Глава iі. Основи теорії права

§ 1. Система соціальних норм та місце і роль права в цій системі

Соціальні норми - це загальні правила поведінки людей у сус­пільстві, зумовлені об'єктивними закономірностями, і є резуль­татом свідомої вольової діяльності певної частини чи всього сус­пільства та забезпечуються різноманітними засобами соціально­го впливу.

Залежно від способу їх утворення і забезпечення, соціальні нор­ми класифікують на юридичні, моральні, корпоративні (громад­ських організацій, політичних партій, інших об'єднань громадян), звичаї чи традиції. Залежно від сфери соціальних відносин, що ре­гулюються нормами, їх поділяють на економічні, політичні, сімей­ні, релігійні, етики та естетики, організаційні, соціально-технічні.

Юридичні (правові) норми - це загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, встановлені (санкціоновані) держа­вою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах.

Моральні норми - це правила поведінки, що базуються на мо­ральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й неспра­ведливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються, насамперед, вну­трішнім переконанням та силою громадської думки.

Корпоративні норми - це правила поведінки, що встановлю­ються й забезпечуються політичними партіями, громадськими ор­ганізаціями та іншими об'єднаннями людей.

Звичаї чи традиції - це правила поведінки, що історично скла­лись і увійшли (перетворилися) у звичку людей.

Звичаї і традиції відрізняються одне від одного ступенем загаль­ності правил поведінки. Традиції вважаються більш загальними правилами, ніж звичаї. Наприклад, святкування традиційних свят або звичай проводжати на службу до Збройних Сил.

Аби показати, що право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти ознаки правових та інших соціальних норм.

Так, правові норми, що у своїй сукупності утворюють право:

• виникають разом із виникненням держави;

• встановлюються чи санкціонуються державою;

• виражають волю керівної частини суспільства;

• утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (систему права);

• існують у суспільстві як одна система норм;

• формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов'язків;

• є правилами поведінки, формально визначеними за змістом;

• мають певні форми зовнішнього виразу;

• мають точно визначені межі дії;

- забезпечуються державним примусом та іншими засобами. Інші соціальні норми, що утворюють систему соціального регу­лювання;

• існують у будь-якому суспільстві;

• встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;

• виражають волю різних частин населення;

• можуть існувати й безсистемно, не будучи внутрішньо узго­дженими;

• існують здебільшого у вигляді кількох відносно самостійних систем нормативного регулювання;

• виражаються не тільки через права та обов'язки, а й через за­гальні принципи, цілі, гасла тощо;

• зазвичай позбавлені формальної визначеності;

• можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих формах;

• не завжди мають точно визначені межі дії;

• забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, мораль­ним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.

Отже, право як особливий вид соціальних норм відрізняється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою, напряма­ми впливу на відносини.

У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність со­ціальних норм взаємодіє. Розгляньмо деякі аспекти цього явища.

У вимогах різних соціальних норм містяться однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми доповнюють одна одну і в такій спосіб сприяють повнішому і швидшому досягненню бажа­них результатів.

Різні соціальні норми містять вимоги, що виключають одна одну, а це веде до конкуренції різних моделей поведінки. Така си­туація утруднює реалізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній.

Під час формування основ правової держави в регулюванні сус­пільних відносин зростає значення моральних вимог, у яких знахо­дять відображення загальнолюдські цінності. Саме тому посилен­ня моральної обґрунтованості правових розпоряджень - необхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцненні дисципліни.

Правова вимога зміцнення законності та правопорядку водночас є й важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов'язок. Тому законність може виступа­ти і як один із моральних критеріїв оцінки поведінки особи та інших суб'єктів, адже в умовах беззаконня годі й казати про мораль.

Найбільшої ефективності право досягає в разі збігу його вимог і вимог, що формулюються в моральних нормах. Під час формуван­ня правової держави співіснування цих двох видів соціальних норм загалом збігається або наближується до цієї умови.

Говорячи про зближення вимог права і моралі, не слід забувати, що між ними можуть існувати суперечності й негативні явища.

Коли суперечності своєчасно не виявляються і, отже, не усува­ються, вони можуть призвести до порушень закону (за суспільно­го пріоритету вимог моралі над нормами права) або до моральних втрат (у протилежній ситуації). Однією з причин таких проти­річ є відносна стабільність моралі. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби конкретних життєвих ситуацій у про­цесі суспільного розвитку.