненні системи новими термінами; прозорість внутрішньої форми терміна, що поліпшує Його сприйняття і збереження у терміносистемі.

Термінологія виконує такі основні функції - позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців - за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках. Розрізняють такі види: словники терміносистем, затверджені у вигляді стандартів; словники термінології (універсальні енциклопедії, галузеві енциклопедії, галузеві термінологічні словники).

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

7 Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фонд. Ізольованих терміносистем немає, вони містять уніфіковані щодо норм сучасної мови терміни на міжгалузевому рівні.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни переділяються натри групи:

1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).

3. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, привка, ретуш.

8 Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

Вторинна номінація ( використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: гідрометричний равлик, споживчий кошик, гальмівний барабан, відплив капіталу, миша комп’ютера, вексельний портфель, брівка траншеї, поливне крило. Це найдавніший спосіб термінотворення.

Словотвірний ( утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, перезволоженість), суфіксів (підгортальник, оборотність), складанням слів і основ (вакуум-помпа, матеріаломісткість,

сумішоутворювач), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), МК (магістральний канал). Цей спосіб термінотворення ( один із найпродуктивніших на всіх етапах становлення термінології, включаючи сучасний.

Синтаксичний ( використання словосполучень для називання наукових понять: планування виробництва, капіталодефіцитні країни. Терміни(словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів.

Синтаксичний спосіб ( найпродуктивніший спосіб творення термінів у нашчас.

Запозичення ( називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, седиментація, картридж, бюргшафт.

9. Науковий стиль, як жоден інший, багатий на слова іншомовного походження. І це зрозуміло: наука — явище міжнародне, тож вони є одним із найважливіших джерел поповнення термінології (електрон,синус, вітамін, монтаж, реакція, автаназія).Друге важливе джерело — терміни, утворені на власній основі (корінь, пізнання, коло,тиск, вісь, теплообмін, жаротривкість).Тобто, в науковій лексиці співіснують чуже й питоме, інтернаціональне й національне.Перший складник єднає її з міжнародними стандартами, другий виявляє її самобутність, зберігає народний характер.Доведено, що для повноцінного розвитку термінології важливо дотримуватися рівноваги цих двох складових, тобто враховувати як зарубіжні здобутки, так і національні традиції. Отже, в українській мові на рівноправних засадах мають побутувати терміни як запозичені із західноєвропейських мов чи утворені з греко-латинських елементів, так і посталі на ґрунті питомих (слов’янських) словотвірних засобів. Нехтування тієї чи іншої складової може зашкодити усталенню термінології, порушити її органічність, загальмувати розвиток наукового стилю.Утім, і без спеціальних підрахунків неважко бачити, що сучасні наукові публікації переобтяжено невиправданими термінологічними запозиченнями. Інтернаціональна складова в них надмір переважає, а то й витісняє національну.Один із виявів цього — свідома заміна загальновживаної слов’янської лексики несло в’янськими відповідниками. Питомі слова, що раніше займали в мові науки своє природне місце, нині виштовхуються до пасивного словника: обмежувати - лімітувати; продовжувати – пролонгувати.

Другі слова видаються органічними для англійського тексту, де їхні корінь і лексичне значення здебільшого прозорі. Але живосилом притягнуті в українську мову,вони втрачають цю органічність і набирають вигляду «стороннього тіла». Читачеві доводиться подумки перекладати ці терміни рідною мовою, тобто виконувати роботу за автора. Тим-то сучасний науковий жаргон за його лексичне наповнення жартома (але небезпідставно) називають латинським діалектом української мови або ж «українглішом».

Слід визнати, що англомовна термінологія є міжнародною, узвичаєною серед зарубіжних фахівців. Цей довід особливо важить тепер, коли постколоніальна Україна усвідомлює себе частиною Європи, наздоганяє цивілізовані країни в економіці й культурі, переймає в західних народів їхні науково-технічні здобутки. Дедалі більше співвітчизників отримує доступ до новітніх інформаційних технологій. І те,що наша наукова мова вирівнюється за міжнародним стандартом, а чимало прогалин у її терміносистемах заповнюється шляхом запозичень. Запозичення усувають синкретичні значення, дають змогу відмежовувати наукову думку від ненаукової.

Відмову від питомого термінотворення часто пояснюють і тим, що слов’янський корінь своїм прозорим походженням викликає непотрібні асоціації. Тоді як не слов’янський корінь, маючи неясне походження, жодних семантичних зв’язків за собою не тягне,в утвореному на його основі терміні немає зайвих смислових чи образних нашарувань (пор. ворожнеча — антагонізм, зубожіння —пауперизація, невиплата — дефолт, обмацування — пальпація). Тобто, латинські й англійські слова деяким нашим ученим здаються більш ученими, ніж українські. Стилістичний аналіз окремих наукових текстів показує, що вживання чужих слів часто-густо випливає не з потреби точно передати наукові істини, а набуває самодостатнього характеру — запозичення задля самого запозичення. Такі автори не вміють чи не хочуть перекладати, цураються питомої лексики, хочуть показати свою «оригінальність». У науковому жаргоні непотрібні запозичення надають викладові штучної наукоподібності.