1 Лексичні норми регламентують правила слововживання. їх фіксують насамперед словники: "Словник української мови" в 11-ти томах (1971-1980 рр), "Новий тлумачний словник української мови" (1998 р.), "Великий тлумачний словник сучасної української мови" (2001 р.), "Український орфографічний словник" (2002 р.), "Російсько-український словник ділового мовлення" (автор Шевчук С. В., 2010 р.).

Відхилення від норм слововживання у мовній практиці зумовлені кількома чинниками:

* незнанням точного лексичного значення слова, наприклад: Часопис "Вечірній Київ" відсвяткував свій ювілей. Часопис - періодичне друковане видання у вигляді книжки; журнал. Отже, у цьому реченні слід вживати слово газета, а не часопис, ^ невмінням вибрати із синонімічного ряду найточніше слово, тобто незнанням синонімічного багатства мови, яке є "одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову"⁵.

Синоніми

Синоніми - це слова різні за звучанням, але мають тотожне чи близьке значення: обов'язково - неодмінно; конче - доконче - неминуче; властивий - притаманний; проживати - мешкати; аргумент - (у полеміці) доказ, підстава, обґрунтування.

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, й через те точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали Й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт.

Щоб збагатити свій активний запас слів, радимо частіше звертатися до "Словника синонімів української мови" у двох томах (2001 р.). Пропонуємо короткий лексикон синонімів української мови, яким можна скористатися під час підготовки до усного чи писемного фахового спілкування (див. Короткий лексикон синонімів української мови С. 673-687). Що повніший синонімічний ряд, то легше вибрати найточніше, найвлучніше слово для висловлення думки. Основна функція синонімів - урізноманітнення власного мовлення, уникнення повторів.

Українська мова багата на абсолютні синоніми - слова, що відрізняються лише звучанням. Із двох слів для називання того самого поняття мовці перевагу чомусь надають іншомовному, запозиченому, а не оригінальному українському.

2 Системні зв’язки в лексичному складі мови та їх використання у фаховій мові. Специфіка лексики як системи виявляється в її відкритості, і це ніяк не порушує сам принцип системності, тому що кожне слово, входячи до лексичної системи мови, набуває всіх системних ознак, а якщо мова визнається системою, то послідовно із цього випливає визнання лексики як системи, бо неможливо уявити собі систему, одні елементи якої були б системними, а інші – несистемними. Головним аргументом підтвердження цієї думки можна вважати той факт, що у сфері лексики чітко визначаються всі ті види відношень і зв’язків, які є основними для мовної системи в цілому, а саме: 1) відношення “засоби-функції” (одиниці нижчого рівня виступають засобом оформлення одиниць вищого рівня, а в одиницях вищого рівня будь-яка одиниця реалізує свої функції, виступаючи як складова частина); 2) відношення маніфестації (зв’язують форму слова – лексему з його значенням – семемою); 3) парадигматичні відношення, в основі яких лежить формальна чи семантична схожість слів і які виявляються у наяв­ності у межах словникового складу різноманітних груп слів; 4) синтагматичні відношення, які проявляються у закономірності сполучуваності слів у лінійному ряду; 5) відношення репрезентації (варіантності), якими віртуальні, системні слова пов'язуються з їх актуальними реалізаціями у складі речень. Аналізові цих зв’язків та відношень присвячені численні праці лінгвістів, в результаті чого на сучасному етапі сформувались основні поняття і терміни, які розкривають науковий погляд на лексику як систему, визначились принципи, склались різні методики дослідження елементів цієї системи. Подальше вивчення лексики як системи потребує не тільки охоплення всіх частин (сфер) словника, а й поглиблення досліджень, що пов’язано, зокрема, з виявленням для окремих елементів системи вищезгаданих зв’язків та відношень. Системність лексики виявляється насамперед в існуванні лексико-семантичних груп , характерною ознакою яких, крім належності до однієї частини мови, є наявність спільних семантичних і, як наслідок, граматичних ознак.

