51.Культурно-прсвітницька діяльність громад

Наприкінці 1850-х pp. почали організовуватися напівлегальні гуртки — громади. Перша громада виникла в Києві 1859 р. на базі таємного гуртка «хлопоманів» (від польського «хлоп» — селянин). Очолив її історик, пізніше професор Київського університету, Володимир Антонович. Громадівський рух набув значного поширення. Гуртки мали, в основному, культурно-просвітницький характер (відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії.  Серед найактивніших учасників були Микола Лисенко, Панас Мирний, історик Михайло Драгоманов.

На початку 1870-х pp. після деякого послаблення контролю за внутрішнім життям українського суспільства громадівці активізували свою діяльність. Почався другий етап громадівського руху. Цьому сприяв і заснований 1873 р. в Києві Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, який залучив до своєї діяльності велику кількість інтелігенції. Громади хоч і утримувалися від політичної діяльності, все ж таки не влаштовували самодержавство. Із прийняттям у 1876 р. Емського акту діяльність громад була заборонена. Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і Михайло Драгоманов, який упродовж 1878—1882 pp. видавав у Женеві перший український журнал за кордоном «Громада».

52.розвиток освіти в україні у кінці 19 початку 20 ст Період кінця XIX — початку XX ст. характеризувався по дальшою колонізацією українських земель, що входили до скла ду Російської імперії. Потреби капіталістичного виробництва, економіки, торгівлі, культури вимагали розвитку народної осві ти. Проте зростаючі потреби Росії в освіті гальмувалися пере слідуванням української школи, наступом на її демократичні здобутки. Це викликало громадсько-педагогічний рух, в якому активну участь брали вчителі, передове студентство, учнівська молодь, діячі науки та культури, просвітні організації, широка громадськість. Подальшого розвитку набуває педагогічна думка, що має на ціонально-демократичну спрямованість. Естафету українських просвітителів середини та другої половини XIX ст. переймають М.С. Грушевський, І.Я. Франко, Леся Українка, С.Ф. Русова, І.М. Стешенко, М.М. Коцюбинський, П.А. Грабовський, C.B. Васильченко, Т.Г. Лубенець та ін., ідеї яких значно посилили на ціонально-визвольний рух українського суспільства, зокрема у змаганнях за національну освіту та школу. Початкові школи на терені України кінця XIX ст. Характери зувалися тим, що були у підпорядкуванні різних міністерств та відомств, приватних осіб, окремих організацій. На початок 1897 р. в українських губерніях діяло 13 424 початкові школи, в яких навчалося 703 670 учнів.

53. Прогресивні педагогічні діячі (X. Алчевська, б. Грінченко, с. Васильченко та ін.)

Прогресивні педагогічні діячі (X. Алчевська, Б. Грінченко, С. Васильченко та ін.) всупереч політиці властей обстоюють право на навчання дітей у школах рідною мовою, створюють україномовні підручники. Б. Грінченко підготував для початкової школи "Українську граматику" та "Рідне слово", Є. Тимченко — "Українську граматику". Відомий графік Г. Нарбут розпочав втілення великого задуму — національної за духом "Української абетки", в композиціях якої відчувається стихія фольклору та історичного минулого.

У кількох університетах, зокрема Львівському та Чернівецькому, було відкрито українські кафедри, які займались вивченням мови, літератури й історії України.