§ 3. Поняття та види функцій держави, форми та методи їх здійснення

«Функція» в перекладі з латини означає: виконання, звершен­ня. У широкому розумінні - це обов'язок, роль, що її виконує від­повідний інститут, чи процес стосовно цілого, характеристика на­пряму чи аспекту діяльності тощо. Держава на різних етапах свого розвитку виконує певні завдання, здійснює різноманітні обов'язки. Таке виконання завдань і обов'язків відображує сутність і соціаль­не призначення держави, а також її зміст.

Діяльність держави характеризується певними напрямами в економічній, політичній, екологічній, ідеологічній, гуманітарній та інших сферах суспільного розвитку. Це, врешті-решт, має при­вести до досягнення певної мети, що її ставить держава на коротку чи тривалу перспективу.

Звідси випливає, що до основних ознак, які характеризують функції держави, слід віднести такі, що безпосередньо відобража­ють чи конкретизують сутність держави; через які реалізуються основні завдання держави; здійснення яких веде до досягнення державою поставленої мети на певному історичному відрізку часу; що їх слід розглядати як напрями та аспекти діяльності держави.

Отже, функції держави - це основні напрями її діяльності, у яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держа­ви, виявляються її сутність, зміст і соціальне призначення в соці­ально неоднорідному суспільстві.

Поряд із функціями держави деякі автори виокремлюють і функції державних органів та їхніх посадових осіб. Розрізняють функції законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядо­вих органів держави.

Реалізуючи державні функції, державні організації повинні:

а) зважати на об'єктивні закони розвитку суспільства й керуватися цими законами в повсякденній діяльності;

б) стимулювати соціальну активність людини і громадянина, звертати увагу на виробничо-економічне і соціально-культурне самовизначення особистості;

в) брати до уваги інтереси й потреби різних соціальних спільнот, груп та об'єднань людей, конкретних особистостей, визнавати їхню реальність і сприяти здійсненню;

г) підпорядковувати всю свою діяльність служінню громадянському суспільству, не втручатись у приватні справи людини і суспільства, якщо це не виходить за межі конституційного регулювання суспільних відносин.

Так, у Конституції України записано: «Кожна людина має пра­во на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не пору­шуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед сус­пільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості» (ст. 23).

Державні функції та функції державних органів слід відрізня­ти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодав­ство, управління, правосуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохо­чення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватись у різних формах і різними методами.

Для характеристики напрямів діяльності держави та її органів у громадянському суспільстві дуже важливе місце відводиться питанню відповідних меж державного втручання в діяльність суб'єктів грома­дянського суспільства. Обмеження діяльності держави та її органів у громадянському суспільстві повинно враховувати два критерії:

• можливості державного управління небезмежні, а надмірне перевантаження держави невиправдано великою кількістю завдань веде до зниження ефективності їх виконання;

• превалювання державного управління «пригноблює» само­управління і самоврядну діяльність суб'єктів громадянського сус­пільства і є неприпустимим у демократичній правовій державі.

Одним із напрямів вирішення цієї проблеми на користь грома­дянського суспільства є розширення місцевого самоврядування. У ст. 140 Конституції України записано: «Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самовряду­вання: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спіль­ні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад».

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. визначає місцеве самоврядування як гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади жи­телів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність орга­нів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Отже, сучасне законодавство України розширює можливості самоврядної діяльності громадян, що дає змогу поєднувати реалі­зацію державних функцій як державними організаціями, так і са­моврядними структурами на місцях.

Існують певні підстави для класифікації функцій держави на види:

• групування державних функцій за соціальним значенням діяльності держави здійснюється з огляду на основні та неосновні функції.

• залежно від територіальної спрямованості розрізняють вну­трішні та зовнішні функції.

• за часом здійснення функції бувають постійні та тимчасові.

• за сферами суспільного життя їх поділяють на гуманітарні, економічні, політичні тощо.

Основні функції - це найзагальніші та найважливіші комплек­сні напрями діяльності держави щодо здійснення стратегічних за­вдань і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони, підтримання зовнішніх відносин, охоронну, організаційну, інформаційну, економічну, екологічну, соціальну, культурно-виховну тощо.

Неосновні функції - це напрями діяльності держави із здійснен­ня конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них належать: управління персоналом; матеріально-технічне забезпечення та управління майном; забезпечення реалізації бю­джетної справи та бухгалтерського обліку; правосуддя і юридичні функції; пошук, збирання і поширення необхідної для управління інтелектуальної інформації тощо.

Внутрішні функції - це такі напрями діяльності держави, у яких конкретизується внутрішня політика щодо економічних, іде­ологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя гро­мадського суспільства. До внутрішніх відносять функції: еконо­мічну, культурно-виховну, охорони та захисту всіх форм власності, соціального обслуговування населення, екологічну, охорони право­порядку, прав і свобод людини і громадянина тощо.

Зовнішні функції - це основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими гро­мадськими організаціями і світовим товариством у цілому. Зовніш­німи функціями є: організація співробітництва з іншими суб'єкта­ми міжнародних відносин, захист державного суверенітету, під­тримка миру в регіоні та боротьба за мирне співіснування держав різної орієнтації.

Постійні функції — це напрями діяльності держави, що здій­снюються на всіх етапах її розвитку.

Тимчасові функції - це напрями діяльності держави, що зумов­лені конкретним етапом історичного розвитку суспільства.

Гуманітарні функції - це напрями діяльності держави та її ор­ганів із забезпечення кожній людині належних умов життя.

