§ 5. Характеристика джерел права як зовнішньої форми його виразу

Окрім внутрішньої, розрізняють також зовнішню форму права, або джерела права. Це способи юридичного виразу права, його орга­нізація в належну юридичну оболонку.

Право завжди повинно мати певну форму, тобто бути формалі­зованим, а форма має бути змістовною, тобто повинна містити ви­ражений юридичною мовою текст, що несе певне смислове наван­таження. Якщо нормі не надана певна форма, то вона залишається нормою поведінки, але не є нормою права.

До зовнішньої форми (джерел) права відносять: правовий зви­чай, судовий чи адміністративний прецедент, нормативний дого­вір, нормативно-правовий акт.

Правовий звичай - це санкціоноване державою звичаєве прави­ло поведінки загального характеру.

Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент - це рі­шення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час вирішення всіх наступних аналогічних судо­вих чи адміністративних справ.

Нормативний договір - це формально-обов'язкові правила по­ведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб'єктів і забезпечуються державою (напри­клад, договір про утворення федерації, колективний договір).

Нормативно-правовий акт - це рішення компетентних суб'єк­тів, що виноситься в установленому законом порядку, має загаль­ний характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою та породжує юридичні наслідки.

Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закони - це нормативно-правові акти, що видаються законодав­чими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найваж­ливіші суспільні відносини в країні. Крім конституції країни, є ще такі види законів: конституційні, органічні, звичайні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка виявляється в тому, що:

а) ніхто, крім органів законодавчої влади, парламенту і народу в процесі законодавчого референдуму, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх;

б) Конституційний Суд України може визнати закон України чи його окреме положення неконституційним;

в) усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;

г) у разі колізій між нормами закону та підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону;

ґ) тільки законодавчий орган може підтвердити чи не підтвер­дити прийняття закону при поверненні його Президентом у разі відкладного вето.

Підзаконні нормативно-правові акти - це результат нормо-творчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об'єднань з установлення, впровадження в дію, зміни і скасування норматив­них письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів. Розглядають такі види підзаконних норматив­но-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали:

- нормативні акти Президента України;

• акти Конституційного Суду України, Верховного Суду Украї­ни, вищих судів України, Генерального прокурора України, Верхо­вного суду Автономної республіки Крим;

• акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради та Ради мі­ністрів Автономної Республіки Крим;

• акти міністерств, державних комітетів, інших органів цен­тральної виконавчої влади зі спеціальним статусом;

• нормативні акти державних адміністрацій у регіонах, містах Києві та Севастополі, районах у цих містах;

• нормативні акти органів регіонального та місцевого самовря­дування;

• нормативні акти відділів та управлінь відповідних централь­них органів на місцях;

• нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях;

- інші підзаконні нормативні акти.

Нормативні акти діють у часі, просторі та відносно кола осіб. Характеризуючи дію нормативно-правових актів у часі, слід роз­різняти: набрання чинності, припинення дії, зворотну силу дії.

У теорії права розглядають такі варіанти набрання чинності нормативно-правовим актом: після 10 днів від моменту його опу­блікування; термін установлюється в самому нормативному чи в спеціально прийнятому акті; якщо нормативний акт не публікуєть­ся, то з моменту його одержання виконавцем.

Нормативно-правові акти втрачають чинність унаслідок: за­кінчення строку давності, що на нього видавався акт; прямого ска­сування конкретного акта; фактичного скасування акта іншим ак­том, прийнятим з того самого питання.

Зворотна дія - це така дія на правовідносини, де припускається, що новий нормативний акт існував на момент виникнення правовід­носин. Загальне правило говорить: «Норма права зворотної сили не має». Але трапляються винятки, скажімо, у кримінальному, адміні­стративному законодавстві. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після скоєння правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридич­ної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує, то така норма (чи акт) зворотної сили не має.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією: держави в цілому, відповідного регіону, адміністра­тивно-територіальної одиниці, відповідного підприємства, органі­зації.

Щодо кола осіб нормативно-правові акти поширюються на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі диплома­тичні та консульські працівники, питання, щодо яких про юридич­ну відповідальність вирішується на підставі міжнародних угод.

Систематизація нормативних актів - це діяльність з упоряд­кування та вдосконалення нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості через створення нових норма­тивних актів чи збірників.

Систематизація здійснюється державою, її органами і посадо­вими особами та недержавними організаціями і їх службовцями. У систематизації розрізняють інкорпорацію та кодифікацію.

Інкорпорація - це вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірниках у певному порядку без зміни зміс­ту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний по­рядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Види інкорпорації: за юридичним значенням (офіційна, неофіційна); за обсягом (загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна); за критерієм об'єднання (предметна, хронологічна, суб'єктивна).

Різновидом інкорпорації є консолідація, унаслідок якої створю­ються нові нормативні акти. Нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної обробки (чи без такої), зміни не вносяться.

Кодифікація - це вид систематизації нормативних актів, що ма­ють спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці (усуненні розбіжностей і суперечностей, скасування за­старілих норм) і створенні зведеного нормативного акта. Різнови­дами кодифікації є кодекс, статут, положення.

Кодекс - це такий кодифікаційний акт, який забезпечує де­тальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, стат­ті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі за­конодавства. У сучасному законодавстві України існує більше ніж вісімнадцять кодексів, зокрема, Бюджетний кодекс, Госпо­дарський кодекс, Цивільний кодекс, Сімейний кодекс, Житло­вий кодекс, Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Цивільно-процесуальний кодекс, Криміналь­но-процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс, Лісовий кодекс, Кодекс зако­нів про працю, Кодекс торговельного мореплавства, Кодекс про надра та ін.

Статути, положення - це кодифікаційні акти, в яких визна­чається статус певного виду державних організацій і органів. До таких не належать положення про індивідуально визначені органи, що не мають загального характеру.