5.Українська національна та літературна мова.Ознаки літературної мови.

Національна мова – це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації.

Національною мовою української нації є українська мова. Сьогодні нею розмовляє більша частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер.

Поняття „національна мова” охоплює всі мовні засоби спілкування людей – літературну мову та діалекти.

Діалект (від грец. dialektos – розмова, говір, наріччя) – це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією, соціальною групою людей. Відповідно розрізняють територіальні та соціальні діалекти.

Територіальний діалект є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історико-культурних традицій, самосвідомості. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч – діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною) існування національної мови.

Соціальний діалект – це відгалуження загальнонародної національної мови, вживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення. Літературна мова – це унормована, загальноприйнята форма національної мови. Історично в Україні існувало два типи літературної мови: слов’яноруська як результат взаємодії старослов’янської (церковнослов’янської) і давньоруської книжної мови та староукраїнська, що розвинулася на основі книжної давньоруської мови і живого українського народного мовлення. Літературна мова характеризується такими найголовнішими ознаками:

• унормованість;

• стандартність;

• наддіалектність;

• поліфункціональність;

• стилістична диференціація;

• наявність усної і писемної форм вираження.

Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чітких, обов’язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо.

6.Поняття мовної норми,її види(мовні норми проілюструвати прикладами).

Мовна норма – це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець. Мовна норма – категорія історична: будучи певною мірою стійкою, стабільною, що забезпечує її функціонування, норма водночас зазнає змін. Серед варіантів розрізняють:

- нейтральні, тобто які не обмежені вживанням лише в певному функціональному стилі. - стилістично забарвлені, тобто які співвідносні з певними стилями мови. Наприклад, лексичні варіанти типу говорити – балакати, мовити; Орфоепічні норми – це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовлення. Наприклад, у реченні Грип – це інфекційне захворювання ніхто не сплутає слово грип зі словом гриб. Акцентуаційні норми передбачають дотримання правил наголошування слів. Наголос – це неодмінний елемент інтонації української мови, який творить її ритмомелодику, сприяє розрізненню значення слів чи їх форм, допомагає виділити в реченні важливе за змістом слово, напр.: відомості – відомості. Орфографічні норми передбачають єдині способи передачі мовлення на письмі. .: у день – удень. Пунктуаційні норми – це система правил вживання розділових знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире, двокрапка, крапка з комою, три крапки, дужки, лапки, знак оклику, знак питання). Стратити, неможливо помилувати, або Стратити неможливо, помилувати. Лексичні норми передбачають дотримання правил слововживання, прийнятих у сучасній українській літературній мові. Порушенням лексичних норм є вживання слова файний у літературній мові чи слова хабарник у діловій мові. Словотвірні норми встановлюють правила утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. напій (рос. напиток), ліки (рос. лекарство). Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення. Іменники біль² у значенні „білі нитки; білість” або біль³ в значенні „хвороба рослин” виступають омонімами до зазначеного слова і мають граматичну форму жіночого роду. Стилістичні норми закріплюють мовні засоби за конкретними стилями мови. Наприклад, слова та словосполучення типу закон, набувати чинності, брати участь, засвідчити підпис властиві текстам офіційно-ділового стилю;