4. Поняття адміністративних процедур. Особливості

адміністративна процедура - визначений законодавством порядок адміністративного провадження;

На сьогоднішній день підхід до поняття “правова процедура”, заснований на значенні терміна “процедура”, дозволяє сформулювати наукове визначення цього поняття.

У загальному аспекті процедура визначається як певна сукупність дій чи операцій, за допомогою яких реалізується той чи інший процес або етап, стадія, що виражає зміст відповідної технології.

З правової точки зору, процедура - це регламентований юридичною нормою порядок дій або регулювання відповідних суспільних відносин у сфері правозастосування.

Правова процедура характеризується такими ознаками:

попередньо визначена модель її застосування у реальному житті, через яку досягається необхідний результат;

юридична сила, тобто норми, що  визначають процедурну діяльність, закріплені у законі, як і  основні;

межі регулятивного „впливу” процедурних норм. Процедурні норми не торкаються змістової (внутрішньої) сторони реалізації основних норм, лише передбачають зовнішній процес їх впровадження;

синхронність, тобто з виникненням основної норми відразу приймається процедурна. Це забезпечує нерозривність правотворчості  та правореалізації, теорії та практики;

законність – відповідність процедури нормативній моделі, закріпленій у нормативно – правовому акті;

ознака демократизму правової процедури стосується тільки тих, які є шляхом до реалізації владних відносин.

Ця характеристика розкриває ознаки процедури, які прийнятні та можуть бути застосовані до всіх галузей права, включно і до адміністративної, в такому аспекті постає необхідність визначення самого поняття «адміністративна процедура», щодо якого не має однозначної думки, як це не парадоксально, адже вже досить довгий період науковці оперують цим поняттям, використовуючи його у підручниках, монографіях, статтях, але уніфікованого підходу ще не вироблено.

Деякі вчені розглядають процес як різновид процедури, інші навпа­ки — вбачають у процедурі вид процесу. Треті вкладають у ці терміни синонімічне значення і розглядають їх як тотожні об'єкти правової дійс­ності.

Таким чином, для того щоб зрозуміти, яка позиція є найбільш об’єктивно-правильною і відповідає сучасним тенденціям розвитку адміністративної науки, а також для змістовного і глибокого дослідження цього питання,  на переконання автора, його слід проводити з використанням етимологічного та історичного методів, які допоможуть розглянути дискусійне поняття під різними кутами зору.

5. Юрисдикційні та управлінські адміністративні провадження. Співвідношення, відмінності щодо завдань та принципів. 

юрисдикційні провадження - це прова­дження, спрямовані на вирішення справ про адміністративні пра­вопорушення та інші правові спори. Іншими словами, у випадках юрисдикційних проваджень завжди має місце певний конфлікт. Важливо усвідомити, що на відміну від неюрисдикційних провад­жень (справ позитивного характеру), основне завдання юрисдикцій­них проваджень - вирішення спору. До того ж необхідно додати, що одним із результатів юрисдикційних проваджень є негативні наслідки для однієї зі сторін спору або застосування адміністра­тивних стягнень для порушника норм адміністративного законо­давства.

У цілому необхідно вирізнити такі характерні риси юрисдик­ційних проваджень:

виникають із необхідністю вирішення суперечки про право, що випливає з норм адміністративного права або із застосуванням заходів адміністративного примусу;

мають місце як у діяльності судів (розгляд справ про адмініс­тративні правопорушення, справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень), так і в діяльності органів публічної адміністрації (розгляд справ про адміністративні правопорушення, ліцензування, акредитація, атестація, інші спра­ви позитивного характеру);

обов'язковим суб'єктом юрисдикційного провадження висту­пає представник держави (суд чи орган публічної адміністрації);

результатом указаного провадження є прийняття рішення, зав­дяки якому вирішується правовий конфлікт або застосовуються (не застосовуються) заходи адміністративного примусу.

(Провадження у справах про адміністративні правопору­шення, Провадження в адміністративних судах, Дисциплінарні провадження, Провадження за скаргами громадян,

Неюрисдикційні (управлінські)

Велика частина проваджень, які становлять структуру адміністративного процесу, спрямована на вирішення справ щодо відносин так званого позитивного, тобто неюрисдикційного, характеру, що виникають у ході виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів. Коло цих проваджень значно ширше порівняно з юрисдикційними провадженнями. Це зумовлено специфікою управлінської діяльності в різних сферах життя суспільства, розмаїттям і спеціалізацією органів управління, їх повноважень.    До неюрисдикційних проваджень слід віднести такі види проваджень:    - з підготовки й ухвалення нормативних правових актів;    - з підготовки й ухвалення індивідуальних правових актів;    - з укладання адміністративних договорів;    - з розгляду пропозицій і заяв громадян;    - реєстраційне і дозвільне;    - установче;    - з реалізації контрольно-наглядових повноважень;    - виконавче;    - з діловодства;    - з приватизації державного і громадського майна;    - у земельних, екологічних, фінансово-бюджетних, податкових і деяких інших справах.

Відмінності адміністративно-процедурного (управлінського) провадження від адміністративно-юрисдикційного полягають, переважно, в тому, що за своєю природою і призначенням процедурне провадження не має своїм наслідком застосування примусових заходів. Його результат - задоволення законних запитів (іншими словами, створення “правового формату” для задоволення законних прав і свобод, реалізації можливостей) фізичних або юридичних осіб. Іншою складовою (і, водночас, метою) процедурного провадження є також забезпечення ефективної роботи управлінського апарату. В рамках процедурного провадження можливе вчинення правоохоронних (правозахисних) дій, але їх характер треба розглядати з урахуванням відповідної специфіки: сам факт видачі дозволу або проведення реєстрації свідчить про те, що дозволена або зареєстрована діяльність відповідає вимогам законності.