§ 3. Функції і принципи права

Право має певні напрями впливу і будується на конкретних пра­вових і демократичних засадах (принципах).

Функції права - це основні напрями його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити активну й багатогранну роль права в громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми.

Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні. Розглянемо функції права, що належать до загальносоціальних.

Гуманістична функція характеризується тим, що право охо­роняє та захищає права і свободи людства, народу, людини. На­приклад, Конституція України в ст. 27 закріплює право людини і громадянина на життя. Держава забезпечує реалізацію людиною названого права, створюючи належні умови для недопущення сва­вільного позбавлення життя конкретної людини. В Україні з 5 квіт­ня 2001 р. смертна кара замінена довічним позбавленням волі, що свідчить про гуманізм українського права.

Організаторсько-управлінська - право суб'єктів на вирішен­ня певних економічних і соціальних проблем. За допомогою права регулюються питання економічного і соціального життя в Україні (див. глави 9, 12, 13,14).

Інформаційна (комунікативна) - право інформує людей про волю законодавця. Наприклад, Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. встановлює правові основи щодо поширення і використання інформації в Україні.

Оцінно-орієнтувальна - поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціально допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомір­ної поведінки. Наприклад, Цивільний кодекс України передбачає право людини і громадянина на одержання спадщини. Особи, що одержують спадщину за заповітом, слідують останній волі помер­лого і успадковують його майно в тих межах, у яких це визначено заповітом.

Ідеологічно-виховна - право формує у людини певний світо­гляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки. Наприклад, лю­дина слідує нормам кримінального права, не порушує заборон та діє в межах визначених обов'язків і тим самим реалізує норми пра­ва в межах правомірної поведінки. Достатньо того, що людина знає межі своїх можливостей, не порушує вимог права, самовиховуєть-ся на правових моделях позитивної поведінки.

Гносеологічна (пізнавальна) - право само виступає як джерело знань. Наприклад, вивчаючи норми права, суб'єкт права має мож­ливість одержати знання про обсяг пільг, допустимі норми шкідли­вих викидів у атмосферу, про свої права і обов'язки тощо.

До спеціальних юридичних функцій права відносять регулятив­ну (статичну і динамічну) та охоронну.

Регулятивна функція спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих або інших га­лузях чи інститутах права. Регулятивно-статична функція - здійснює вплив права на суспільні відносини, що закріплює і регулює суспіль­ний порядок у соціально неоднорідному суспільстві у стані спокою; ре­гулятивно-динамічна - здійснює такий вплив права на суспільні від­носини, що забезпечує динамічний розвиток громадянського суспіль­ства. Правовий вплив (статичний і динамічний) здійснюється таким чином, що, наприклад, Верховна Рада України виключно законами регулює права корінних народів і національних меншин (це регуля­тивно-статична функція права). Або шляхом прийняття Державного бюджету України створюються передумови для будь-яких видатків держави на загальносуспільні потреби (регулятивна динаміка).

Охоронна функція спрямована на охорону відповідної систе­ми суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, зменшен­ня або усунення їх із повсякденного життя.

Видання службовою особою нормативно-правових або розпо­рядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч установленому законом порядку, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, - карається позбавленням волі до чотирьох років (ст. 211 КК України). Це один із прикладів із реалізації охоронної функції права.

Принципи права - це закріплені у праві вихідні нормативно-ке­рівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

У сучасній юридичній літературі визнають принципи демократиз­му, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відпо­відальності держави та особи тощо. Розрізняють також загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.

Принципи права як керівні юридичні вимоги відображають осо­бливості та специфіку юридичного права, мають нормативний, регу­лятивний характер, визначають і скеровують правомірну поведінку людей. У теорії права існують різні класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкрет­но-історичні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.

Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогресивні здобут­ки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права.

Такими принципами є:

а) закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення її основних прав;

б) юридична рівність однойменних суб'єктів у всіх правовідносинах;

в) верховенство закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу держави;

г) взаємопов'язаність юридичних прав і обов'язків;

ґ) регулювання поведінки людей та їх об'єднань за загальнодозволеним типом правового регулювання: «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;

д) діяльність органів і посадових осіб за принципом: «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом»;

е) чітке закріплення правовими нормами процедурно-процесуальних механізмів забезпечення (гарантування) прав людини і здійснення нею своїх обов'язків;

є) здійснення правосуддя тільки судами як найефективніша га­рантія прав людини;

ж) юридична відповідальність людини за свою протиправну поведінку;

з) обов'язкова дія принципу презумпції невинуватості особи в суспільстві.

Типологічні принципи визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного історичного типу, відо­бражають його соціальну сутність.

Приміром, рабовласницькому типу права були притаманні такі принципи: тісне переплетення норм права з родоплемінними звича­ями; вплив релігії на формування права; невизнання рабів суб'єк­тами права; яскраво виражений класовий характер чинного права; охорона приватної власності й тяжкі покарання за замах на рабов­ласницьку власність; відсутність чіткого формулювання складу злочину і широке свавілля судді.

Феодальний тип права базувався на таких принципах: право привілеїв, що мало становий характер; відкрите право застосуван­ня сили (кулачне право); партикуляризм, тобто роздрібненість пра­ва; наявність канонічного (церковного) права, що мало юридичну силу; жорстокість і широка можливість судової розправи.

Особливості сучасних перехідних типів правових систем поля­гають у поступовому втіленні загальнолюдських цінностей, що ві­дображені в загальнолюдських принципах права.

Конкретно-історичні принципи права визначають як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у реаль­них соціальних умовах. До них відносять, наприклад, такі: прин­цип демократизму, принцип законності, принцип гуманізму, прин­цип рівності всіх перед законом, принцип взаємної відповідальнос­ті держави та особи.

Галузеві й міжгалузеві принципи характеризуються тим, що охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави. До них, зокрема, відносять принцип гласності судочинства і принцип повної матеріальної відповідальності, принцип індивідуального по­карання чи стягнення тощо.

Принципи інститутів права - це основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права: скажімо, принцип не-сприйняття подвійного громадянства чи принцип охорони й захис­ту всіх форм власності.

Соціальна цінність і призначення права можуть бути охаракте­ризовані як здатність служити засобом і метою для задоволення по­треб соціальної справедливості, прогресивних інтересів громадян і суспільства в цілому. Соціальна цінність і соціальне призначення права характеризуються такими його проявами:

а) право визначається як міра свободи й недоторканності людини, окреслює межі свободи, скеровується на виключення із соціального життя свавілля, безконтрольності та беззаконня;

б) право об'єднує в собі загальну волю учасників суспільних відносин, впливає на поведінку й діяльність людей через узгодження їхніх специфічних інтересів;

в) цінність і призначення права полягає в тому, що воно є виразником соціальної справедливості, виступає критерієм правильного розподілу матеріальних благ, утвердженням рівності та правового статусу людини в суспільстві;

г) право являє собою джерело оновлення суспільства, виступає в демократичному громадянському суспільстві як чинник прогресивного соціального розвитку;

ґ) як явище культури та цивілізації воно має планетарний ха­рактер і забезпечує вирішення проблем міжнаціонального та між­народного значення.

Відповідно, право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найважливіших потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і у взаємовідносинах усього світового співтовариства.