ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ:

1 ) поняття та сутність культури -тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духовних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а і ссіб життя, основні правила людського життя, системи цінностей та інше.

2) матеріальна і духовна культура - Духо́вна культу́ра — складова культури, що охоплює мистецтво та філософію. Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення. Матеріальна культура— сукупність усіх матеріальних цінностей створених певною культурою, її уречевлена складова. Оскільки для різних суспільств характерні різні культури то відповідно до рівня узагальнення розглядають матеріальну культуру людства, окремого народу і тому подібне.

3) культура українського народу як сомобутнє явище в історії світової літератури -. Культура на теренах України виникла на ранніх стадіях розвитку суспільства і відтоді нерозривно пов'язана з його історією. Стоянки первісної людини тут з'явилися декілька сот тисяч років тому, в епоху раннього палеоліту. У наступні епохи (мезоліту і особливо неоліту) людина наполегливо розширювала сферу своєї діяльності, опановувала територію та природні багатства, вдосконалювала знаряддя праці. Від примітивних форм збирання, полювання та рибальства вона переходить до землеробства і скотарства.

Глибокий слід в історії української культури залишили племена трипільської культури (IV—III тис. до н. е.), для яких властивим був уже доволі високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації. Значного рівня досягла тут і духовна культура. За твердженням М. Суслопарова, саме тут існував перший у Європі літеро-звуковий алфавіт. Отже, створений він раніше, ніж у фінікійців (а це IV тис. до н. е.). Ряд істориків, прагнучи віднести початки України та її культури якомога далі за небосхили людської історії, не втримались від спокуси пов'язати трипільців з майбутніми українцями, прагнуть вбачати в трипільцях праукраїнців. Проте ці погляди поки що науково не доведені. Є вчені, котрі стверджують, що трипільські племена з часом були асимільовані іншими племенами. Але більшість істориків усе таки вважають, що трипільські племена зникли безслідно, так, як і з'явилися. І це, на їх думку, одна з найбільших загадок нашої історії. Їх місце заступили представники інших археологічних культур, скажімо, шнурової кераміки.

4) періодизація української культури-1пер-від витоків і до прийняття християнства (культура східнослов’янських племен дохристиянської доби), трипільська культура, переселення народів. 2пер- княжа держава-період Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. 3пер-Литовсько-польська доба(великий вплив православної церкви. 4пер- козацько-гетьманська доба. 5пер- 150років великої неволі нашого народу (від зруйнування гетьманщини і до поч. 20ст) 6пер-початок 20ст-кінець 80х років. 7пер-від кінця 80х і до сьогодні.

5) джерельна база вивчення історії укр.культури - , можливість дослідження різних аспектів культури, як і напрями наукового пошуку, визначаються значною мірою станом джерельної бази. Для ранішого періоду більше, ніж для наступних, значення мають матеріальні пам’ятки, дані археологічних розкопок, збережені будівлі.

6 )соціально-історичні та природно-географічні чинники формування української культури - Географічний чинник та історичні обставини розвитку культури. Розвиток української культури від самих її початків зумовлювався територією, природою, економічними умовами, міграційними рухами, історичними обставинами, тобто як географічним, так і історичним чинниками. Перший мав особливо велике значення в ранній період формування культури на території України; другий постійно накладав свій відбиток на культурний процес.Україна займає серединне місце між Центральною Європою та Азією. Через її територію з давніх часів пролягали транзитні торговельні шляхи з Малої Азії у Північну Європу та з країн Сходу в Європу Західну. Отже, тут стикались часто далекі одна від одної культури.На Україні майже всі водні та сухопутні шляхи, міграційні рухи населення були спрямовані до Чорного та Азовського морів, які є своєрідною основою української землі. Як вважає географ С. Рудницький, завдяки Чорному морю Україну можемо вважати до певної міри середземноморською країною.

7) сутнісні ознаки й періодизація первісної культури України - Відправним пунктом розгляду української культури є її розуміння як автохтонної, оригінальної, самобутньої, цілісної культури, яка історично розвивалася в руслі світової культури. Проблема української культури є досить складною, оскільки Україна в певні періоди не мала своєї державності, іукраїнська культура розвивалась в затінку польської, російської, литовської, а тому вважалась провінційною, вторинною, або зовсім неіснуючою. Ще не так давно українському етносу взагалі відмовляли у праві на існування, зараховуючи його до складової частини російського народу як "малоросів"Друга концепція виводить український етнос, нарівні із російським та білоруським, від давньоруської народності Київської Русі. Науково обгрунтована концепція, на відміну від двох попередніх, стверджує автохтонність українського народу. З цього методологічного підходу і треба розглядати виникнення та історію розвитку української культури з первісної епохи до сьогодення.

8)архаїчні культури на території України - Епоха первісної культури - найтриваліша у людській історії, її прийнято поділяти на культури палеоліту, мезоліту, неоліту. Це періоди культури кам 'яного віку, що отримав таку назву за матеріалом, з якого древні люди виробляли примітивні інструменти. У часи появи перших людей відбулися великі зміни у природному середовищі. У багатьох місцях земної кулі всихають великі водоймища, з'являються значні ділянки суші, вкриті родючими грунтами із залишками органічних речовин.До цього часу ніяких слідів людей не виявлено. Рослинний і тваринний світ існував тоді у дуже різноманітних формах. Багато було істот, що належать до групи приматів і створюють з людиною один біологічний блок. Це дріопітеки, рамапітеки, удабнопітеки, австралопітеки, яких називають попередниками гомінідів. Вони мають багато спільного з людьми у зовнішності, внутрішній організації, а також способах колективного життя. Проте це не були людські форми, оскільки не виявлено створених ними штучних предметів, отже, не можна говорити про здатність рефлексії у цих істот.

9) трипільська культура та її здобутки - Трипільська культура була відкрита чеським археологом Вікентієм Хвойкою більше ста років тому на Правобережжі України. Ця подія мала великезначення для вченого світу. З-під землі вдалося дістати пам`ятки культури, настільки відмінної від звичних нам зразків "первісного" суспільства, що можна було переписувати всю історію сучасної цивілізації.

10)скіфська культура- Скіфська культура — це культура величезного світу кочових, напівкочових і землеробських племен, що жили на широкому просторі Євразії — в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ. Багато відомостей про скіфів залишили античні автори, особливо Геродот. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа.Уміючи добре обробляти ґрунт, скіфи-землеробці отримували значну кількість пшениці, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінилися скіфські коні. У свою чергу греки ввозили в Скіфію вино, кераміку, ювелірні вироби. Про художні можливості скіфів можна судити по прикладному мистецтву, пам'ятки якого знайдені в похованнях: прикраси, парадна зброя, кінська упряжь, посуд. Головним мотивом прикраси предметів були зображення тварин в звіриному стилі: оленя, лося, ведмедя, коня, птахів, риб.

11) антична епоха в українському контексті -. Добу, яка охоплює час протягом восьми-десяти століть,ми означаємо як античну епоху. За цієї доби Україна втягується в орбіту античного світу і на Україні поширюється матеріальна культура, яка несе на собі виразні ознаки впливів культури тодішнього античного світу. Для Західної Європи в цей період властива була матеріальна культура, знана в археологічній науці від назвою Ла Тену (від назви місця Ла-Тен, де вперше були знайдені археологами залишки цієї культури; з латинами не має нічого спільного. Довгий час дослідники заперечували наявність пам'яток латенського типу на Україні. Вони твердили, що культури даного типу на Україні взагалі не існувало. Л. Нідерле в своїй праці "Людство за передісторичних часів" стверджував, що могильники з речами латенського типу на початковій своїй стадії були зовсім не знані на сході від Вісли; лише десь уже в II -1 ст. по Різдву вони починають з'являтися також і на схід від Висли. За Нідерле, вони з'являються спочатку у Галичині, а потім поширюються далі, в напрямку до Київщини, так що Наддніпров'я вони досягають не раніше І-II ст. по Р. X. За цією концепцією культура латенського типу на Сході розглядається як випадковий пережиток, запізнілий анахронізм, сумнівний і непевний.