Економічні функції — це напрями діяльності держави (її орга­нів) на перехід від планової до ринкової економіки й подальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних заса­дах ринку, добросовісної конкуренції, обмеження монополії.

Політичні функції - це напрями діяльності держави (органів держави) зі створення умов для формування й функціонування дер­жавної влади на засадах демократії.

Держави соціально-демократичної орієнтації мають відповідні внутрішні напрями (функції) своєї діяльності.

У гуманітарній сфері це: забезпечення прав людини і громадя­нина; охорона навколишнього природного середовища; забезпечен­ня охорони здоров'я, матеріальне та інше соціальне забезпечення нормальних умов існування людини; організація освіти, вихован­ня, розвиток мистецтва та культури тощо.

В економічній сфері такими функціями є: господарсько-стимуля­ційна (виробнича); господарсько-організаторська (програмування та організація виробничої діяльності); науково-організаторська (органі­зація та стимулювання наукових досліджень у господарській сфері); економічно-регулювальна (регулювання та охорона праці, забезпе­чення мінімального рівня споживання), економічно-фінансова тощо.

У політичній сфері до таких функцій належать: забезпечення (створення і збереження умов) національної самобутності всіх ко­рінних народів і національних меншин; організаційна (створення умов для реалізації народом своєї влади); охоронна (охорона кон­ституційного ладу, правопорядку і дисципліни, усіх форм влас­ності, прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина) та деякі інші.

Зовнішні функції держави досліджуються:

• у гуманітарній сфері - міжнародне забезпечення прав люди­ни і громадянина; допомога народам інших країн у разі стихійного лиха та інших кризових ситуацій; забезпечення чистоти, ефектив­ного використання та відтворення земного природного середовища, що оточує людину; міжнародне культурно-виховне співробітництво між країнами; участь у забезпеченні розробок та безпосередній охо­роні здоров'я людей у всьому світі тощо;

• в економічній сфері - участь у створенні на основі міжнародної кооперації та інтеграції виробництва і праці світової економічної системи; вирішення глобальних господарських проблем і наукове їх обґрунтування (енергетика, космос, освоєння полюсів, Світового океану) тощо;

• у політичній сфері - розвиток міждержавних договірних від­носин; забезпечення суверенітету й обороноздатності країни; участь у ненасильницькому забезпеченні миру в усьому світі; участь у бо­ротьбі з міжнародними правопорушеннями та особами, винними в їх вчиненні; поступова консолідація здорових сил світу на забез­печення подальшого вирішення глобальних проблем всесвітнього значення.

Отже, групування державних функцій залежить від багатьох підстав (ознак) і може здійснюватися за різними напрямами дер­жавної діяльності.

Форми здійснення функцій держави - це спеціальні аспекти її діяльності, за допомогою яких реалізуються державні функції. За правовими наслідками названі форми поділяються на правові та не-правові (організаційні).

Правові форми - це такі види здійснення функцій держави, які тягнуть за собою правові наслідки. Існують різні види правових форм здійснення функцій держави: правотворча, управлінська (ви­конавчо-розпорядча), правоохоронна, правозастосовна тощо.

Правотворча форма відображається в діяльності держави з під­готовки та прийняття нормативно-правових актів та інших джерел права.

Управлінська форма характеризується діяльністю держави та її органів з оперативного застосування, виконання, використання й дотримання правових норм у процесі організації здійснення дер­жавних функцій.

Правоохоронна форма виявляється в організації охорони право­вих норм від правопорушень, у контролі й нагляді за здійсненням законності, дисципліни та правопорядку.

Правозастосовна форма - це застосування правових норм і вине­сення обов'язкових для виконання індивідуально-правових рішень.

Організаційні форми здійснення функцій держави - це специ­фічні види фактичної діяльності, які не тягнуть за собою правових наслідків.

Розрізняють регламентуючу, економічну, контрольну, виховну та інші види організаційних форм.

Організаційно-регламентуюча форма - це добір, розстановлен-ня, виховання та визначення ефективності діяльності кадрів у сфе­рі здійснення державних функцій.

Організаційно-економічна форма - це організація матеріально-технічного забезпечення здійснення державних функцій.

Організаційно-контрольна форма - це організація недержавно­го контролю у сфері здійснення державних функцій.

Організаційно-виховна форма - це організація виховання, пропаганди, агітації, інформації та іншого забезпечення ви­ховного впливу на населення у сфері здійснення державних функцій.

Методи здійснення функцій держави - це засоби і способи, за допомогою яких здійснюються спеціальні види діяльності держави з реалізації її функцій.

Держава здійснює правотворчу, управлінську, виконавчо-роз­порядчу, правоохоронну та організаційну діяльність.

Методами правотворчої діяльності держави є засоби і способи підготовлення, прийняття і оприлюднення законів та інших нор­мативно-правових актів, що забезпечують здійснення державних функцій.

Управлінськими методами є засоби і способи здійснення вико­навчо-розпорядчої діяльності у сфері реалізації функцій держави.

Правоохоронними методами є засоби і способи правоохоронної діяльності відповідних державних органів.

Організаційними методами є засоби і способи здійснення організаційного виду діяльності із забезпечення реалізації державних функцій.

До них відносять: програмування, прогнозування, досліджен­ня, здійснення оперативного аналізу тощо.

Отже, функції держави та методи їх здійснення характеризу­ють сутність, соціальне призначення і роль держави в суспільстві. У соціальних демократичних і правових державах вони уособлю­ють загальнолюдські та гуманістичні форми.