§ 4. Поняття та елементи форми держави

Організація державної влади великою мірою залежить від фор­ми держави. Розрізняють форму правління, форму державного устрою, форму державно-правового режиму. Форма правління — це організація верховної державної влади, порядок її утворення та ді­яльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємо­відносини з населенням країни. Відомі дві форми правління: монар­хія і республіка.

Монархія - це така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор та ін.). Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія — це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). Ознаками абсолютної мо­нархії є: а) вся влада (законодавча, виконавча і судова) належить монарху; б) у державі, як правило, відсутні органи політичної вла­ди, які б формально були незалежні від влади монарха; в) пред­ставницькі органи, якщо вони існують, мають консультативний характер; г) залежно від виду абсолютної монархії можуть бути різні режими; ґ) для абсолютної монархії притаманний лозунг «Держава - це Я» (тобто монарх). Серед різновидів абсолютної мо­нархії можна виділити: деспотію, тиранію, освічений абсолютизм тощо. В сучасний період розвитку держав абсолютна монархія іс­нує в Катарі, Омані, Саудівській Аравії. Світова теорія держави знає такі основні форми абсолютизму: а) класичний - характер­ний для Франції у Європі та Японії у Азії; б) князівський - мав місце в Німеччині періоду феодальної роздробленості; в) військо­во-кріпосницький - характерний для Пруссії та Росії; г) освічений (Австрія, Іспанія, Росія тощо).

За обмеженої монархії законодавча влада належить парламен­ту, виконавча - монарху (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються, або обмежується іншим шляхом. Іс­нують різні види обмеженої монархії: а) конституційна; б) виборна; в) теократична; г) традиціоналістська тощо. Конституційна монар­хія - це форма правління, за якої в державі, поряд з існуванням монарха, законодавчо закріплено існування і значні повноваження представницького органу. Для конституційної монархії характерні такі ознаки: а) монарх є главою держави і має переважно представ­ницькі повноваження; б) представницьким органом є парламент, який обирається на загальних зборах і його існування закріплене законодавчо; в) у конституції закріплюються повноваження монар­ха; г) уряд формується або лише парламентом, або парламентом і монархом. Розрізняють два різновиди конституційної монархії: парламентарну; дуалістичну. В парламентарній монархії монарх є лише символом держави, він царствує, але не править. Реально країною керує парламент, який утворює уряд. Управління в кра­їні здійснює уряд, який підконтрольний і підзвітний парламенту. Будь-які дії монарха потребують схвалення урядом. Такі парла­ментські монархії існують у Бельгії, Великобританії, Данії, Іспа­нії, Норвегії, Швеції тощо. В дуалістичній монархії парламент і монарх наділені реальною владою. Переважно, повноваження мо­нарха обмежені у сфері законодавчої влади і достатньо широкі у сфері виконавчої влади. У монарха є право достроково припиняти повноваження парламенту, видавати укази, що мають силу закону, відхиляти закони, прийняті парламентом. Монарх призначає чле­нів уряду і в будь-який час може зняти з посади міністрів. Такий вид монархії на сьогодні існує у Йорданії, Марокко тощо.

Одним із різновидів обмеженої монархії є виборна монархія. В державах, де існує виборна монархія, глава держави одержує ре­альну владу не шляхом наслідування престолу, а шляхом його ви­борів із певного, обмеженого кола осіб. Ми спостерігаємо певні ви­падки виборних монархів за різних причин. Наприклад, у Росії (в XVII ст.), коли перервалася династія Рюриковичів, на царювання було обрано в 1613 р. Михайла Федоровича Романова. В сучасний період розвитку монархії, прикладом виборної монархії можна на­звати Об'єднані Арабські Емірати (ОАР), де з монархів-князів тер­міном на два роки обирають «старшого монарха», який, по суті, і є монархом ОАР.

Самостійним різновидом обмеженої монархії є теократична монархія. Це така монархічна держава, у якій глава держави (мо­нарх) є одночасно і главою церкви. Політична влада в таких кра­їнах належить духовенству. Прикладами теократичної монархії є Ватикан, Королівство Тонга тощо. Ватикан як церковна держава існує з VIII ст.

Різновидом обмеженої монархії є традиціоналістка монархія. В державі з таким видом монархії повноваження монарха, інших органів держави, визначаються звичаями і традиціями. Такі дер­жави існують нині на Африканському континенті.

Республіка - це така форма правління, де верховна влада в дер­жаві належить представницьким виборним органам і здійснюється ними. У теорії держави і права розглядають аристократичні та де­мократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки в Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі).

У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом неді­єздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом. Відомо три види демократичних республік: парламент­ські, президентські та змішані.

У парламентських республіках: а) президент обирається парла­ментом і йому підзвітний; б) президент має право достроково при­пиняти повноваження парламенту; в) уряд формується з представ­ників партій, що мають більшість у парламенті; г) уряд підзвітний парламенту; ґ) парламент може висловити уряду недовіру, що тяг­не за собою його відставку.

Прикладами парламентських республік у сучасному світі є Іта­лія, ФРН тощо.

У президентській республіці: а) президент обирається всенарод­но, або за особливою процедурою; б) президент є главою держави і главою виконавчої влади; в) президент формує уряд одноособово чи при певному парламентському контролі і ним керує; г) за свою діяльність уряд несе відповідальність перед президентом; ґ) зако­нодавча влада належить представницькому органу (парламенту); д) президент має право вето на закони парламенту (може не підписати закон і повернути його до парламенту).

У змішаній формі правління є елементи як президентської, так і парламентської форм правління. Змішані республіки можуть бути двох видів: президентсько-парламентські і парламентсько-прези­дентські. Ознаками змішаної республіки є: а) президент і парламент обираються громадянами країни; б) президент і парламент ділять свої повноваження з контролю та відповідальності щодо уряду; в) кандидатури до уряду підбирає президент, а призначає уряд, пар­ламент, або парламент дає лише згоду на призначення членів уряду чи його глави (прем'єр-міністра); г) уряд очолює прем'єр-міністр, а президент здійснює лише загальне керівництво урядом; ґ) уряд відповідальний перед президентом, підзвітний і підконтрольний парламентові; д) за певних обставин, передбачених законом, прези­дент має право достроково припинити повноваження парламенту, а парламент - застосувати процедуру імпічменту до президента. Такі види змішаної республіки існують у Ірландії, Португалії, Україні, Франції тощо.

Форма державного устрою - це територіальна організація дер­жави. Взаємодія між її частинами та кожної частини з державою в цілому має складний характер. Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які ха­рактеризуються співвідношенням частин держави та її органів із державою в цілому та між собою (наприклад, Автономна Республіка Крим, Київська область, Солом'янський район тощо). Теорія держа­ви і права розрізняє просту та складну форми державного устрою.

Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має все­редині відокремлених державних утворень, які користуються пев­ною самостійністю. Для унітарної держави характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної симво­ліки тощо.

Складна держава формується з відокремлених державних утво­рень, що користуються певною самостійністю. До такої форми дер­жави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням дея­ких авторів, ще й імперія.

Федерація - суверенне державне утворення (союз держав) з осо­бливою структурою державного механізму, що має у своєму складі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єк­тів федерації. Федерація створюється на добровільних засадах, зде­більшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад, Російська Федерація, СІЛА тощо).

Конфедерація - це добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадян­ства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.

Імперія - це примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю за­лежать від верховної влади.

В умовах феодального періоду розвитку суспільства існувала така форма державного устрою, як унія. Це об'єднання двох і біль­ше монархічних держав. Наприклад, Річ Посполита тощо.

Державно-правовий режим - це сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних за­сад. Розрізняють демократичний та недемократичний режими.

Основними ознаками демократичного режиму є: а) проведення виборів державних органів у центрі та на місцях і органів місцево­го самоврядування; б) плюралізм у політичній, економічній, ідео­логічній та духовній сферах життєдіяльності людей; в) рівноправ­ність людей, гарантії здійснення ними їхніх прав, виконання їхніх обов'язків; г) демократизм правосуддя, пріоритет методів переко­нання перед методами примусу тощо. Демократичні режими класи­фікуються на демократично-ліберальний, демократично-радикаль­ний, демократично-консервативний тощо.

Демократично-ліберальний режим характеризується лібералі­зацією усіх сфер життя суспільства. Права людини і сама людина в такій державі визнаються найвищою соціальною цінністю. Голо­вним обов'язком держави, її органів і посадових осіб та органів і посадових осіб місцевого самоврядування є забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина.

За демократично-радикального режиму основна увага спрямова­на на радикальні перетворення в країні, на здійснення реформ, пошук радикальних форм і методів реорганізації суспільства і держави.

Демократично-консервативний режим характеризується пев­ним «застоєм», відданням переваг традиціям, небажанням здій­снювати будь-які перетворення, пошуком таких засобів, способів і прийомів розвитку суспільства і держави, що забезпечують ста­лість і незмінюваність існуючого суспільного і державного ладу та звичних порядків.

Отже, демократичний правовий режим - це здійснення держав­ної влади на засадах чинного права з використанням демократич­них форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяль­ності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, ви­конання кожним своїх обов'язків.

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитар­ні. Тоталітарний режим - це сукупність таких засобів і способів ре­алізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією чи кількома особа­ми із правлячої верхівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всі­ма засобами, аж до прямого насильства, існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина. Авторитарний режим - це така сукупність засобів і способів реалі­зації державної влади, за яких вона концентрується в руках прав­лячої верхівки; допускаються деякі розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включаєть­ся механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.

Серед недемократичних режимів розрізняють: військово-полі­цейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціально неодно­рідному суспільстві тощо.

Отже, форма держави характеризується відповідною організа­цією та реалізацією публічної влади, взаємозв'язком держави з осо­бою і громадянським суспільством.