12) слов*янська доба в дохристиянській культурі українських земель - Період раннього середньовіччя для Центральної і Східної Європи — це час формування великих слов'янських об'єднань, зародження й утвердження слов'янських держав, формування слов'янських мов і національних культур. Тривалий час в тлумаченні причин походження слов'янських народів, у тому числі й українського, перевага надавалась міграційним процесам; роль і значення аборигенного чинника замовчувалась або зводилась до нуля. Всі набутки слов'ян на терені культури розглядали як випадкове явище. Реміснична та побутова культура східних слов'ян. Знахідки залишків сільськогосподарських знарядь праці та зерен культурних злаків, дані етнографії, писемні свідчення вказують на те, що основою господарства східних слов'ян було землеробство. Поряд з ним існували скотарство та промисли: мисливство, рибальство та бортництво. Останнє відігравало значну роль у житті слов'ян.

13) загальна характеристика періоду Київської Русі.Вплив християнства на розвиток давньоруської культури - У IX столітті внаслідок тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, утворилась одна з найбільших держав середньовічної Європи - Русь. її історичним ядром було Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфо-античних часів. Центром нової східнослов'янської держави став Київ, тому в історичній літературі з'явилась назва Київська Русь. Київська Русь мала велике історичне значення і для багатьох неслов'янських народів. II досягнення в галузі суспільно-політичного, економічного і культурного розвитку ставали надбанням литви, латишів, естів, керели, весі, мері, муроми, мордви, тюркських кочових племен Південноруських степів. Частина цих народів етнічно і політично інтегрувалась у склад Русі. Розклад первіснообщинного ладу і виникнення класової держави підготували умови для заміни язичницької релігії християнством. Уже всередині IX ст., через тісні зв´язки Русі з Візантією, християнство в його греко-православній формі поширилося серед панівних верств населення Русі. У X ст. християнами були деякі прибічники князя Ігоря та його дружина велика княгиня Ольга. Однак державною релігією воно стало лише у зв´язку з прийняттям християнства і масовим хрещенням слов´ян у 988-989 рр. князем Володимиром Святославовичем. З цього часу християнство активно поширювалося державою і церквою. Прийняття християнства призвело також до змін у культурі давньоруського суспільства. З´явилися церкви та собори, які ставали головними осередками громадського і культурного життя. При церквах та монастирях засновувалися і діяли школи, переписувалися і зберігалися книги, творилися літописи. Введення християнства на Русі мало суттєве значення для розвитку тогочасної філософської думки. Завдяки цьому Київська Русь отримала можливість прилучитися до досягнень світової культури.

14)культура Київської Русі як синтез як синтез язичництва та візантійського впливу-. київська держава одержала від Візантії чимало надбань світової культури. Вона синтезувала в собі і культуру Сходу і культуру Заходу. Освоєння цих культур Україною та внутрішня еволюція культурних надбань поставили культуру держави на провідне місце в Європі. У християнства на той час була монополія на писемність, освіту, архітектуру, живопис, музику. Прогрес цих галузей пов’язаний з оформленням культу і культових відправ (будівництво храмів, богослужебна література). Храми, монастирі стали осередками освіти, науки, мистецтва. Одним з таких осередків стала Києво-Печерська лавра (міська вулиця, квартал — з грецької), заснована в 1051 р. ченцями Антонієм і Феодосієм. Назву «лавра» монастир отримав у XII ст. Видубицький монастир засновано в другій половині XI ст. Уже Володимир Великий біля Десятинної церкви збудував школу і брав у бояр дітей, велів вчити їх грамоті, книжним наукам. Відповідно до християнських канонів Бог недоступний до пізнання, але він відкриває себе людям, і це одкровення міститься у Святім Письмі, Біблії, тлумачення якої і є основним шляхом богопізнання. У період Київської Русі існувала вища школа.

Перша бібліотека (близько 1000 томів) Софійського собору заснована в 1037 р. Ярославом Мудрим (1019—1054). Потім з’явилась бібліотека в лаврі. Однією з найдавніших пам’яток є «Ізборник Святослава» 1073 р. Розвивалась школа в Києві і за Ярослава Мудрого. Учили писати і читати. Була і світська вища школа. Чернігівська княжна Єфросинія вчилася в боярина і, як сказано в її житії, «хоч вона вчилась не в Афінах, але вивчила афінську премудрість, глибоко знала філософію, риторику, граматику». За короткий час після прийняття християнства культура Київської Русі-України досягла свого розквіту, особливо за часів Ярослава Мудрого. Київ став одним з великих культурних центрів Європи, виникло багато інших культурних центрів. Значного розвитку набули ремесла, іконопис, дерев’яне та кам’яне будівництво.

15 )мова,писемність,освіта,наукові знання та література Київської Русі -.Література Київської Русі Коли християнство стало державною релігією. Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, жи¬тіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створенні давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури.

Слід зазначити, що до літератури-посередниці древньо-руські книжники підходили творчо: редагували тексти, вставляли власні зауваження, цитати тощо. До переклад¬ної літератури входили: богослужбові книги - Свя ' те Письмо, Тріоді, Октоїхи, Мінеї, Требники тощо; житія святих агіографи, патерики - збірники коротких розповідей про ченців, аскетів; кормчі книги - пам ' ятки церковного права, церковні статути; філософські твори типу “Шестодневу”; історичні хроніки; гомілетика - урочисті “слова” на церковні свята. Основним джерелом викладу філософських, соціальних та морально-етнічних проблем на Русі була Біблія, особ¬ливо Новий Завіт. З біблійних книг найчастіше переклада¬лися Євангеліє, Апостол (“Дії Святих апостолів” і “Послання апостолів”), Псалтир, П ' ятикнижжя Мойсеєве, Буття.

. Освіта КР Розвивалася в Київській Русі освіта. Освіченими були багато представників влади – князів, правителів, воєвод: Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Рюрик Ростиславович та ін. Князі завжди переймалися проблемами освіти. Основу освіти становили богослов’я, філософія, риторика, граматика. Вивчали в Київській Русі й іноземні мови.

Осередками освіти були церкви та монастирі, які сприяли розвиткові літератури та На етапі завершення формування державності Київської Русі її культурі збагатилася на нові елементи. Найважливішим з них стала писемність, яка поширилась у східно-слов’янському світі значно раніше від офіційного введення християнства. Певне уявлення про слов’янське письмо язичницького часу дають відкриття ряду глеків і мисок черняхівської культури Нині відомо близько десятка посудин з досить цікавими графічними орнаментами. Аналіз їх, здійснений Б. Рибаковим, показав, що перед нами добре розроблена календарна система, за допомогою якої слов’яни рахували й ворожили. Ці ритуальні посудини з календарними знаками доносять до нас схему річного циклу язичницько-магічної обрядовості і засвідчують досить високий рівень культури наших пращурів. Уже в IV ст. вони знали річний календар, який складався з чотирьох сонячних фаз і з 12 місяців.

