3.Однозначні та багатозначні слова у професійному спілкування.

У мові є слова, які називають якесь одне поняття, ознаку чи явище тощо. Наприклад: степ – “великий, безлісий, вкритий трав´янистою рослинністю, рівнинний простір у зоні сухого клімату”, новостворений – “який недавно або тільки що створили ”. Отже, слова, що мають лише одне значення, називаються однозначним.

Багатозначними називаються слова, які вживаються з двома або кількома значеннями. Із розвитком мови слово, первісно однозначне, може набувати нових значень. Це відбувається тому, що два і більше предмети чи явища можуть мати спільні ознаки й отримати однакову назву.

Омоніми – це слова, які однаково звучать, але мають зовсім різні значення. На відміну від багатозначних слів, значення омонімів не пов’язані між собою.

Наприклад: кормовий (від корм) – кормовий (від корма), лисичка (зменшувальне від лисиця) – лисичка (гриб), промокати (ставати мокрим наскрізь) – промокати (висушувати промокальним папером). Лексичні омоніми поділяються на два різновиди – повні (абсолютні) і неповні (часткові). Повні омоніми – слова, що збігаються в усіх своїх формах: піщана коса і дівоча коса, Неповні омоніми – слова, у яких збігається лише частина форм, наприклад: кадри (особовий склад) і кадри (сцени, епізоди з кінофільму).

Морфологічні омоніми, або омоформи, являють собою випадковий збіг у звучанні і написанні форм різних слів, що належать до різних частин мови: умивався без мила – мила посуд, Фонетичні омоніми, або омофони, однаково звучать, але мають різне значення і написання: мене – мине, надія – Надія.

Графічні омоніми, або омографи, пишуться однаково, але відрізняються значеннями, а у вимові – наголосом: вигода (користь) – вигода (зручність), орган – орган, брати – брати.

Паронімами називають близькі за звуковим складом і вимовою слова, але з різним або частково близьким лексичним значенням. гарантійний (який гарантується кимось, чимось) – гарантійний лист і гарантований (сталий, підтримуваний законом) – гарантоване право;

Слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, називаються синонімами. захищати, боронити, відстоювати, обстоювати; ґрунтуватися базуватися, основуватися, будуватися.

4.Фразеологічне багатство сучасної української мови.Фразеологія фахового мовлення.

Фразеологізми (грец. phrasis — мовний зворот і logos — слово) — стійкі, цілісні, семантично нерозкладні сполучення слів, що відтворюються в мовленні як готові формули. Їхній зміст завжди інший, ніж семантика поєднаних у них слів: брати ноги на плечі — тікати, робити з мухи слона — перебільшувати, як сніг на голову — раптово, рукою подати — близько, пекти раків — червоніти. Вивчає фразеологізми мовознавча наука — фразеологія.

У мовленні фразеологізми використовують з різною метою: для надання висловлюванню образності, емоційності, експресивності; створення відтінку іронії, жарту, насмішки, сарказму тощо; вираження позитивних емоцій або фамільярності; відтворення найтонших аспектів значення, характеристики предмета, явища, ситуації.

Жоден мовний стиль не обходиться без фразеологізмів. Найбільше їх у художньому, публіцистичному, розмовному, де основна їх функція — вираження образності. В офіційно-діловому стилі вони покликані уніфікувати способи спілкування, зробити його чітким, у науковому — частіше фігурують як термінологічні сполуки, що виражають одне поняття. Особлива яскравість фразеологізмів виявляється в живому мовленні.

Попри стильову обумовленість і різне походження всі фразеологізми мають немало спільних ознак: відтворюваність у мовленні; постійний лексичний склад; усталений порядок слів; стійкі граматичні категорії; втрата словами, які є компонентами фразеологізмів, своїх значень, завдяки чому вони разом виражають одне поняття; виконання у реченні однієї синтаксичної функції всіма компонентами фразеологізму; наявність синонімічних та антонімічних зв’язків з іншими фразеологізмами і словами. Фразеологія української мови формувалася впродовж багатьох століть. Більшість сталих словосполук утворилася з вільних поєднань слів, які внаслідок поступової метафоризації та перенесення на інші сфери людської діяльності втратили своє первісне значення і в єдності набули нового. Джерелами української фразеології є:

1) побутова мова (байдики бити, як корова язиком злизала, кров з молоком);

2) крилаті вислови видатних людей (пропаща сила, лебедина пісня, усе своє ношу із собою);

3) виробничо-професійна діяльність (розмотати клубок, коронний номер, на мисливця і звір біжить);

4) Біблія (випити гірку чашу, закопати талант у землю, блудний син);

5) антична міфологія і література (сізіфова праця, танталові муки, ахіллесова п’ята);

6) українська міфологія (виносити сміття з хати, горобина ніч, до перших півнів);

7) переклади іншомовних висловів (дивитись крізь пальці, шукайте жінку, пам’ятати про смерть);

8) каламбури, анекдоти, жарти (ростуть на вербі груші; на городі бузина, а в Києві дядько);

9) народна творчість (що посієш, те й пожнеш; гірко заробиш — солодко з’їси; ні слуху ні духу);

10) звороти науково-термінологічного характеру (броунівський рух, нейтральна реакція, поставити діагноз). У фразеологізмах віддзеркалюються світогляд, духовність, ментальність, естетичний світ і етична культура людини. Вміле використання їх надає мовленню масштабу і глибини, увиразнює його суть, потужно відлунює в думках і почуттях мовно розвиненої особистості.