3 У мові є слова, які називають якесь одне поняття, ознаку чи явище тощо. Наприклад: степ – “великий, безлісий, вкритий трав´янистою рослинністю, рівнинний простір у зоні сухого клімату”, новостворений – “який недавно або тільки що створили ”. Отже, слова, що мають лише одне значення, називаються однозначним.

Багатозначними називаються слова, які вживаються з двома або кількома значеннями. Із розвитком мови слово, первісно однозначне, може набувати нових значень. Це відбувається тому, що два і більше предмети чи явища можуть мати спільні ознаки й отримати однакову назву.

Омоніми – це слова, які однаково звучать, але мають зовсім різні значення. На відміну від багатозначних слів, значення омонімів не пов’язані між собою.

Наприклад: кормовий (від корм) – кормовий (від корма), лисичка (зменшувальне від лисиця) – лисичка (гриб), промокати (ставати мокрим наскрізь) – промокати (висушувати промокальним папером). Лексичні омоніми поділяються на два різновиди – повні (абсолютні) і неповні (часткові). Повні омоніми – слова, що збігаються в усіх своїх формах: піщана коса і дівоча коса, Неповні омоніми – слова, у яких збігається лише частина форм, наприклад: кадри (особовий склад) і кадри (сцени, епізоди з кінофільму).

Морфологічні омоніми, або омоформи, являють собою випадковий збіг у звучанні і написанні форм різних слів, що належать до різних частин мови: умивався без мила – мила посуд, Фонетичні омоніми, або омофони, однаково звучать, але мають різне значення і написання: мене – мине, надія – Надія.

Графічні омоніми, або омографи, пишуться однаково, але відрізняються значеннями, а у вимові – наголосом: вигода (користь) – вигода (зручність), орган – орган, брати – брати.

Паронімами називають близькі за звуковим складом і вимовою слова, але з різним або частково близьким лексичним значенням. гарантійний (який гарантується кимось, чимось) – гарантійний лист і гарантований (сталий, підтримуваний законом) – гарантоване право;

Слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, називаються синонімами. захищати, боронити, відстоювати, обстоювати; ґрунтуватися базуватися, основуватися, будуватися.

4.Фразеологічне багатство сучасної української мови.Фразеологія фахового мовлення. Фразеологізми (грец. phrasis — мовний зворот і logos — слово) — стійкі, цілісні, семантично нерозкладні сполучення слів, що відтворюються в мовленні як готові формули. Їхній зміст завжди інший, ніж семантика поєднаних у них слів: брати ноги на плечі — тікати, робити з мухи слона — перебільшувати, як сніг на голову — раптово, рукою подати — близько, пекти раків — червоніти. Вивчає фразеологізми мовознавча наука — фразеологія.

У мовленні фразеологізми використовують з різною метою: для надання висловлюванню образності, емоційності, експресивності; створення відтінку іронії, жарту, насмішки, сарказму тощо; вираження позитивних емоцій або фамільярності; відтворення найтонших аспектів значення, характеристики предмета, явища, ситуації.

Жоден мовний стиль не обходиться без фразеологізмів. Найбільше їх у художньому, публіцистичному, розмовному, де основна їх функція — вираження образності. В офіційно-діловому стилі вони покликані уніфікувати способи спілкування, зробити його чітким, у науковому — частіше фігурують як термінологічні сполуки, що виражають одне поняття. Особлива яскравість фразеологізмів виявляється в живому мовленні.