16)містобудування та архітектура Київської Русі -. архітектура КР Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на розвиток кам ' яної, архітектури. Першого кам ' яного церквою на Русі булл Десятинна церква, побудована у Києві в 989-996 рр. Це був хрестовокупольний храм з трьома нефами, оточений галереями, прикрашений мозаї¬кою, фресками, коштовними чашами іконами. На утримання церкви князь Володимир дав десяту частину своїх дохо¬дів, тому й назвали її Десятинною (спершу - церква Богородиці).

Києво-Печерський монастир є чудовою пам’яткою архітектури, де поєднується візантійське і руське архітектурне мистецтво.

У середині ХІ ст. з’явилися перлини давньоруського зодчества - Софійські собори у Києві, Новгороді, Полоцьку. Вони поєднали в собі візантійський і місцевий типи бу-дівель, елементи розпису балканських художників давньоруської дерев ' яної архітектури деякі романські традиції, наприклад, наявність двох веж на західному фасаді. Від візантійських майстрів древньоруські майстри запозичили технічні прийоми цегляної і кам ' яної, кладки стін.

Разом із християнством на Русь прийшла монументальна культова архітектура. Величні православні храми вражали уяву сучасників досконалістю архітектурних форм і пишнотою внутрішнього оздоблення. Найславетнішою з них була Софія Київська. Свідок її будівництва митрополит Іларіон писав: "Церкви дивна й славна всемь округъньъмъ странамъ", яко же ино не обрящется вь всемь полунощи земнъъм от въстока до запада". В цьому храмі втілилися досягнення візантійської культури, вживлені у свідомість давньоруської людини й одухотворені її гуманістичним світосприйняттям. Софіївський собор був взірцем для будівництва однойменних храмів у Новгороді та Полоцьку. В одному ряді з названими — храм св. Спаса в Чернігові, який продовжив архітектурні традиції київської Десятинної церкви.

17) скульптура,живопис ,декоративно-прикладне мистецтво Київської Русі - Активно розвивалося декоративно-прикладне мистецтво. Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини не просто задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним для творів прикладного мистецтва був рослинний орнамент, на відміну від геометричного візантійського. Особливо вражають високою естетикою і технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовувалися чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустація, техніка скані (узори з тонких металевих ниток) і зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок). Вершина ювелірного мистецтва — техніка перегородчатої емалі. Прийшла вона з Візантії, але незабаром київські майстри перевершили вчителів. Процес виготовлення схематично виглядав так. На золоту пластину наплавляли тонкі золоті перегородки, отримані порожнини заповнювали емалевим порошком і розплавляли його. У древніх скарбах знайдені прикраси з зображенням сирен, дерева життя, квіткового орнаменту. Німецький знавець ремесел Теофіл (XI століття), перелічуючи в своїй записці країни, які уславилися в різних мистецтвах, на почесному місці назвав Русь, майстри якої були відомі своїми виробами «з золота з емаллю і з срібла з черню». У XII ст., коли в окремих землях Русі склалися місцеві художні школи, скульптура широко застосовувалася в декорі фасадів споруд. Основним елементом орнаментів був стилізований акант, заплетений у кошики, що нагадували романські капітелі. В плетиво орнаментів ув'язувалися зображення птахів, барсів тощо. Цікавим зразком чернігівської пластики є капітель з Борисоглібського собору із зображенням язичницького міфічного птахо собаки - семарг-ла. Іншою була пластика Галицької Русі. Там деталі порталів та площини апсид прикрашалися стилізованими акантовими орнаментами, схожими до романської пластики. У Київській Русі візантійський живопис поширився у формі монументальних настінних розписів - мозаїк і фресок. Цастінні мозаїки застосовувалися у спорудах Київської Русі з кінця X до початку XII ст. Технологія виготовлення різнокольорової смальти (особливо золотої) була дуже складною і дорогою, а саме мистецтво мозаїки вимагало великого уміння. У Києві мозаїками були оздоблені інтер'єри князівських палаців і культові споруди часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Мозаїками здебільшого прикрашали увігнуті та вигнуті поверхні - апсиди, куполи, склепіння, арки.

Основним видом монументального мистецтва Київської Русі був фресковий живопис. Він значно дешевший, але справляв надзвичайний художній ефект. Фресковий розпис потребував доброго вапняного розчину, потрібного набору фарб, в основному мінеральних, і дуже високої майстерності живописців. Фрески виконувались як по вогкому, так і по сухому тиньку, вони чудово поєднувались з фактурою кам'яних стін і мали надзвичайно багатий колорит. Інтер'єри перших кам'яних давньоруських храмів розписували візантійські майстри, які не тільки слідували канону, але і враховували місцеві традиції та смаки. Монументальними розписами були також оздоблені Успенський собор Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий собор, церква Спаса на Берестові у Києві.

18)Музичне мистецтво Київської Русі - Чи не найпопулярнішим мистецтвом за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави була музика.

Про музичні інструменти тих часів дослідники знають чимало.

Це були: струнні щипкові інструменти – гуслі, лютня; смичкові – гудок і смик; духові – роги (їх виготовляли з рогів вола, барана, козла, тура), труби, свистки, зурни, сопілки, дудки, флейти, органи; ударні – бубни, тарілки або кімвали, різноманітні дзвіночки і брязкальця.

Найулюбленіший інструмент русичів – гуслі, під супровід яких талановиті творці билин оспівували подвиги відважних князів і дружинників.

Особливу любов русичів зажили співці билин і переказів, які в речитативно-декламаційній формі у супроводі музичних інструментів співали героїчно-епічних пісень.

Найяскравіший представник таких виконавців – Боян, якого згадує автор «Слова о полку Ігоревім».

Дослідники припускають, що він жив в 11 ст. при дворі Святослава Ярославича. У Галицько-Волинському літописі під 1241 р. згадується галицький «славутний співець» Митуса.

Не були байдужими русичі й до вистав скоморохів. Скоморóхи, професійнi мандрівні співці й актори (лицедії), учасники свят, обрядів, ігор.

19)Соціокультурні процеси та мистецькі здобутки Галицько-Волинського князівства- Культура Галицько-Волинського князівства є складовою частиною культури Русі. При тому вона відчутно відрізняється від культури інших земель, маючи власні самобутні риси та оригінальність Ще одним видом мистецтва, який набув поширення в Галицько-Волинському князівстві, була скульптура. Даний вид мистецтва розвивався у формі рельєфу, яким прикрашалися храми. Яскравим зразком скульптури тієї доби є шиферний рельєф ХІІІ ст., який зображує Св. Дмитрія. Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.), у якому містяться чотири мініатюри євангелістів та тлі обладнання книгописної майстерні. Культура Галицько-Волинського князівства мала значні здобутки. Вона залишила по собі зразки, які вражають своєю майстерністю й досконалістю. Будучи складовою культури Русі, вона мала значні відмінності, які були спричинені місцевими умовами й культурними впливами сусідів.

