9.Характеристика офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови.

Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови безпосередньо пов’язаний зі становленням і розвитком української ділової мови – засобу взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій, а також справочинства й документації.

Сфера поширення. Офіційно-діловий стиль слугує для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Призначення – регулювати офіційні ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей.

Твори (жанри) офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль вживають у текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, діловому листуванні, а також під час виступів на зборах, ділових нарадах, прес-конференціях, у бесіді з діловими партнерами чи в розмові керівника з підлеглим.

Загальні ознаки офіційно-ділового стилю. До основних загальних екстралінгвістичних ознак офіційно-ділового стилю в плані змісту належить:

• офіційний характер – характер і зміст інформаційних зв’язків між учасниками ділового спілкування

• адресність – специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того, хто є безпосереднім відправником ділової інформації повторність дій і ситуацій – це суттєвий чинник ділового спілкування. тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це є наслідком певної стабільності її функцій.

• смислова точність, ясність

• висока стандартизація вислову та сувора регламентація тексту (для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти).

• документальність – кожний офіційний папір повинен мати характер документа, тобто бути об’єктивним, достовірним, зберігати стабільні традиційні форми (наявність реквізитів та усталений порядок їх розміщення).

Усі ці риси є визначальними у формуванні системи мовних засобів і прийомів їх використання у текстах офіційно-ділового стилю, а саме:

• широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології;

• уживання мовних штампів з перевагою багатокомпонентних мовних конструкцій, напр.: Повідомлення про одержання директивного листа Міністерства освіти та науки від (дата) за №...;

• відсутність емоційно забарвленої лексики;

• синонімія зведена до мінімуму і не викликає двозначності;

• наявність безособових та наказових форм дієслів із значенням постійної дії і відсутність особових форм як засобів індивідуалізації автора;

• широке використання простих поширених речень, часто ускладнених однорідними, відокремленими, вставними членами речення.

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

Законодавчий – використовують у законотворчій сфері Адміністративно-канцелярський – використовують у професійно-виробничій сфері, правових відносинах, діловодстві.

10.Усна і писемна форма професійного мовлення,їхні диференційні ознаки та використання.

Літературна мова має дві форми вираження – усну та писемну. Обидві форми використовують ті самі літературні норми, але кожна з них має свою специфіку (табл. 1). Вона визначена насамперед призначенням: усна форма розрахована на слухача, а писемна – на читача. Форми відрізняються одна від одної і способом передавання мовлення: усна форма пов’язана з вимовою звуків і їх акустичним сприйняттям; писемна – з графічним відображенням мовлення і читанням.

усне мовлення	писемне мовлення
Первинне. Діалогічне (полілогічне) і монологічне. Розраховане на слухача. Часто непідготовлене заздалегідь, допускає імпровізацію. Передбачає живе спілкування. Інтонаційно оформлене, супроводжується мімікою, жестами. Чітко індивідуалізоване. Емоційно й експресивно забарвлене. Допускає використання повторів, зіставлень, різних тропів та фразеологізмів.	Вторинне. Монологічне. Графічно оформлене. Пов’язане з попереднім обдумуванням. Передбачає ретельний відбір фактів та їх мовне оформлення. Чітке підпорядкування мовних засобів стилю і типу мовлення. Повний і ґрунтовний виклад думки. Поглиблена робота над словом і текстом. Допускає редагування та самоаналіз написаного.

Усна та писемна форми реалізації безпосередньо пов’язані з різними видами мовленнєвої діяльності (слухання – читання, говоріння – письмо) та між собою. Часто виникають ситуації, коли заздалегідь підготовлений писемний текст треба озвучити, тобто подати як вид усного мовлення. Суттєвої відмінності між обома формами, наприклад, ділового чи наукового тексту не існує, однак варто знати деякі шляхи наближення писемного мовлення до усного і скористатися ними в практичній роботі.