- •Номінативна функція
- •Пізнавальна функція
- •2.Місце української мови серед інших мов світу
- •5.Українська національна та літературна мова.Ознаки літературної мови.
- •6.Поняття мовної норми,її види(мовні норми проілюструвати прикладами).
- •7.Поняття “мовний стиль”.Основні параметри функціональних стилів.
- •8.Характеристика наукового стилю сучасної української літературної мови.
- •9.Характеристика офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови.
- •10.Усна і писемна форма професійного мовлення,їхні диференційні ознаки та використання.
- •11.Документ як основний вид писемного ділового мовлення,його функції.Основні вимоги до документа.
- •12.Класифікація сучасних документів.
- •За способом фіксації інформації:
- •23. Підпис.
- •26. Печатка.
- •14.Текст як основний реквізит документа.Найважливіші елементи структури тексту документа.
- •16.Особливості мови ділових паперів,засоби стандартизації мови(канцеляризми і кліше).
- •Об’єктивність.
- •18.Наголос та його види
- •19.Норми наголошування сучасної української літературної мови.
- •20.Норми літературної вимови
- •21. Засоби милозвучності
- •22.Характеристика жанрів публічного монологічного мовлення.
- •1.Обдумування та формулювання теми, встановлення кола питань, які вона охоплює, виділення принципових питань.
- •2.Добір теоретичного та фактичного матеріалу (наукове опрацювання літератури, інформації, відібраної усним способом).
- •24.Характеристика жанрів приватного приватного діалогічного мовлення
- •25.Український мовленнєвий етикет.Види. Тональності спілкування.
- •26.Лексичні норми. Плеоназм і тафтологія
- •27.Лексика Української мови за походженням
- •28.Активна і пасивна лексика
- •29.Функціональна диференціація лексики укр мови
- •30. Професійна лексика
- •31. Термін у системі професійного мовлення.
- •32. Синоніми як засіб доречного вживання слів у професійному мовленні
- •33.Омоніми,уникнення помилок у їх використанні
- •34. Труднощі засвоєння паронімів
- •35.Фразеологія фахової мови
- •36. Українська лексикографія. Сучасні комп словники. Фахові словники.
- •36.Явище абревіації у фаховому мовленні.
- •38.Труднощі визначення роду іменника
- •39. Нормативність уживанняформ числа іменників.
- •40. Правопис відмінкових форм іменників чоловічого роду іі відміни в давальному відмінку, паралельні закінчення у д.В. Однини іменників чоловічого роду іі відміни
- •40.Форми кличного відмінку у звертаннях офіційного мовлення
- •41. Нормативність творення та вживання форм ступенів порівняння прикметників у фаховій мові
- •42. Помилки при творенні присвійних прикметників
- •43. Числівник. Розряди за значенням. Типові помилки у відмінюванні.
- •44. Поєднання числівника з іменником. Числівник у складі інших слів.
- •45. Займенник у фаховому мовленні
- •46. Словозміна дієслів
- •47. Уживання дієслів пасивного стану та неперехідних дієслів із постфіксом –ся
- •48. Помилки при творенні дієприкметників
- •49 Використання дієприслівників та безособових форм на на –но, - то у фаховому мовленні
- •50. Синтаксичні норми мови професійного спілкування
- •51. Порядок слів у реченні
- •52. Складні випадки керування
- •53.Координація присудка з підметом
- •54. Типові порушення норми при побудові ряду однорідних членів речення. Сполучники та прийменники при однорідних членах речення
- •1. Поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу.
- •55. Паралельні синтаксичні конструкції, умови їх взаємозаміни
46. Словозміна дієслів
Власне дієслова – це дієвідмінювані, або особово-часові та особово-способові, форми, які є основними і типовими формами дієслова і найповніше подають його граматичні ознаки.
Дієвідмінювання – це тип словозміни дієслів за особами в теперішньому, майбутньому часі дійсного способу (І, ІІ дієвідміна), особова парадигма дієслів наказового способу та зміна дієслів за родами в минулому часі та умовному способі.
Парадигма теперішнього – майбутнього часів будується на основі протиставлень 1, 2, 3-ої особи в однині та множині. Розрізняють дві парадигми особових закінчень у теперішньому та простій формі майбутнього часу: -у (-ю), -еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють) – І дієвідміна; -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять) – ІІ дієвідміна.
Особова парадигма дієслів наказового способу має спеціалізовані особові флексії тільки в трьох формах – 2-ої особи однини та 1, 2-ої особи множини, які систематизують у два типи: -и, -ім (-імо), -іть (-іте) та нульове закінчення, -мо, -те. Аналітична форма утворюється за допомогою частки хай (нехай), яка додається до дієсловних особових форм, омонімних формам теперішнього – майбутнього часу.
Дієслівна парадигма минулого часу дійсного способу та умовного способу має морфологічний показник роду – закінчення та суфікси у формах однини, напр.:
О д н и н а М н о ж и н а
чол. рід чита-в, біг
жін. рід чита -л(а), біг-л(а) чита-л(и), біг-л(и)
середн. рід чита-л(о), біг-л(о)
У мові існують дієслова, що позначають дію, яку не може виконувати мовець чи співрозмовник, а тільки той, хто не бере участі в розмові (третя особа). Відповідно вони не мають форм 1, 2-ої особи, тобто їх особова парадигма є неповна, пор.: боліти – болить, болять (зуб, голова, серце), цвісти – цвіте, цвітуть (сад, вишня, дерево).
Крім них, виділяють дієслова, що означають дію поза зв’язком з виконавцем (діячем, особою) – це безособові дієслова. Історично вони споріднені з 3-ою особою однини та формою середнього роду минулого часу і виражають значення ”стан людини, природи, міра наявності”, напр.: світати – світає, світало; нудити – нудить, нудило; не спиться, не сидиться, вистачає, бракує. Безособового значення можуть набувати особові дієслова у формі 3-ої особи однини, вжиті в безособовому реченні, напр.: Пахне морем; Віє свіжістю. Безособові дієслова не змінюються ні за особами, ні за родами, ні за числами. Використання дієслів цієї групи у діловому мовленні допомагає звернути увагу на дію, яка формує структурно-граматичне і змістове ціле, напр.: Вам бракує досвіду; Нам не вистачає спеціалістів у цій галузі.
У текстах ділового спрямування (інструкції, статути тощо) часто використовують безособові дієслова, утворені від особових за допомогою постфікса -ся, з метою констатації факту, напр.: не дозволяється, (категорично) забороняється; не допускається.
Отже, зміна більшості дієслів сучасної української літературної мови стосовно особи та числа або роду та числа органічно пов’язана з граматичними категоріями часу та способу.