20 )Національний варіант ренесансу і реформації в українській культурі 17-18 століття-

Ренесанс — одна з найрішучіших змін в історії духового життя Европи. Так здавалося самим людям доби ренесансу, так здавалося й пізнішим поколінням, що саме з цього часу почали датувати „кінець середньовіччя“ та початок „нових часів“. Складніше робилося питання завжди, коли треба було точно вказати, що саме нового принесла з собою нова доба. Добре знання латинської мови, знайомство з грецькою та читання античних авторів, — т. зв. „гуманізм“ — цим ледве чи можна характеризувати той великий поворот, що його, мовляв, привело з собою „відродження античних наук та мистецтв“. Новий зміст мусів бути, хоч би в збереженій формі, тим, що сповняло надхненням людей ренесансу. Такий новий зміст і сучасники, і пізніші дослідники хотіли шукати в трьох напрямах: ренесанс повернув античний ідеал гармонійної, урівноваженої краси; ренесанс був „відкриттям“ та „звільненням“ людини; нарешті — ренесанс „відкрив“ наново природу. Це, розуміється, досить важливі духовні надбання, щоб з них почати нове літочислення европейської культури. — Дійсно, під ці три формули можна підвести ледве чи не всі здобутки ренесансової культури. Розквіт мистецтва в формах, що нам уже не здаються ані занадто новими в порівнянні з пізнім середньовіччям ані занадто близькими до античної традиції, є безумовним фактом. Ренесанс або „відродження“ доторкнувся України лише на самому кінці свого розвитку. На Заході в 16 ст. вже доживали свій вік течії, що, з одного боку, мріяли про дійсне „відродження“ античних духовних ідеалів, як їх люди того часу розуміли, а з другого — про звільнення людини від тих пут, які накладало на них авторитативне середньовіччя

21)братства як осередки національно-релігійного та культурно-освітнього життя- Найдавнішим і найвідомішим було Львівське братство при Успенському соборі, засноване 6л. 1453 р. Наприкінці XVI — на поч. XVII ст. братства діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Тернополі та інших містах України. Вони підтримували між собою тісний зв'язок і намагалися поширити ідеї на інші регіони, для чого обмінювалися статутами й виряджали до інших міст кращих проповідників. За кількістю членів братства були невеликими й нараховували, як правило, до кількох десятків чоловік. Однак діяльність цих невеликих організацій була надзвичайно ефективною. У XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відіграло Київське братство, засноване в 1615 р. при Богоявленському монастирі. Воно одразу стало головним консолідуючим центром для всієї України. До Київського братства крім київських міщан і української шляхти, вступило також і Запорізьке Військо на чолі з Петром Сагайдачним. Проте найбільш яскравими проявами і водночас організаційними осередками загальнонародного руху проти польсько-католицької експансії стали братства — релігійні та культурно-просвітницькі організації, які виникали при церковних парафіях в Україні в XV — XVII ст. Спочатку вони були переважно організаціями міщан, але поступово набули всестанового значення. Братства існували на членські внески братчиків і добровільні пожертви православних шляхтичів, церковників і міщан. Зокрема, шляхтянка Гальшка Гулевичівна подарувала Київському братству свій маєток під школу й шпиталь. На перших порах братства носили релігійно-благодійницький характер — опікувалися церквою, влаштовували братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували шпиталі, надавали своїм членам безпроцентні позички тощо. З часом вони здобули собі провідне місце в релігійному житті, ставши ініціаторами церковних реформ, усуваючи негідних священників, залучаючи до роботи у своїх парафіях талановитих проповідників, поширюючи духовну літературу

22)виникнення українського друкарства Пересопницьке Євангеліє- Як було показано вище, історію українського друкарства можна починати з діяльності першої Краківської кириличної друкарні кінця XV ст., що була створена для обслуговування насамперед України й Білорусі і, ймовірно, мала зв’язки з українськими культурними осередками. Не тільки на Білорусь, а й на Україну були розраховані видання білоруського першодрукаря Франциска Скорини, Симона Будного, Василя Тяпинського (за походженням українця), а також публікації заблудівської друкарні гетьмана Великого Князівства Литовського Григорія Ходкевича, нащадка київських бояр.Водночас не випадковим був той факт, що перші друкарні на землях України виникли у Львові — осередку політичної, економічної та культурної активності міщанства, і у Острозі — резиденції найбагатшого і найвпливовішого тогочасного українського магната. "Пересопницьке євангеліє" в історії української літературної мови.Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр. - переклад на "просту мову" канонічного євангелія - є найважливішою пам'яткою української книжної і народної мови XVI ст., а також незрівнянним зразком українського живопису та рукописної книги незадовго до початку друкарства на Україні (1574 р.). Мова пам'ятки, гранично зближена з живою народною мовою, дає повну можливість відтворити стан одного з двох типів старої української літературної мови (так званої "простої мови") і визначити фонетичне, граматичне і лексичне обличчя самої народної української мови в другій половині XVI ст. Пересопницьке євангеліє є свідченням завершення процесу формування української народності. Як твердить академик В.І. Пічета: "На Україні пам'яткою української мови … є Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр."

23 ) полемічна література її представники - Полемі́чна літерату́ра) — підбірка текстів різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об'єднання. Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта Петра Скарґи «Про єдність церкви Божої-Представники : Г. Смотрицький, Христофор Філалета, Івана Вишенський, Стефана Зизанія, М. Смотрицький, З. Копистенський, М. Андрелла та ін. Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Твори полемічної літератури :Апокрисис ,Пересторога,Палінодія

24)архітектура та образотворче мистецтво періоду українського ренесансу- Епоха Ренесансу помітно вплинула на архітектуру й образотворче мистецтво, які розвивалися у контексті європейських архітектурних традицій і зазнали вагомого впливу ідей християнства. Архітектурні пам'ятки України цієї доби можна поділити на три групи: оборонні споруди, споруди-замки; церковне будівництво. Особливістю пам'яток архітектури й образотворчого мистецтва є те, що в них формувався український стиль. Він характерний для архітектурних споруд Західної України, де ренесансний стиль поєднувався з українським народним стилем, який був перенесений з дерев'яного у кам'яне будівництво. Цей стиль яскраво виявився у будівництві храмів і замків. Гуманістичні ідеї епохи Ренесансу мали вплив і на розвиток образотворчого мистецтва, що характеризувалося монументальністю, витонченістю колориту, гармонією пропорцій, яскравістю малюнка, високою професійністю виконання. В образотворчому мистецтві поступово утверджувався реалістичний напрям, особливістю якого є віра в людину, життя. Релігійні образи на полотнах художників поступово втрачали нерухомість і часто набували рис простих людей. Серед пам'яток київського іконопису цієї доби збереглася ікона "Богоматері Печерської-Свенської". її прототипом стало зображення "Богоматері Кіпрської на троні", однак київський іконописець фігури ангелів замінив постатями вітчизняних святих, засновників Києво-Печерського монастиря Антонія та Феодосія. їхні образи приваблюють щирістю, безпосередністю.

25 )феномен козацької культури - Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високорозви-нута самобутня культура Січі домінувала тут у XVI —XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу. Козацька культура — унікальне і неповторне явище. її феномен має барокове забарвлення. "Химерний" стиль був породжений непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами. Визвольна війна середини XVII ст., постійні військові походи, перебування на межі життя і смерті породили в козацькому середовищі типово бароковий світогляд. Його особливістю було сприйняття світу, людського життя як швидкоплинного і скоро-минущого явища своєрідної гри, сповненої ілюзій, химер і вигадок. Звідси — намагання прожити барвисте та яскраве життя, прагнення до веселощів і радості. Цей стиль був покликаний розбурхати людські почуття, збудити уяву, викликати контрастні емоції. В ньому завжди поряд добро і зло, любов та ненависть, Бог і диявол, життя і смерть, радість і смуток.

