38.Просте ускладнене речення. Речення з однорідними та відокремленими членами.

Ускладненими вважаються такі речення, до складу яких належать однорідні члени речення, відокремлені члени речення, звертання, вставні й вставлені компоненти. Ці речення в структурному відношенні не однотипні.

Спільна їх ознака - вони мають одну граматичну (предикативну) основу, в них виникають додаткові смислові і синтаксичні відношення. Так, вставні слова виражають модальні значення достовірності, невпевненості тощо; відокремлені члени надають реченню значення додаткової обставинності (причини, часу, місця, мети), пояснення, включення, виключення, уточнення.

Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники (тобто, а саме, хоч, як, та й), похідні прийменники (крім, попри, замість, завдяки), інші службові слова (наприклад, зокрема, у тому числі), а також інтонація і порядок слів.

Ускладнювал ьна частина - це засіб виокремлення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення.

Речення з однорідними й відокремленими членами становлять центральну ланку ускладнених конструкцій.

Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю.

У реченні однорідні члени можуть поєднуватися за допомогою: 1) сполучників сурядності; 2) інтонації, що на письмі позначається комою або крапкою з; 3) обох цих способів. Однорідними можуть бути будь-які (і головні, і другорядні) члени речення.

Здебільшого однорідні члени речення виражаються однією й тією ж частиною мови, але в ролі однорідних членів можуть виступати й різні частини мови.

Однорідні члени речення бувають непоширені й поширені. У реченні може бути не один, а кілька рядів однорідних.

Однорідні члени речення вимовляються з інтонацією переліку.

Не є однорідними членами: 1) повторювані слова, які вживаються в реченні для підкреслення кількості предметів, тривалості дії, вираження емоційності; вони розглядаються як єдиний член речення (; 2) повторювані однакові форми слів, об’єднані частками не, так; 3) стійкі словосполучення з парними сполучниками і…і, ні…ні 4) два однакові за формою дієслова, що позначають дію та її мету.

Відокремлення — це виділення одного із членів речення у вимові за допомогою інтонації, а на письмі з обох боків за допомогою ком (найчастіше), рідше — тире. Відокремлються тільки другорядні члени речення.

Відокремлені члени речення відповідають на питання: а який саме? а як саме? де саме? а коли саме? а що саме? Вони уточнюють, конкретизують попередні члени речення або виділяються для посилення їхнього змісту і значення. Відокремленими бувають другорядні члени, яким властивий відтінок додаткового повідомлення, що доповнює основний зміст речення, виражений головними членами.

Відокремлені означення

Відокремлення означень залежить від способу їх вираження, місця в реченні, а також від способу вираження того члена речення, до якого означення належить.

Поширені означення відокремлюються, якщо:

- стоять після означуваного слова, вираженого іменником.

- стосуються особового займенника.

- стоять перед означуваним словом і мають відтінок причини.

- стоять перед означуваним словом, вираженим іменником, але відірвані від нього іншими словами.

Непоширені означення відокремлюються:

- якщо стоять після означуваного слова, вираженого іменником, якщо перед ним є своє означення.

- перед або після означуваного слова, вираженого особовим займенником.

- перед означуваним словом, якщо непоширені означення мають відтінок

- перед означуваним словом або після нього, якщо непоширені означення відірвані від нього іншими словами.

- якщо в реченні відсутнє слово, якого стосується непоширене означення

Комами не відокремлюються:

- два означення (виражені дієприкметниковими зворотами), що з’єднані сполучником і (й): Пробуджений ранком і сполоханий дощем птах знявся з гілки й згубився у верховітті.

- означення, що стоять перед означуваними словами і не мають обставинного відтінку.

Якщо відокремлене означення має виразно підкреслене експресивне значення, то на письмі воно може виділятися за допомогою т и р е.

Відокремлені прикладки

Відокремлена прикладка — це іменниковий зворот, який виступає в реченні як різновид означення. Відокремлюється комами, якщо:

- стоїть після пояснювального слова, виражається іменником (здебільше власною назвою).

- стосується особового займенника.

- стоїть перед пояснювальним іменником і має відтінок обставини.

- приєднується словами або, на ім’я, на прізвище, родом, походженням, на ймення, так званий, як-от, а саме, тобто, або (тобто), чи (тобто), наприклад, зокрема, особливо та ін.

- приєднується сполучником як і має відтінок причини. Таке відокремлення не залежить від місця прикладки в реченні.

Відокремлені прикладки відділяються тире:

- якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити слова.

Відокремлені додатки

Відокремлюються: додатки зі значенням включення, виключення або заміщення, що починаються словами крім, окрім, опріч, замість, за винятком, щодо, що ж до, часто, часом, завжди, особливо, навіть, хоч і.

Зверніть увагу! Деякі додатки з прийменником замість не відокремлюються:

- замість можна замістити прийменником за;

- якщо додаток можна замінити іншим.

Відокремлені обставини

Відокремлюються обставини, якщо вони:

- виражені дієприслівниковим зворотом у будь-якій частині речення.

- виражені одиничним дієприслівником і означають додаткову дію, причину, час, умову дії (якщо стоять перед присудком).

- мають прийменники незважаючи на, починаючи з, кінчаючи.

Комами не відокремлюються:

- одиничні дієприслівники, що означають спосіб дії і своїм значенням близькі до прислівника.

- обставини перед неповторюваними сполучниками і, та = і, або, чи, які з’єднують дві відокремлені обставини, виражені дієприслівниками або дієприслівниковими зворотами.

- дієприслівникові звороти фразеологічного типу.

Відокремлені уточнюючі члени речення

Уточнюючі члени речення — такі, які доповнюють, характеризують інші члени речення, звужуючи, обмежуючи їх значення, уточнюючи кількість предметів або виділення із загальної маси. Відповідають на питання: а де саме? а коли саме? а як саме? а який саме? а що саме?:Уточнюючі члени речення в усному мовленні відокремлюються паузами, а на письмі — комами, рідше — тире

Відокремлюються уточнюючі члени речення, при яких стоять слова тобто, цебто, а саме, або = тобто, чи = тобто, наприклад, зокрема, у тому числі, особливо, навіть, хіба що, причому, мабуть. Такі слова від уточнюючих членів речення комою не відділяються.