- •1.Лексичні особливості професійного мовлення.
- •Синоніми
- •2. Системні зв’язки в лексичному складі мови та їх використання у фаховій мові.
- •3.Однозначні та багатозначні слова у професійному спілкування.
- •4.Фразеологічне багатство сучасної української мови.Фразеологія фахового мовлення.
- •5. Мовні засоби в науковому стилі
- •6. Термін та його ознаки. Термінологія як система
- •7. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •8. Способи творення термінів
- •9.Питоме і чуже в термінології. Українізація іншомовних слів.
- •10.Поняття морфологічної норми.
- •11.Вживання іменника у професійному мовленні.
- •12.Категорія роду. Нормативність уживання форм роду іменника.
- •13.Особливості роду іменника на позначення професій, посад, звань.
- •15.Нормативність творення та вживання форм числа іменників.
- •16.Складні випадки творення відмінкових форм іменників.
- •17.Вживання прикметника у професійному мовленні.
- •18.Ступенні порівняння якісних прикметників.
- •19.Відмінювання прикметників
- •20. Правила використання числівників у ділових паперах. Відмінювання числівників.
- •21.Особливості правопису іменників,числівників,прикметників.
- •22.Вживання дієслова у діловому мовленні.
- •23. Граматичні форми дієслова.
- •24.Специфіка творення, правопису та вживання дієслів і дієслівних форм.
- •26. Прислівник у професійному мовленні.
- •27. Норми вживання й правопису службових частин мови в ділових паперах.
- •29.Прийменник.Значення прийменників у текстах ділового мовлення.
- •30.Прийменник і милозвучність мови (чергування з — із — зі в — у).
- •31. Правопис часток.
- •32.Особливості синтаксичних засобів офіційно-ділового стилю в українській літературній мові.
- •33.Словосполучення. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова, за семантико-синтаксичними відношеннями. Зв'язки слів у словосполученні.
- •34. Речення як основна синтаксична одиниця.
- •35.Типи речень. Просте двоскладне речення.
- •36.Головні та другорядні члени речення.
- •37.Односкладне речення в системі простого речення. Типи односкладних речень.
- •38.Просте ускладнене речення. Речення з однорідними та відокремленими членами.
- •39.Звертання як синтаксичні категорія.
- •40.Вставні слова, словосполученння і речення. Вставлені компоненти.
- •41.Синтаксичні особливості використання складних речень у діловому мовленні.
- •42.Типи складних речень. Складносурядні речення.
- •43.Складнопідрядні речення. Безсполучникові складні речення.
- •44.Пряма та непряма мова, специфіка її використання у професійному мовленні.
22.Вживання дієслова у діловому мовленні.
Дієсловом називається частина мови, що означає дію або стан предмета як процес.
1. Треба використовувати тільки книжні дієслова та їх форми: активізувати, знаменувати, подається, символізувати, формулюючи й т. ін.
2. Форми наказового способу використовуються в ділових паперах дещо своєрідно. Форми власне наказові (іди, пиши, робіть) вживаються лише в усному мовлені. В писемному мовленні переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Саме інфінітив у наказах та розпорядженнях надає висловленню категоричності (доручити, звільнити, призначити, а не доручить, звільнить, призначить).
3. В актах, наказах, розпорядженнях, службових листах, інструкціях, дорученнях уживають неозначену форму дієслова (інфінітив).
4. У документах більшість дієслів має форму 3-ї особи однини, але неприпустиме використання коротких форм (допомагає, а не допомога)
5. Найпоширенішою дієслівною формою в офіційно-діловому стилі є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке вживається у першій або третій особі множини: (ми вимагаємо, дирекція звертається, рівень інфляції становить).
Теперішній час може вживатися у значенні майбутнього, коли треба підкреслити обов'язковість виконання дії (нарада розпочинається о 10-й годині, мітинг розпочинається завтра об 11.00).
6. Слід уникати лінгвістично необгрунтованого вживання частки -ся-, -сь-: слід писати Роботу аналізують за такими вимогам, а не Робота аналізується за такими вимогами.
23. Граматичні форми дієслова.
Дієсловом називається самостійна частина мови, що означає дію або стан предмета як процес і виражає це значення в граматичних формах способу, часу, виду, стану, особи, перехідності/неперехідності. Дієслово відповідає на питання що робити? що зробити? що робить? що зробить? що зроблено? що робивши? тощо.Основні форми дієслова: 1) Неозначена форма дієслова — означає дію, стан як процес, і відповідає на питання що робити? що зробити? (читати, прочитати). Має такі морфологічні ознаки: вид, перехідність/неперехідність, стан. У реченні може виступати будь-яким членом. 2) Особове дієслово — означає дію, стан предмета відносно до особи, відповідає на питання що роблю/зроблю? що робимо/зробимо? що робиш/зробиш? що робите/зробите? що робить/зробить? що роблять/зроблять? (читаю, прочитаю). Має такі морфологічні ознаки: вид, перехідність/неперехідність, стан, спосіб, час, число, особа або рід; у реченні виступає присудком. 3) Дієприкметник — вказує на ознаку предмета за дією, відповідає на питання який? яка? яке? які? (прочитаний, прочитані). Має такі морфологічні ознаки: стан (активний/пасивний), вид, час, число, рід, відмінок. У реченні виступає означенням або іменною частиною складеного іменного присудка. 4) Дієприслівник — означає додаткову дію, відповідає на питання що роблячи? що робивши? що зробивши?(читаючи, прочитавши). Має такі морфологічні ознаки: вид, перехідність/неперехідність, час. У реченні виступає обставиною.За характером особових закінчень теперішнього часу (або майбутнього для дієслів доконаного виду) дієслова поділяються на дві дієвідміни — першу і другу. До І дієвідміни належать дієслова з особовими закінченнями -у (-ю), -еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють). До ІІ дієвідміни належать дієслова з особовими закінченнями -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять).У дієсловах на -ться вимовляється звук [ц'] і завжди пишеться м’який знак (вернеться, дивляться). У дієсловах на -шся вимовляється звук [с'], але м’який знак не пишеться (вернешся, задивишся).