26) ідейні та естетичні засади культури бароко.Своєрідність формування українського бароко 17-18 століття-Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII - XVIII ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням. Мали місце й особливості. Елітарні мотиви в українському бароко були притаманні лише літературному процесу, всі ж інші види барокового мистецтва - досить демократичні сюжетно, з використанням традицій народної творчості. Українське бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. До естетичних особливостей українського бароко можна віднести багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилену декоративність, динамізм і головне - небачену вигадливість форм. Світоглядні засади українського бароко втілились в образі України у вигляді одягненої в порфіру і коронованої Діви, яка просить покровительства у митрополита київського Іосафа Кроковського (гравюра І.Щирського "Всенародне торжество").В українській архітектурі стиль бароко поширюється з II половини XVII ст. і досягає свого розквіту у XVIII ст., набираючи яскраво виражених національних рис. Вже наприкінці XVII ст., переважно в Києві та його околицях, з'явилися будови, позначені рисами стилю бароко, але їхня мальовничість, інтимна теплота докорінно відрізняє їх від бароко західноєвропейського. Нові форми української архітектури виникли на основі давніх і багатих традицій народної дерев'яної і давньоруської архітектури, увібравши багатовікове багатство українського зодчества. Архітектура українського бароко - це концентрований матеріальний вияв "психічного стану", того гармонійного світогляду, на який здатна нація у часи високого духовного злету, а той злет невід'ємний від усвідомлення особистої і національної свободи.Українське бароко XVII ст. нерідко називають козацьким, оскільки саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало видатних творів архітектури і живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Як велика військова і значна суспільно-політична сила, воно виявилося здатним до творення власного культурного та естетичного середовища, виступаючи рушієм духовного життя й творцем самобутніх художніх цінностей. Козацтво вдягло дерев'яну церкву у камінь, прикрасило орнаментальним та рослинним декором. Першою такого типу спорудою стала Миколаївська церква (1668) в Ніжині на Лівобережжі.

27)розвиток освіти і науки. «Золота доба» Києво-Могилянської академії- Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. — період найвищого розвитку української культури. Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів для розбудови культури, освіти, шкільництва.Шкільна освіта в XVIІ - першій половині XVIII ст. охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. В цей час засновано школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів Києво-Могилянська Академія істотно вплинула на розвиток культури. За її типом відкривають колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Вона стала взірцем для навчальних закладів інших країн. Києво-Могилянська колегія була загальноосвітнім всестановим закладом, в якому вчилися діти місцевої знаті, козаків, духівництва, міщан і селян. Тут вчилися український філософ, поет і педагог Григорій Сковорода, російський вчений Михайло Ломоносов, радник Петра I з питань освіти Феофан Прокопович і ін. видатні діячі. Колегія готувала не лише національні наукові кадри, але й стала кузнею діячів науки для всієї Росії і інших слов’янських країн. За період з 1701 по 1762 рр. в Московську Академію з Києво-Могилянської були запрошені і виїхали 95 чоловік. Найбільш відомими українськими діячами, які зробили великий внесок у справу розвитку освіти Російської держави, є Ф.Прокопович, С.Яворський, В.Татищев і ін.

28) література,усна народна творчість,музика і театер епохи бароко - Барокко мистецтво успадкувало динамічність і глибоку емоційність, а від Ренесансу - грунтовність і пишнота: межі обох стилів гармонійно злилися в одне єдине ціле. Існує декілька версій походження терміну: 1) від італійського “baruecco” - перлина неправильної форми;

2) “barocсo” - одна з форм схоластичного (релігійно-догматичного) силогізму (міркування, в якому дві посилки об'єднано загальним терміном);

3) від італійського barocco -- химерний, дивний;

Стиль барокко знайшов своє вираження і в літературі. І якщо архітектура, скульптура і живопис прагнули до єднання, то і в літературі можна спостерігати аналогічні явища: лірика прагне до монументальності, величності. В той же час для неї характерна деталізація, орнаментика (Драйден “Бенкет Олександра, або сила гармонії” 1697г.) У другій половині XVII ст Україні поширюється стиль бароко, який став цілісною художньою системою, під впливом якої розвивалися всі види і жанри мистецтва. У його рамках розвивалися ідейно-стильові тенденції: офіційне аристократичне барокко «високе», «середнє» і «низьке». Останнє тісно пов'язане з фольклором. Мистецтво барокко відрізняється динамізмом, схильністю до алегоричного віддзеркалення дійсності, пишнотою і театралізацією, що підсилює емоційний вплив на глядача. Українська музика періоду бароко - найвище досягнення національного мистецтва багатоголосий партесноє спів. Він відрізнялося гармонійністю і простотою. Помітну роль в його поширенні зіграли братські школи. Цю течію представляли композитори Е. Завадовський, М. Замаревіч, І. Календа і ін.

29)Бароко в архітектурі і живописі України-Українська архітектура та образотворче мистецтво другої половини XVII — XVIII ст. розвивалися під потужним впливом мистецтва бароко.Бароко в перекладі з італійської означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував у Європі від кінця XVI майже до кінця XVIII ст. Найяскравіше він утілювався в архітектурі: бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність.Прикметні риси європейського бароко в українській архітектурі набули яскравої своєрідності. Тому дослідники українських барокових споруд послуговуються терміном українське, або козацьке, бароко. Найбільшою самобутністю відзначаються барокові споруди на землях Гетьманщини й Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи. Проте пам'ятки української барокової архітектури збереглися і в Західній Україні та в дерев'яному народному будівництві всіх українських земель. Справжніми шедеврами світової архітектури є українські барокові споруди — Софійський та Михайлівський Золотоверхий собор в Києві, Хрестоздвиженський у Полтаві (1709 р.), Покровський у Харкові (1689 р.). Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві (1696—1701 рр.), церква Всіх святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври (1696—1698 рр.), церква Катерини в Чернігові (1716 р.), Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732р.),собор св. Юра у Львові (1747-1762 рр.).

30)школи іконопису.Український портретний живопис періоду українського бароко-Особливим жанром образотворчого мистецтва доби бароко був іконопис (християнський становий культовий живопис - живопис восковими фарбами, мозаїка - в середні віки, а пізніше - живопис олійними фарбами). Одним з вагомих факторів еволюції іконопису в ці часи стало народне малярство. В іконописанні поєдналися риси середньовічного мистецтва з ренесансними. Це спостерігається в роботах таких майстрів, як Ф. Селькович, М. Петрахнович, а в кінці XVII ст. - І. Руткович, Й. Кодзелевич, І. Бродлакович. Іконопис розвивався в ренесансно-барокових формах. Особливою пишністю та багатством декору відзначаються іконостаси Єлецького собору, Троїцької церкви в Чернігові та Преображенської церкви в Сорочинцях (іл. 62). В іконографії збереглися прийоми старої школи з її декоративністю, спостерігалась особлива українська типізація Ісуса Христа, Богородиці та святих. Українські ікони, зібрані в музеях Києва, Львова, Харкова, Чернігова, свідчать про велику кількість іконописних шкіл. Загалом в іконописі збереглися прийоми старої іконографічної школи з її декоративністю. Хронологічні межі дослідження охоплюють ХVІІ – ХVІІІ ст. – один з найважливіших етапів розвитку портретного живопису в Україні, який паралельно з іконописом став провідним. Нижня межа - початок ХVІІ ст., обумовлена українським культурним піднесенням, коли портретний живопис набував самобутніх, демократичних рис. Верхня межа – кінець ХVІІІ, коли портретний живопис після ліквідації Української козацької держави втрачає свою національну самобутність. В окремих випадках з метою визначення відповідних передумов або характеристики тих чи інших процесів, явищ чи подій подаються історичні екскурси, які частково виходять за окреслений хронологічний термін.