Попри стильову обумовленість і різне походження всі фразеологізми мають немало спільних ознак: відтворюваність у мовленні; постійний лексичний склад; усталений порядок слів; стійкі граматичні категорії; втрата словами, які є компонентами фразеологізмів, своїх значень, завдяки чому вони разом виражають одне поняття; виконання у реченні однієї синтаксичної функції всіма компонентами фразеологізму; наявність синонімічних та антонімічних зв’язків з іншими фразеологізмами і словами. Фразеологія української мови формувалася впродовж багатьох століть. Більшість сталих словосполук утворилася з вільних поєднань слів, які внаслідок поступової метафоризації та перенесення на інші сфери людської діяльності втратили своє первісне значення і в єдності набули нового. Джерелами української фразеології є:

1) побутова мова (байдики бити, як корова язиком злизала, кров з молоком);

2) крилаті вислови видатних людей (пропаща сила, лебедина пісня, усе своє ношу із собою);

3) виробничо-професійна діяльність (розмотати клубок, коронний номер, на мисливця і звір біжить);

4) Біблія (випити гірку чашу, закопати талант у землю, блудний син);

5) антична міфологія і література (сізіфова праця, танталові муки, ахіллесова п’ята);

6) українська міфологія (виносити сміття з хати, горобина ніч, до перших півнів);

7) переклади іншомовних висловів (дивитись крізь пальці, шукайте жінку, пам’ятати про смерть);

8) каламбури, анекдоти, жарти (ростуть на вербі груші; на городі бузина, а в Києві дядько);

9) народна творчість (що посієш, те й пожнеш; гірко заробиш — солодко з’їси; ні слуху ні духу);

10) звороти науково-термінологічного характеру (броунівський рух, нейтральна реакція, поставити діагноз). У фразеологізмах віддзеркалюються світогляд, духовність, ментальність, естетичний світ і етична культура людини. Вміле використання їх надає мовленню масштабу і глибини, увиразнює його суть, потужно відлунює в думках і почуттях мовно розвиненої особистості.

5 Специфіка у використанні засобів загальної мови в науковій сфері спілкування зачіпає всі лінгвістичні рівні - фонетичний, лексичний, морфологічний, синтаксичний

Фонетичний рівень. Фонетико-інтонаційна сторона в усній формі наукової мови не має визначального значення, вона покликана в основному підтримати стилістичну специфіку на інших рівнях.Має забезпечити чітке сприйняття словесної форми взагалі і складної зокрема.

Лексичний рівень. Побічний, узагальнений характер наукового тексту проявляється на лексичному рівні в тому, що в ньому широко вживаються слова з абстрактним значенням. Характерною рисою наукового стилю є його висока насиченість термінами. Необхідною умовою наукової мови є правильне, логічне визначення понять, що вводяться термінами. Неправильно вживаний або незрозумілий термін може дезінформувати читача.

Морфологічний рівень. Абстрактність наукового стилю проявляється і на граматичному рівні - у виборі форм слова і в побудові словосполучень і речень.

Особливо своєрідно вживається в науковому стилі дієслово. У даному стилі типовим є вживання форм теперішнього часу дієслова, і ці форми, характеризуючи досліджуване явище, мають позачасове значення. Позачасове значення набувають і форми минулого часу. У науковій мові частіше, ніж в інших стилях мови, вживаються короткі прикметники. Своєрідно виявляється категорія особи: значення особи зазвичай є ослабленим, невизначеним, більш узагальненим.

Синтаксичний рівень. Синтаксичні особливості наукового стилю виявляються досить послідовно незважаючи на те, що синтаксичні конструкції в більшості своїй загальновживані, нейтральні. Синтаксис (побудова словосполучень і речень) найбільше відображає зв'язок з мисленням. Сучасний науковий стиль характеризується прагненням до синтаксичної компресії - до стиснення, збільшення обсягу інформації при скороченні обсягу тексту. Це проявляється в особливостях побудови словосполучень, в особливостях речень.

Так, для наукового стилю характерні словосполучення іменників, у яких у функції визначення виступає родовий відмінок імен. Імена прикметників в ролі визначення широко вживаються в термінологічному значенні: голосні і приголосні звуки, кримінальний кодекс, умовні рефлекси і т.п. Для наукового стилю типовим є вживання іменного присудка що сприяє створенню іменного характеру наукового стилю.