45. Займенник у фаховому мовленні

Займенник – це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх.

За значенням займенники поділяють на дев’ять розрядів:

1. Особові – займенники, які вказують на особи: перша особа – мовець або група осіб, до яких входить мовець (я, ми); друга особа – співрозмовник, адресат мовлення або група осіб, до складу якої входить співрозмовник (ти, ви); третя особа – особа або особи (конкретний предмет, абстрактне поняття), які не беруть участі у розмові, але про які йдеться у комунікативному акті (він, вона, воно, вони).

2. Зворотний – це займенник, який вказують на кого- або що-небудь, що є об’єктом, адресатом і под. власної дії, процесу або стану суб’єкта. Основним репрезентантом зворотності виступає займенник себе. Йому не властива форма називного відмінка, оскільки називає виконавця / виконавців зворотної дії, названих особовими займенниками, напр.: Я (ти, він) впевнений в собі. Лише в контексті виявляється числове протиставлення через поєднання з узгоджуваними формами дієслів, напр.: Я бачу себе / Ми бачимо себе.

3. Присвійні – вказують на належність (або стосунок) предмета особі: першій особі (мій, наш), другій особі (твій, ваш), третій особі (їхній, його, її, їх), першій, другій, третій особі (свій), напр.: Фірма постійно планує свою діяльність.

3. Вказівні – стосуються широкого діапазону ознак (кількості) предмета (цей, той, такий, стільки), тобто спроможні замінити широке коло співвідносних з ними прикметників або числівників, напр.: Річний звіт включає такі типові форми.

Супроводжувальною функцією займенників цей, той є означення просторової та часової близькості, напр.: у цьому будинку – у тому будинку, ця конференція – та конференція. Для окреслення часового проміжку, позначеного іменником рік, використовують слова цей і минулий, пор.: цього року і минулого року.

Під впливом діалектного оточення можлива підміна форм – займенник той вживають у значенні „цей”, а його функцію виконує діалектний займенник тамтой.

У сполученні з прикметниками

3. Означальні – пов’язані з вираженням кількісно-означальних значень (сам, самий, весь, усякий, кожен (кожний), жоден (жодний), інший).

Займенник сам, самий (сама, саме, самі) вказує на виокремлення особи чи предмета, які виконують дію самостійно, без сторонньої допомоги, напр.: Він сам вирішив цю задачу.

Інше значення „крайня просторова або часова межа” виражає займенник сам, самий (сама, саме, самі), що має наголос на першому складі, напр.: Край дороги гне тополю до самого долу (Т. Шевченко).

У формі середнього роду саме цей займенник може виконувати роль частки і вживатися для підсилення значення часу, причини, напр.: саме тому не прийшов; саме тоді не прийшов.

3. Питальні – використовують для вираження питання про істот та предмети-неістоти чи невласне-предмети (дії, стани) – хто? що?; ознаку предмета (якість, властивість чти належність) – який? чий?; кількість (предметів, явищ) чи порядок їх при лічбі – скільки? котрий?

Займенники хто? що? неозначено вказують на одну особу (предмет) чи кількох осіб, пор.: Хто ти такий? Хто ви такі? Що впало? Морфологічною ознакою їх є координація у ролі підмета з присудком: питальний займенник хто? вимагає дієслівної форми чоловічого роду, а займенник що? – дієслівної форми чоловічого роду середнього роду, пор.: Хто приїхав? Що трапилося? Залежні слова прикметникового типу словозміни допомагають виявити родові ознаки чоловічого і жіночого роду та ознаки числа займенника хто?, напр.: Хто такий? і Хто така? Хто такі?.

3. Відносні – займенники, які виконують роль сполучних слів у складнопідрядному реченні (хто, що, який, чий, котрий, скільки).

Для займенників хто, що найтиповішою є функція зв’язку підрядного речення з головним, в якому наявні співвідносні займенники той, такий, кожний, все, напр.: Відповідати буде той, хто вчинив злочин; Здатність повірити в свої сили, в те, що ти робиш, – неодмінна риса працівника банку; Працівники банку повинні бути чесними і такими, що заслуговують на довіру.

3. Заперечні – узагальнено вказують на весь клас істот та неістот, абстрактних понять та ознак, на які поширюється заперечення, на їх відсутність (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки). Вони виступають другою формою вираження заперечення при основному запереченні, що здійснюється за допомогою частки не, напр.: Ніхто не промовив ні слова.

Заперечні займенники ніхто, ніщо у формі нікого, нічого вказують на відсутність суб’єкта, об’єкта, адресата, знаряддя дії в безособовому реченні, напр.: Нікому передати досвід; Нічого було втрачати. В текстах ділових паперів практично не використовуються.

3. Неозначені – вказують на невизначеність особи, предмета, кількісного їх вияву чи ознаки. Специфічних значень невизначеності надають займенникам цього розряду частки де-, аби-, -сь, будь-, -небудь, хтозна-, казна-, які приєднуються до займенників хто, що, який, чий, котрий, скільки, напр.: дехто, дещо, деякий, декотрий, абихто, абищо, абиякий, абикотрий і под.