31 )соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури кінця 18 початку 19 століття .Українська культура в колоніальних умовах Російської та Австро-Угорської імперій-Наприкінці XVIII ст., коли почався процес національ¬ного відродження, українська етнолінгвістична територія,. тобто ті землі, де жили українці, перебувала в межах двох багатонаціональних імперій: Російської та Австрійської. Даний політичний поділ залишився до першої світової війни.За підрахунками академіка М. С. Грушевського, єдиний територіальний комплекс споконвічних українських земель у XIX ст. становив 850 тис. км2, з яких лише десята частина припадала на землі під владою Австрії. Незважаючи на це, українці Галичини відігравали важливу роль у виборі на¬прямів українського національного відродження.Духовна культура українського народу кінця XVIII— початку XX ст. розвивалась в умовах постійних утисків з боку Російської та Австрійської імперій. Після ліквідації .Гетьманщини (1764 р.) та зруйнування Запорізької Січі (1775 р.), юридичного оформлення кріпосного права на Лі¬вобережжі і Слобожанщині (1783 р.), скасування чинності магдебурзького права (1831 р.) і Литовського статуту (1840 р.) на Правобережжі, Україна фактично перетвори¬лась у безправну колонію Російської імперії. На колоніаль¬ному становищі опинились і західноукраїнські землі, які перебували у складі Австрійської монархії.У 1801 р. на царський престол вступив Олександр І, який здобув репутацію ліберального правителя. По всій імперії відчувався подих так званої «нової ери». Генерал-губернатором України був призначений прихильний до українців князь Куракін. Скориставшись цими обставинами, українські культурні діячі заснували в 1805 р. у Харкові приватний університет.Поразка Наполеона у війні з Росією призвела до поси¬лення абсолютистських режимів у країнах Європи: Реакція царизму на події в Україні стала ще більш жорстокою. Бу¬ли створені «військові поселення», які перетворювали укра¬їнських селян на військових (так звана «аракчеївщина»), що спричинило численні бунти й заворушення.На початку XIX ст. на Україні з'явилися масонські ор-ганізації антиурядового спрямування. Одна з них під наз¬вою«Любов до істини», членом якої був І. Котляревський, діяла в Полтаві у 1818 р. У Києві організовується таємна ложа «Товариство об'єднаних слов'ян». Аналогічні органі¬зації існували в Житомирі, Кременці та інших містах Ук¬раїни.Один з учасників полтавської масонської ложі, повіто¬вий маршал В. Лукасевич був організатором та ідеологом «Малоросійського таємного товариства» . В укладеному ним «Катехизисі Автономіста» обстоювалась ідея автоно¬мії України.Ситуація на Україні ще більш ускладнилася, коли на царський престол у 1825 р. вступив Микола І. Ідеологія російської деспотії у цей час виражалася формулою міністра освіти Уварова: «самодержавство—православ'я—народність». Царські власті розпорядились ліквідувати усі польські школи. Російська мова стала офіційною в усіх установах. Київський університет святого Володимира, за¬снований у 1832 р., перетворився у центр обрусіння.перетворилася у слухняний, централізований апарат, на чо¬лі якого стояв абсолютний монарх. Однак реакційне прав¬ління Миколи І, прозваного «Палкіним», не в змозі було приглушити революційні настрої, які після 40-х років XIX ст. знову почали спалахувати в усій Європі й досягли кульмінації у так званій «весні народів» 1848 р. У цей час революційні гуртки продовжували існувати як в Росії, так і на Україні, зокрема в Харкові серед університетської молоді.На фоні таких історичних, суспільно-політичних та на-ціональних відносин утверджується новий етап національ¬но-культурного відродження, який започаткував нову добу в історії України.

32 )формування системи освіти в Україні 18-19 століття-2. Розвиток освіти у Наддніпрянській Україні

Перехід українських земель під владу Російської імперії значно погіршив освітній рівень українців. За часів Гетьманщини одна школа припадала в середньому на 700–800 жителів. Утримувалися вони коштом місцевого населення. Під імперською владою школи масово закривалися, бо селяни-крі­паки зовсім зубожіли, а уряд ними не опікувався.

З 1803 р. в Наддніпрянщині стали поширювати нову загальноімперську систему освіти. Встановлювалися такі типи загальноосвітніх навчальних закладів: початкові парафіяльні училища, повітові училища та гімназії. Офіційно закріплювався становий характер права здобуття освіти. Парафіяльні училища призначалися для дітей «нижчих станів» і навчали у них лише закону Божому, арифметиці та грамоті. Повітові училища призначалися для дітей «купців, ремісників та інших міських обивателів». У гімназіях навчалися діти дворян, чиновників, багатих купців. За змістом нова система освіти була спрямована на виховання «вірнопідданих» у проімперському стилі. У 1850 р. в усіх початкових школах Наддніпрянщини навчалося лише 67 тис. учнів. Переважна більшість населення залишалася неписьменною.

Середню освіту давали гімназії, навчання в яких було платним. Після закінчення чотирьох класів гімназії випускники діставали право на вступ до університету або на державну службу. Спеціальним імперським розпорядженням було заборонено приймати до гімназій та вищих навчальних закладів вихідців із кріпосних селян. Протягом першої половини ХІХ ст. у Наддніпрянщині було відкрито 19 гімназій із 4 тис. учнів.

Особливий характер мала система освіти на Правобережжі. Остерігаючись невдоволення шляхти, імперський уряд не втручався в діяльність тамтешніх польських шкіл. Освітою українських селян поляки взагалі не цікавилися. Навчання у школах здійснювалося у пропольському патріотичному дусі. Ситуація в краї змінилася після придушення польського повстання 1831 р. Русифікація системи освіти стала складовою приведення Правобережжя у відповідність до інших губерній імперії.

На початку ХІХ ст. в Наддніпрянській Україні з'явилися перші професійні школи – ремісничі училища, фельдшерські школи, училища торговельного мореплавства, садівництва, виноробства, бджільництва тощо. Поява їх була викликана потребами економічного розвитку, але в цілому їх не вистачало.

Єдиним вищим позастановим навчальним закладом на українських землях на початку ХІХ ст. залишалася Києво-Могилянська академія. Імперський уряд у 1817 р. спеціальним рішенням ліквідував її та створив замість неї Духовну академію, де здобували виключно богословську освіту діти духівництва.

Представники української еліти впродовж тривалого часу вели боротьбу за відкриття в Наддніпрянщині університету. У 1805 р., як уже зазначалося, у Харкові було відкрито університет, що складався зі словесного (історико-філологічного), юридичного, математичного і медичного факультетів. Протягом 1805–1851 рр. у ньому здобули вищу освіту 2800 осіб.

У 1834 р. було відкрито Київський університет, який мав філософський та юридичний факультети. Контингент студентів університету поступово змінювався: спершу переважала польська шляхта, потім – українське і російське дворянство, а з 60-х рр.– українська молодь із різних соціальних верств.

