- •Номінативна функція
- •Пізнавальна функція
- •2.Місце української мови серед інших мов світу
- •5.Українська національна та літературна мова.Ознаки літературної мови.
- •6.Поняття мовної норми,її види(мовні норми проілюструвати прикладами).
- •7.Поняття “мовний стиль”.Основні параметри функціональних стилів.
- •8.Характеристика наукового стилю сучасної української літературної мови.
- •9.Характеристика офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови.
- •10.Усна і писемна форма професійного мовлення,їхні диференційні ознаки та використання.
- •11.Документ як основний вид писемного ділового мовлення,його функції.Основні вимоги до документа.
- •12.Класифікація сучасних документів.
- •За способом фіксації інформації:
- •23. Підпис.
- •26. Печатка.
- •14.Текст як основний реквізит документа.Найважливіші елементи структури тексту документа.
- •16.Особливості мови ділових паперів,засоби стандартизації мови(канцеляризми і кліше).
- •Об’єктивність.
- •18.Наголос та його види
- •19.Норми наголошування сучасної української літературної мови.
- •20.Норми літературної вимови
- •21. Засоби милозвучності
- •22.Характеристика жанрів публічного монологічного мовлення.
- •1.Обдумування та формулювання теми, встановлення кола питань, які вона охоплює, виділення принципових питань.
- •2.Добір теоретичного та фактичного матеріалу (наукове опрацювання літератури, інформації, відібраної усним способом).
- •24.Характеристика жанрів приватного приватного діалогічного мовлення
- •25.Український мовленнєвий етикет.Види. Тональності спілкування.
- •26.Лексичні норми. Плеоназм і тафтологія
- •27.Лексика Української мови за походженням
- •28.Активна і пасивна лексика
- •29.Функціональна диференціація лексики укр мови
- •30. Професійна лексика
- •31. Термін у системі професійного мовлення.
- •32. Синоніми як засіб доречного вживання слів у професійному мовленні
- •33.Омоніми,уникнення помилок у їх використанні
- •34. Труднощі засвоєння паронімів
- •35.Фразеологія фахової мови
- •36. Українська лексикографія. Сучасні комп словники. Фахові словники.
- •36.Явище абревіації у фаховому мовленні.
- •38.Труднощі визначення роду іменника
- •39. Нормативність уживанняформ числа іменників.
- •40. Правопис відмінкових форм іменників чоловічого роду іі відміни в давальному відмінку, паралельні закінчення у д.В. Однини іменників чоловічого роду іі відміни
- •40.Форми кличного відмінку у звертаннях офіційного мовлення
- •41. Нормативність творення та вживання форм ступенів порівняння прикметників у фаховій мові
- •42. Помилки при творенні присвійних прикметників
- •43. Числівник. Розряди за значенням. Типові помилки у відмінюванні.
- •44. Поєднання числівника з іменником. Числівник у складі інших слів.
- •45. Займенник у фаховому мовленні
- •46. Словозміна дієслів
- •47. Уживання дієслів пасивного стану та неперехідних дієслів із постфіксом –ся
- •48. Помилки при творенні дієприкметників
- •49 Використання дієприслівників та безособових форм на на –но, - то у фаховому мовленні
- •50. Синтаксичні норми мови професійного спілкування
- •51. Порядок слів у реченні
- •52. Складні випадки керування
- •53.Координація присудка з підметом
- •54. Типові порушення норми при побудові ряду однорідних членів речення. Сполучники та прийменники при однорідних членах речення
- •1. Поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу.
- •55. Паралельні синтаксичні конструкції, умови їх взаємозаміни
25.Український мовленнєвий етикет.Види. Тональності спілкування.
Етикет (франц. étiquette, від флам. steeken – встромляти) – вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють різні види етикету:
Повсякденний.
Оказіональний.
Святковий.
Етикет має багаторівневу будову:
вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);
паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);
кінетичний рівень (жести, міміка, пози);
проксемічний рівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).
Своєрідним стрижнем етикету є словесний рівень. Він найповніше репрезентує етнічну самобутність. Кожна мова виробила свою систему спеціальних висловів ввічливості – мовленнєвий етикет. Мовленнєвий етикет – це національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і виразів, що рекомендуються під час привітання, знайомства, звертання, висловлення використання в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема подяки, прощання тощо.
Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культурному ареалі виділяють п’ять видів тональностей спілкування:
Висока тональністю спілкування характерна для зустрічей на найвищому рівні – сфера суто формальних суспільних структур. нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками; звичайна тональність реалізується в сфері побуту вульгарна – в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови.
26.Лексичні норми. Плеоназм і тафтологія
ЛЕКСИЧНІ НОРМИ — це норми слововживання, прийняті в сучасній українській літературній мові. Вони регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлення. Плеоназм-це фігура мови , побудована на повторенні слів або афіксів з тотожними чи подібними значеннями.Виникає в атрибутивних словосполученнях, при нагромадженні однорідних та неоднорідних членів речення,у складних словах.
Тавтологія-це повторення того самого чи однокореневого слова у межах словосполучення чи речення.
Слід уникати плеоназмів Моя автобіографія 20ті годині вечора ,кілька днів тому назад.
27.Лексика Української мови за походженням
Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався протягом тривалого історичного часу. Лексика сучасної української літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику. Корінна лексика – це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов’янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90% від загальної кількості слів. Розрізняють різні пласти корінної лексики. Ядро її становлять слова, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду (індоєвропеїзми). Це слова, які й сьогодні вживають в усіх або в більшості індоєвропейських мов і дійшли до нашого часу найчастіше у вигляді коренів, напр.: мати, брат, сестра, око, дім.
Спільнослов’янська лексика – це слова, які виникли в період спільнослов’янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов невідомі. Слів, які успадкувала українська мова від праслов’янської і які вживають тепер, приблизно 2 тисячі. Спільносхіднослов’янська лексика – це слова, які виникли в період виділення східнослов’янських діалектів зі спільнослов’янської мовної єдності. Крім східнослов’янських, іншим слов’янським мовам не відомі. Власне українська лексика – це слова, які виникли на українському мовному ґрунті в період формування і розвитку української мови і виражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, наприклад: назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика
Крім корінних слів у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового складу). Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, словотвірні, морфологічні ознаки. Наприклад, для запозичень із грецької мови характерні голосні [а], [е] на початку слова: афера, ера, епос; звукосполучення пс, кс у середині слова: лексика, псевдонім; суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а): олімпіада, панахида, піраміда та ін.
Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки. Калька – це слово або вираз, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі.