
- •Номінативна функція
- •Пізнавальна функція
- •2.Місце української мови серед інших мов світу
- •5.Українська національна та літературна мова.Ознаки літературної мови.
- •6.Поняття мовної норми,її види(мовні норми проілюструвати прикладами).
- •7.Поняття “мовний стиль”.Основні параметри функціональних стилів.
- •8.Характеристика наукового стилю сучасної української літературної мови.
- •9.Характеристика офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови.
- •10.Усна і писемна форма професійного мовлення,їхні диференційні ознаки та використання.
- •11.Документ як основний вид писемного ділового мовлення,його функції.Основні вимоги до документа.
- •12.Класифікація сучасних документів.
- •За способом фіксації інформації:
- •23. Підпис.
- •26. Печатка.
- •14.Текст як основний реквізит документа.Найважливіші елементи структури тексту документа.
- •16.Особливості мови ділових паперів,засоби стандартизації мови(канцеляризми і кліше).
- •Об’єктивність.
- •18.Наголос та його види
- •19.Норми наголошування сучасної української літературної мови.
- •20.Норми літературної вимови
- •21. Засоби милозвучності
- •22.Характеристика жанрів публічного монологічного мовлення.
- •1.Обдумування та формулювання теми, встановлення кола питань, які вона охоплює, виділення принципових питань.
- •2.Добір теоретичного та фактичного матеріалу (наукове опрацювання літератури, інформації, відібраної усним способом).
- •24.Характеристика жанрів приватного приватного діалогічного мовлення
- •25.Український мовленнєвий етикет.Види. Тональності спілкування.
- •26.Лексичні норми. Плеоназм і тафтологія
- •27.Лексика Української мови за походженням
- •28.Активна і пасивна лексика
- •29.Функціональна диференціація лексики укр мови
- •30. Професійна лексика
- •31. Термін у системі професійного мовлення.
- •32. Синоніми як засіб доречного вживання слів у професійному мовленні
- •33.Омоніми,уникнення помилок у їх використанні
- •34. Труднощі засвоєння паронімів
- •35.Фразеологія фахової мови
- •36. Українська лексикографія. Сучасні комп словники. Фахові словники.
- •36.Явище абревіації у фаховому мовленні.
- •38.Труднощі визначення роду іменника
- •39. Нормативність уживанняформ числа іменників.
- •40. Правопис відмінкових форм іменників чоловічого роду іі відміни в давальному відмінку, паралельні закінчення у д.В. Однини іменників чоловічого роду іі відміни
- •40.Форми кличного відмінку у звертаннях офіційного мовлення
- •41. Нормативність творення та вживання форм ступенів порівняння прикметників у фаховій мові
- •42. Помилки при творенні присвійних прикметників
- •43. Числівник. Розряди за значенням. Типові помилки у відмінюванні.
- •44. Поєднання числівника з іменником. Числівник у складі інших слів.
- •45. Займенник у фаховому мовленні
- •46. Словозміна дієслів
- •47. Уживання дієслів пасивного стану та неперехідних дієслів із постфіксом –ся
- •48. Помилки при творенні дієприкметників
- •49 Використання дієприслівників та безособових форм на на –но, - то у фаховому мовленні
- •50. Синтаксичні норми мови професійного спілкування
- •51. Порядок слів у реченні
- •52. Складні випадки керування
- •53.Координація присудка з підметом
- •54. Типові порушення норми при побудові ряду однорідних членів речення. Сполучники та прийменники при однорідних членах речення
- •1. Поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу.
- •55. Паралельні синтаксичні конструкції, умови їх взаємозаміни
40. Правопис відмінкових форм іменників чоловічого роду іі відміни в давальному відмінку, паралельні закінчення у д.В. Однини іменників чоловічого роду іі відміни
Паралельні закінчення у д.в. однини іменників чоловічого роду ІІ відміни
-
Закінчення
Група
Приклади
-ові, -у
-еві, -у, -ю
-єві, -ю
тверда
мішана та м’яка після приголосного
м’яка після голосного та апострофа
успіхові (-у), колективові,(-у), Іванові (-у), ректорові (-у), Назаренкові (-у);
керманичеві (-у), секретареві (-ю), ткачеві (-у), Василеві (-ю), легеневі (-ю); добродієві (-ю), Арсенієві (-ю), плаєві (-ю), краєві (-ю)
40.Форми кличного відмінку у звертаннях офіційного мовлення
В офіційно-діловому мовленні звертання найчастіше вживаєть-ся в офіційному листуванні, в усному мовленні - в промовах, бесі-дах, дебатах: пане, пані, панове, шановний, вельмишановний, іноді -колего.
Звертання найчастіше виражається кличним відмінком іменни-ка. (Кличний відмінок означає особу, до якої звертаємось: пане, ко-лего, дівчино).
Особовим займенником у сучасній літературній мові звертання ніколи не виражається.
Запам'ятаймо: особовий займенник Ви (Вас, Вам, Вашого) вживається для виявлення ввічливості і пишеться з великої літери. А дієслова та прикметники при займеннику Ви вживаються у мно-жині (Ви відповідали нам, а не: Ви відповідав чи відповідала)
Правопис закінчень у звертаннях
У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Іване Миколайовичу, Сергію Івановичу, Богдане Олеговичу, Маріє Семені-вно, Анжеліко Вікторівно.