Проміжну ланку між середніми та вищими навчальними закладами становили ліцеї, які у своєму дев’ятирічному курсі поєднували гімназичну та університетську програми: Волинський ліцей у Кременці (1805 р.), Рішельєвський ліцей в Одесі (1818 р.), гімназія вищих наук у Ніжині (1820 р.). Створювані з дозволу російського уряду в Наддніпрянщині середні та вищі навчальні заклади готували за його задумом кадри для поповнення імперської адміністрації різного рівня. Можливість здобути освіту залежала від заможності людини, а тому вона була доступною вихідцям із привілейованих станів. Українську мову використовувати у навчальних закладах було заборонено

33) Заснування університетів у Харкові та Києві -17 січня (29 за новим стилем) 1805 було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії. Його було засновано з ініціативи місцевого громадянства, перш за все Василя Каразіна, а також братів Тихоцьких - секунд-майора Ізюмського гусарського полку Якова Андрійовича Тихоцького (до 1736-1800) полковника 1-го гусарського полку Павла Андрійовича Тихоцького (задовго до 1763 – після 1809). Їхню ідею підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Протягом певного часу Харківський університет користувався автономією з виборним ректором, але в 1820—1850-х роках його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і викладання. У 1863 університет відповідно до нового Статуту здобув часткову автономію. У 1632 році шляхом об’єднання Київської братської та Лаврської шкіл було створено перший вищий навчальний заклад в Україні – Києво-Могилянську колегію, в якій навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духівництва, багатих міщан і козаків. Наприкінці XVII і в XVIII ст. на становлення науки й освіти в Україні значно впливала Києво-Могилянська колегія (у 1701 p. вона одержала титул та права академії й почала називатися Київською академією), названа на честь митрополита Петра Могили. Визначну роль у розвитку освіти на західноукраїнських землях відігравав Львівський університет. 20 січня 1661 року польський король підписав диплом, що надавав Львівській єзуїтській колегії «статус академії й титул університету» із правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін і присвоєння учених ступенів. У 1773 році з ліквідацією ордену єзуїтів головним завданням вищої освіти, у тому числі Віденського, Празького і Львівського університетів, визначено підготовку професійних кадрів – учителів, суддів і священиків. У 1849 році в університеті було засновано кафедру української мови і літератури, керував якою український філолог, поет, етнограф та історик Я. Головацький. У цьому ж році його було призначено ректором університету.У 1809 p. засновано Київську гімназію; згодом (1811) її було віднесено до вищих навчальних закладів. У 1805 p. відкрито Харківський університет. У 1834 p. створено Київський університет. Крім привілейованих чоловічих навчальних закладів відкривалися станові жіночі навчальні заклади – інститути шляхетних дівчат у Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838). У 1865 p. почав функціонувати Новоросійський університет в Одесі. У 1870 році в Чернівцях відкрито вчительську чоловічу гімназію, а 7 грудня 1874 року створено Чернівецький університет.

34 )образотворче мистецтво кінця 18 першої половини 19 століття- Якщо в літературі, театрі вже сама мова визначала їх національний образ, то в таких сферах, як образотворче мистецтво, архітектура, вироблення національних форм було проблематичнішим. Так, в східноукраїнських землях можна говорити про певну українсько-російську єдність в образотворчому мистецтві. Справа в тому, що протягом майже всього XIX століття в Російській імперії головним центром освіти була Академія мистецтв у Петербурзі. Найбільші можливості для виставок, замовлень також були в столиці імперії. Можна привести безліч прикладів переплетення творчості, доль українських і російських художників. Загалом у живописі початку XIX столітті переважаючим художнім стилем був романтизм. Багатьох художників цього напряму приваблювала Україна — «нова Італія», як її називали. З'явилися і художники, для яких поїздки сюди не були просто даниною моді. Українській темі присвятив свою творчість В. Штернберг. Працював він і в портретному, і в побутовому, і в пейзажному жанрах. Його увагу приваблюють і стають сюжетами картин, здавалося б, прозаїчні сцени: переправа на поромі через Дніпро, ярмарок, весілля. Його картинам властива описовість, що зближує їх зі стилістикою української літератури того часу. В. Штернберг товаришував з Шевченком, йому належить художнє оформлення «Кобзаря». В Академії за сім картин, написаних на Київщині і Полтавщині, він отримав велику золоту медаль. В. Штернберг помер дуже молодим під час поїздки в Італію.

35 )музичне життя України.Український романсМ.Березовський,Ведель… Остання третина XVIII і початок XIX ст. у вітчизняній, зокрема українській, музиці стали початком нового етапу, який характеризувався однією з кульмінацій у розвитку хорового мистецтва і зародженням інших жанрів — оперного, симфонічного, камерно-інструментального і камерно-вокального. Тоді ж з'явилися перші опери, симфонії, інструментальні сонати тощо.

З-поміж усіх жанрів провідне місце належало все-таки хоровому концертові. У творчості найвидатніших вітчизняних авторів другої1 половини XVIII ст.— М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського — хоровий концерт досяг вершини свого розвитку. Ці композитори зуміли втілити прогресивні художні ідеали свого часу. В їхній музиці у досить специфічній формі звучить протест людини проти насильства, зла, несправедливості, соціального гноблення. Ця когорта музикантів-професіоналів зуміла поєднати досягнення вітчизняної і західноєвропейської музичної культури і сказати своє оригінальне слово в мистецтві.

Основоположником жанру духовного хорового концерту циклічної структури в українській музиці був Максим Березовський (1745-1777) - композитор і співак, митець яскравої творчої індивідуальності. Він також створив оперу «Демофонт» і сонату для скрипки і чембало у трьох частинах, які стали першими зразками музично-театрального і камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці. Хорова спадщина композитора охоплює концерти, літургії та інші твори. Артемій Ведель (1767-1808) - композитор, хоровий диригент, співак (тенор), скрипаль, педагог - увійшов в історію музичної культури як митець, який писав виключно сакральну хорову музику. Він розвивав багатовікові традиції української хорової культури, народної творчості. Багато творів композитора не дійшли до нашого часу. Нам відомі близько ЗО хорових концертів, серед них - «Доколе, Госпо­ди .», а також частини з «Літургії», «Всенощна», «Покаянне тріо». Діапазон концертів А. Веделя - від скорботних до урочисто-величальних. Його музика вирізняється експресивністю мелодики. Особливо запам'ятовуються виразні тенорові соло - драматичні декламації імпровізаційного характеру, споріднені з українськими думами. Дмитро Бортнянський (1751-1825) -класик хорової музики XVIII ст. У його творчості поєдналися найновіші на той час досягнення світової композиторської техніки, зокрема італійської школи, з вітчизняними музичними традиціями.

В історію світової культури Д. Бортнянський увійшов як реформатор церковного співу. Він створив понад 100 хорових творів - святково-урочистих, ліричних, скорботно-елегійних тощо. Серед них - дві літургії, хорові концерти для одного та двох хорів (чотириголосні та восьмиголосні).

36)внесок Г.Сковороди в духовну культуру українського народу- Сковорода увійшов в історію української культури передусім як видатний мислитель-філософ. Все його життя й діяльність були спрямовані на поліпшення життя народу, удосконалення існуючого суспільного ладу.Сковорода постійно жив серед простих людей, знав їх думи й прагнення, співчував бідним і знедоленим, сам розділяв їхню гірку долю. Тому не випадково він поставив перед собою філософську проблему - пояснити смисл життя людини, знайти для неї шлях до щастя і дати відповідь яким повинно бути нове суспільство.Основним принципом свого філософського вчення Сковорода проголосив систему самопізнання, самовиховання людини. Це, на думку філософа, повинно було створювати передумови для перетворення людей з кріпаків у вільних, щасливих працівників, отже торувати шлях до нових соціальних відносин, до щастя. А право на щастя мають усі люди. Воно належить усім як повітря, сонце, вода.Сковорода вчив: пізнати себе - значить пізнати свій духовний світ, виробили такі морально-етичні за-сапи як доброта, правдивість, чесність, справедливість. Пізнати себе - значить знайти в собі природну схильність до тієї чи іншої праці, яка потрібна і корисна не тільки для окремої людини, а й суспільства. Праця, вважав Сковорода, - це смисл життя кожної людини. Сковорода відіграв значну роль в розвитку жанру байки в українській літературі. Його байки підготували появу П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського та інших письменників нової української літератури.

