32.. Використання кривої Лоренца та коефіцієнта Джині для аналізу індивідуального розподілу доходів.

Сукупний доход суспільства розподіляється у двох формах:1)Функціональний розподіл сукупного доходу показує яка його частка припадає на кожного власника виробничих ресурсів, тобто з функціонального боку сукупний доход розглядається на зарплату, прибуток, процент і ренту.2)Особистий розподіл доходу свідчить про те, яка його частка дістанеться окремим верствам населення. У зв’язку з цим розподілом виникає нерівність у доходах. Вона породжується:а) природними можливостями людей.б) відмінностями в рівні освіти. в) відмінностями в кваліфікації. г) відмінностями за віком та статтю.д) міжрегіональними та міждержавними відмінностями в доходах.є) нагромадженим власним капіталом.

Вимірювання нерівноcті в доходах здійснюється трьома способами:1)Порівняння децільних груп2)Крива Лоренса3) коєфиціент Джинні.

1)Зіставлення децільних груп( застосування цих груп відбувається шляхом ділення частки доходу, що припадає на 10% найзаможнішого населення, на частку доходу, яку отримує 10% найбіднішого населення.

2)Крива Лоренца.

Крива Лоренца(крива 0АBCDE) – сукупність точок, кожна з яких показує яка частина доходу припадає на певну частину населення. При рівноважному розподілі доходу Крива Лоренса співпадає з бісектрисою, чим далі відхиляється, тим нерівномірніше розподіл доходів у даному супільстві суспільства. По горизонтальній осі N, групи населення розташовані в порядку від найбідніших до найбагатших (по 20%). По вертикальній осі Y відкладається частка кожної групи у сукупному доході. Побудова кривої Лоренца відбувається шляхом додавання по горизонтальних та горизонтальних осях наступних значень до попередніх. Лінія ОЕ – бісектриса, яка відповідає повністю рівномірному розподілу доходів. Чим далі від неї відхиляється крива Лоренца, тим більш нерівність у розподілі доходу.

3)Коефіцієнт Джині.

Він кількісно визначає ступінь нерівності в розподілі доходу між різними верствами населення. Його формула:

К_дж = S_m / S_oe100 ,

де Кдж – коефіцієнт Джині; Sm – площа заштрихованої фігури на графіку між бісектрисою та кривою Лоренца; S(oe100) – прямокутний трикутник, площа якого дорівнює 5000 одиниць. Кдж змінюється від 0 до 1, при його зростанні підвищується нерівність в розподілі доходу. Для визначення коефіцієнту Джині використовується наступний алгоритм:

Пошук заштрихованої фігури: S_M = S(oe100) – S(abcdе100), де S(abcdе100) – площа фігури під кривою Лоренца.

Обчислення фігури під кривою Лоренца: S(abcdе100) = S(oa20) + S(20ab40) + S(40bc60) + S(60cd80) + S(80de100).

Визначення площі ОА20: S(OA20) = ½ [ O20] * [ 20A ].

Обчислення площі трапецій: S(20AB40) = ([20A] + [40B]) / 2 * [20 40].

Перерозподіл доходів здійснюється:1)Через державну податкову систему і держбюджет;2)Через соцстрахування;3)коливання ринкових цін;4) добровільні внески до громадських, релігійних організацій.

33.. Кейнсіанська функція споживання

Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву функції споживання:

C=C(Y-T).

Це поняття, запроваджене Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що доход є основним, визначальним фактором споживання, а процентна ставка не відіграє в цьому значної ролі.

Детальніше функцію споживання Дж.Кейнса можна показати у вигляді:

C=a+b*(Y-T)

де: а - автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій. У довгостроковому періоді для економіки в цілому автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля); b — гранична схильність до споживання (МРС) — це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю, і визначається за формулою:

MPC=∆C/∆Y

де: ∆C — приріст споживчих витрат;

∆Y — приріст використовуваного доходу.

MPC набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова одиниця використовуваного доходу збільшує обсяг споживання, але на величину меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не споживається, — заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження. З геометричної точки зору гранична схильність до споживання (МРС) — це кут нахилу кривої споживання (мал. 5.1).

Існує поняття середньої схильності до споживання (АРС) — це відношення APC=C/Y обсягу споживання до величини використовуваного доходу.

Найпростіша функція заощадження має вигляд: S= -a+(1-b)*(Y-T),

де S - величина заощаджень у приватному секторі; а - автономне споживання; (1-b) — гранична схильність до заощадження; Y - доход; Т - податкові відрахування.

Гранична схильність до за-ощадрсення (MPS) - величина додаткового заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу:

MPS= ∆S/∆Y

де ∆S - приріст заощаджень;

∆Y - приріст використовуваного доходу. Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов'язково заощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження в сумі дорівнюють одиниці:

Середня схильність до заощадження (APS) - це частина використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто APC=S/Y.

У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих "люксових благ", серед яких найбільшим "люксовим благом" є заощадження (про це стверджують закони, або "якісні схеми поведінки", Ернста Енґеля), а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Проте в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується.

На відміну від Дж.Кейнса, сучасні дослідники показали, що споживання — функція не лише від поточного використовуваного доходу (хоча цей фактор і є основним!). На його обсяги впливають також рівень нагромадженого багатства, процентна ставка, розвинена система соціального захисту (яка спричиняє зменшення особистих заощаджень), раціональні очікування споживачів тощо.