39.Звертання як синтаксичні категорія.

Звертання - це слово (або сполучення слів), що називає особу чи предмет, до яких спрямоване мовлення..

Звертання виражається іменником у формі кличного відмінка. Форма кличного відмінка інколи може збігатися (омонімічна) з називним відмінком.

Іменники-звертання, виражені кличним відмінком, омонімічним з називним, слід відрізняти від іменників-підметів за такими ознаками: 1) синтаксичною функцією і значенням: іменники-звертання називають не активного діяча, а особу, до якої звертаються; 2) з цими іменниками присудки не пов'язуються двобічним зв'язком, бо вони стоять в ізольованій позиції; оскільки звертаються до співрозмовника, присудки у реченнях зі звертаннями завжди мають значення другої особи однини чи множини; 3) звертання вимовляються із кличною інтонацією.

Звертання можуть уживатися без пояснювальних слів або з ними, тобто бути непоширеними чи поширеними.

Залежно від того, які відношення встановлюються між звертанням і членами речення, можна виділити три основні типи звертань:

1. Звертання, незалежні від змісту висловлювання. їх можна опустити, бо вони лише вказують, до кого звернена мова.

2. Звертання, які, крім того, що вказують, до кого звернена мова, ще й уточнюють значення особових і присвійних займенників у реченні. Вони, зокрема, конкретизують:

а) підмети, виражені особовими займенниками ти або ви в називному відмінку;

б) додатки, виражені особовими займенниками ти або ви у формі непрямих відмінків;

в) означення, виражені присвійними займенниками твій і ваш у формі будь-якого відмінка, роду і числа.

3. Звертання, які, вказуючи до кого звернена мова, водночас називають і дійову особу в реченні. Вони вживаються в односкладних означено-особових реченнях, головний член у яких виражений здебільшого дієсловами в наказовому способі.

Ускладнюються звертаннями здебільшого спонукальні й питальні речення. Звертання може вживатися на початку, в середині й у кінці речення. Смислове виділення його пов'язане з інтонацією й залежить від лексичного вираження і ступеня поширеності.

40.Вставні слова, словосполученння і речення. Вставлені компоненти.

Вставними є такі конструкції, за допомоги яких мовець виражає своє ставлення до висловленої ним думки.

Вставними можуть бути слова, словосполучення й речення. Вони відрізняються між собою лише обсягом, ступенем поширеності й структурою.

Основними ознаками вставних слів і словосполучень є такі:

а) вставні слова не утворюють зі словами речення словосполучень;

б) не з'єднуються підрядним чи сурядним зв'язком з ними; в) не є членами речення, не відповідають на жодне питания; г) займають будь-яке місце в реченні; г) не вносять у речення додаткових відомостей, а виражають ставлення мовця до висловленого; ґ) за змістом відносяться до частини речення або до всього речення; д) пов'язуються з реченням за допомоги особливої інтонації - інтонації вставності.

За значенням вставні слова й словосполучення поділяються на такі групи:

а) слова й словосполучення, що виражають оцінку повідомлюваного (упевненість або невпевненість): безсумнівно, безперечно, без усякого сумніву, в усякому разі (випадку), напевно, дійсно, думаю, звичайно, зрозуміло, здається, очевидно, природно, припустимо, розуміється, само собою зрозуміло, слід гадати, скажімо, сподіваюся, скоріш за все. Сюди ж належать слова: було, буває, бувало, трапляється, як звичайно, як завжди, як водиться, які вказують на ступінь звичайності викладених фактів;

б) вставні слова, що виражають почуття мовця, дають емоційну оцінку повідомлюваних фактів: на щастя, на жаль, на радість, на біду, ніде правди діти, нічого гріха таїти, чого доброго, на диво;

в) вставні слова, що вказують на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, отже, нарешті, словом, одним словом, власне кажучи, можна сказати, передусім, між іншим, наприклад, повторюю, підкреслюю, головним чином, проте, однак, крім того;

г) слова й словосполучення, що вказують на джерело інформації: кажуть, повідомляють, за повідомленням..., за даними..., за визначенням..., з погляду..., по-моєму, по-твоєму, пам'ятаю, на думку..., пам 'ятається, як мені думається, за словами...;

ґ) вставні слова, що вказують на способи оформлення думок або на характер висловлювання: взагалі, вчасне кажучи, з дозволу сказати, між нами кажучи, одним словом, можна сказати, м 'яко кажучи, так би мовити, що називається, як кажуть, якщо говорити правду та ін.;

д) вставні слова, звернені до співбесідника або до читача з метою активізації його уваги до повідомлюваного: розумієте, бачиш, розумієш, уявіть, вірите, послухайте, погодьтеся, пробачте мені, дозвольте.

Від вставних слів, словосполучень і речень слід відрізняти вставлені компоненти, які є ширшою й менш однорідною синтаксичною групою як щодо змісту, так і щодо синтаксичної будови21.3 погляду семантичного, вставлений компонент зумовлюється прагненням мовця до яскравішого підтвердження висловленої думки новими варіантами особливих сприймань, оцінок, зіставлень, спостережень, уточнень. Ті чи інші смислові навантаження вставлених компонентів здебільшого ситуативні; додаткові пояснення, зауваження зумовлюються обставинами мовлення і психологічним характером думок мовця. Тому найпоширенішою функцією вставлених речень є уточнення, роз'яснення, доповнення змісту основного речення.

Більшість вставлених компонентів зі значенням побіжних зауважень безпосереднього змістового зв'язку зі змістом основного речення не мають. Вони можуть семантично співвідноситися як із членом основного речення або з його частиною, так і зі змістом речення загалом.

Особливістю цих одиниць є те, що вони не можуть стояти на початку речення, оскільки особа, яка говорить, не може наперед уточнювати свої думки. Ці конструкції неоднорідні за своєю структурою: вставлення може бути безсполучниковим. У свою чергу, вставлені конструкції, які включаються до основного речення без сполучника, можуть бути двоскладні й односкладні, прості й складні. Крім розповідних речень, серед безсполучникових частин трапляються речення питальні й спонукальні