37)становлення нової української літератури та літературної мови у 18-19 солітті-Розглядаючи історію української літературної мови у XIX ст., не можна оминути заборонену в радянському мовознавстві тему існування в цей час двох її територіальних варіантів — західно-українського і східно-українського, що було неминучим наслідком політичного поділу країни. Якщо в тій частині України, що входила до складу Російської імперії, українців і білорусів було включено до проекту «великої російської нації» і, відповідно, їхні мови через низку заборонних указів було зведено до становища місцевої говірки «общерусского языка», то на підавстрійській Україні офіційних заборон щодо української мови не було. Стильову розбудову літературної мови західноукраїнського зразка супроводжували процеси активізації запозичень з інших мов, у яких функцію головного джерела і посередника запозичень виконувала польська мова. На відміну від підросійської України, де соціальна база української мови була обмежена селянством, а формування її літературного різновиду відбувалось у межах одного, художнього стилю, орієнтованого на відповідну верству населення, соціокультурні чинники розвитку західноукраїнського регіону стимулювали формування тут поліфункціональної літературної мови

38) Історіографія – галузь , що вивчає історію історичної науки галузь знань, яка вивчає розвиток історичної думки,  а також сукупність досліджень, присвячених певній темі або історичній епосі. антична історіографія в основному, описували історію свого міста, використовуючи для цього міський архів.Самая рання з дійшли до нас історичних робіт з'явилася в Стародавній Греції. Це була «Історія» Геродота.  Гелланик наприклад, зводили історичні праці окремих авторів у спільні історичні хроніки, завдяки чому ми отримали інформацію про зміст багатьох нині втрачених античних рукописів.

Ксенофонт вперше почав писати автобіографію і досліджував не тільки події, але і характери людей.

Найдавніша китайська історіографія

Автором перших двох книг вважається Конфуцій,

Давньоримська історіографія

Римляни першими почали писати історію не на грецькому, а на рідній мові - латині

Християнська історіографія

У центрі їх розповіді знаходилися не війни і біографії політиків, а релігійне розвиток суспільства. Першим християнським істориком був Євсевій Кесарійський. Християни бачили історію як результат здійснення божественного плану. У Середні століття літописання стало популярним заняттям ченців і священиків.

Візантійська історіографія

носить явні сліди різних ступенів культурного розвитку. поділ історіографії значно сприяє розгляду частковостей, але в той же час воно заважає цілісності погляду

Історія Русів . У роки радянської влади "Історія Русів" трактувалася як "антирадянський" твір, "Історія Русів" розглядалась як історичний документ написаний за аналогією з козацькими літописами.  відіграла значну роль в історії політичної думки України, як твір, що висловив політичні погляди попередньої доби, в значній мірі вплинув на обгрунтування державницько-самостійницьких прагнень українців. вона клала української самостійности, підносила національну гордість українця, захисту честі і гідності власного народу, самостійне державно-політичне існування. Історія Русів" створювалась з метою: утвердити право свого народу на гідне місце у світовій історії.

39. Культурне життя на Україні значною мірою визначалося розвитком літератури.Творчість-П. Гулака-Артемовського,Є. Гребінки,Г. Квітки-Основ’яненка,І. Котляревського,Т. Шевченка свідчила про формування нової української літератури з чітко вираженими ознаками національної своєрідності. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було українсько-російське мовне єднання. Чимало діячів української культури писали російською мовою й органічно ввійшли у російську культуру. Вони першими звернулися до правдивого відображення життя народу. Прогресивні думки, образи, почерпнуті з глибин життя, народна мова – все це сприяло популярності творів нової української літератури.

40.Винекнення професійного Українського театру у Харкові та Полтаві-

Полтавський театр на початку ХIХ століття- перший профессійний театр на Україні. полтавський театр заснований у 1808 році,мав назву “Полтавський вільний театр”. Театр проіснував 4 роки.

У 1818 році театр розпочинає свій новий етап роботи під керівництвом І.П. Котляревського, (створив твори “Москаль-чарівник”, “Наталка Полтавка”). Репертуар театру складався з комедій, опер, балету. Проіснував 3 роки. театр потрапив у скрутне матеріальне становище і припинив діяльність.

Новий театр, за європейськими зразками, Україна бачила вже при кінці ХУІІІ в., та він був неукраїнський. У Харкові відбувалися вистави російські. В Харкові давав перші вистави балетмейстер Іваніцький. У 1789 р побудували постійний театр, у котрім дирекцію обійняв наш письменник Гр. Квітка-Основ’яненко, який у тім часі виставляв теж виключно російські твори. Традиції І. Котляревського продовжив Г. Квітка-Основ’яненко, основоположник художньої прози у новій українській літературі. Великий успіх мали соціально-побутові комедії Г. Квітки-Основ’яненка ”Сватання на Гончарівці” і ”Шельменко-денщик”. Один із перших українських радянських театрів. Назва театру походить — березня. Датою народження театру прийнято вважати 31 березня 1922 року. Працював як державний театр з 1922 до 1926 у Києві, а з 1926 до 1933 — у Харкові. Заснований Лесем Курбасом на базі однієї з груп колективу «Молодого театру». У 1933 році після арешту Леся Курбаса театр було закрито, а акторський колектив долучився до трупи Харківського українського драматичного театру ім. Т.Шевченка.

41. Фундатори української літератури в Галичині. «Руська Трійця»

Польські вчені пропонували перейти на польський алфавіт.

Проти застосування польського алфавіту щодо українського письма гостро виступив Маркіян Шашкевич

В одстоюванні української мови було створене літературне угруповання „Руська трійця”. Студентами

Шашкевичем, Вагилевичем та Головацьким.Проіснував 3 роки і припинив свою діяльність після смерті Шашкевича.

„Руська трійця” переважно займалася культурно-просвітницькою діяльністю, хоча влада цю діяльність вважала ворожою. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори. Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Вагілевич проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За що був заарештований.  «Руська трійця» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», проте цензура заборонила її публікацію.

42.Розвиток архітектури та містобудування у 18-19 століття

Національно-культурний гніт значною мірою позначився на архітектурі. з'являються нові будівлі, побудовані за російськими проектами, які не відповідали мистецьким стилям України. Забороняли будувати будь-які церкви українського типу.

Майже усі будівлі будувались у стилі ампір. Остання стадія класичності припала на першу половину XIX ст. Вона

позначена особливою лаконічністю і чіткістю архітектурних Форм.

Можна виділити два типи храмових споруд 18 ст. на Україні. Перший - це архітектурні споруди в стилі бароко,другий- тип є результатом розвитку власне українських традицій будування. Це хрещаті в плані споруди і будівлі.

У першій половині 19 століття архітектура України розвивається під впливом ідей романтизму, які вже набули поширення в літературі.

У середині та у другій половині 19 століття в Україні були побудовані визначні споруди - оперний театр в Одесі. Українські архітектори, використовуючи мотиви народної архітектури, створили визначні зразки українського, перший в Україні критий ринок - Бессарабський в Києві, меморіальний храм під Берестечком на Волині. Шедевром монументальної скульптури став пам'ятник Б.Хмельницькому в Києві (автор - російський скульптор М. Мікешин).