У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличний відмінок мають обидва слова: пане прокуроре, пане прези-денте, пані адвокате.
У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличний відмінок має лише загальна назва. Прізвище виступає тут у формі називного відмінка: пане Трьомсин, пані Трьомсин, пане Шевченко, паніШевченко.
У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного іме-ні, кличний відмінок має як загальне слово, так і власне ім'я: колего Андрію, братеіване, друже Максиме.
Вправи:
1. Підберіть прізвища зі списку академічної групи чи прі-звища знайомих (колег) і запишіть іх у формі звертання, що складається із загальної назви та прізвища. Слугуйтесь відпо-відними формами (добродію, пане, колего та ін.). Поясніть пра-вопис.
2. Підберіть і запишіть у формі звертання 10 чоловічих і 10 жіночих імен по батькові.
41. Нормативність творення та вживання форм ступенів порівняння прикметників у фаховій мові
Ступені порівняння – це граматична категорія прикметників, яка ґрунтується на протиставленні форм якісних прикметників, які називають ознаку, виражену більшою чи меншою мірою порівняно з такою самою ознакою в іншому предметі чи в тому самому предметі, але в різні періоди його розвитку.
Розрізняють два ступені порівняння – вищий та найвищий, кожен з яких має просту та складену форми вираження:
Проста форма вищого ступеня твориться від основи якісного прикметника за допомогою суфіксів -ш-, -іш-, вибір яких зумовлений законами милозвучності, пор.: дорогий – дорожчий але теплий – тепліший. Від деяких прикметників вищий ступінь твориться за допомогою обох суфіксів, які є носіями різних семантичних відтінків, пор.: рідші випадки / рідкіша олія, товща дошка / товстіша людина, але варіантними є форми старший і старіший, тихший і тихіший.
Окремі прикметники утворюють форму вищого ступеня від іншої основи, напр.: гарний – кращий і ліпший, поганий – гірший, великий – більший; процес творення простої форми прикметників за допомогою суфікса -ш від іменників з кінцевими приголосними г, з, ж, с супроводжується чергуванням (суфікси -к, -ок при цьому усікаються), напр.: дорогий – дорожчий, близький – ближчий, дужий – дужчий, високий – вищий.
Додаванням префікса най- до простої форми вищого ступеня твориться проста форма найвищого ступеня порівняння, напр.: дорожчий – найдорожчий, тепліший – найтепліший, кращий – найкращий, гірший – найгірший, більший – найбільший. Для підсилення якості вживають частки що-, як-, напр.: якнайкращий, щонайкращий, щоякнайкращий.
Складена форма вищого ступеня твориться додаванням слів більш або менш до прикметника, напр.: більш (менш) дорогий, більш (менш) теплий, більш (менш) гарний.
Для творення найвищого ступеня порівняння використовують слова найбільш (найменш), які додають до початкової форми прикметника, напр.: найбільш (найменш) дорогий, найбільш (найменш) теплий, найбільш (найменш) гарний.
У діловій мові перевагу надають складеній формі ступенів порівняння прикметників.
Треба пам’ятати, що не всі якісні прикметники утворюють ступені порівняння. Це залежить від специфіки значення та структури основи. Не мають ступенів порівняння прикметники, які виражають:
а) абсолютну ознаку, напр.: мертвий, глухий, сліпий;
б) масть тварин, напр.: чалий, гнідий, буланий, вороний;
в) неповний вияв ознаки, напр.: темнуватий, білявий, зеленавий;
г) ознаку предметів на основі кольорової схожості до інших предметів, напр.: кремовий, бузковий, шоколадний;
ґ) суб’єктивну оцінку якості, напр.: темненький, синенький, старезний;
д) недосяжну ознаку, напр.: нездоланний, незрівнянний, нескінченний.
А також прикметники, які мають у своїй структурі префікси пре-, ультра-, архі-, над-, напр.: прегарний, ультрамодний, архіважливий, надважкий або є складними, напр.: темно-синій, жовтогарячий.
Порушення правил творення форм ступенів порівняння та норм їх уживання призводить до зниження рівня культури мовлення та дратує слухачів.
Найтиповішими помилками щодо творення та застосування форм ступенів порівняння є:
- заміна найвищого ступеня порівняння вищим, напр.: кращі люди замість найкращі люди, вища міра покарання замість найвища міра покарання;
- вживання форм вищого ступеня порівняння без прийменників від, за чи сполучника ніж, напр.: Він старший мене замість Він старший від мене;
- поєднання простої та складеної форм вищого ступеня, напр.: більш(менш) дорожчий, більш (менш) тепліший;
- використання займенника самий у невластивому йому значенні, напр.: самий дорогий чи самий дорожчий замість найдорожчий або найбільш дорогий.
У текстах ділового стилю якісні прикметники порівняно з відносними вживають менше, однак вони часто є компонентами складених найменувань або термінів, напр.: вільне коливання, гнучкий курс, тверда валюта, нова техніка, великий попит; форми ступенів порівняння в таких конструкціях втрачають значення порівнювальної ознаки, напр.: вищий сорт, вища школа, старший викладач, молодший науковий співробітник.