2.2. Моніторинг якості самоосвіти

Організація самоосвіти учителя залежить від рівня його підготовки, визначення проблеми, мети вдосконалення його педагогічної майстерності, вибору форм і методів узагальнення досвіду. Опанування методики впровадження самоосвітньої діяльності відбувається через наступні етапи: діагностичний (діагностика труднощів у роботі педагога, розробка основ концептуальних змін у його професійній діяльності, напрями участі у психолого-педагогічних семінарах тощо); організаційний (створення відповідних умов, підготовка науково-методичних матеріалів, підвищення мотивації до пізнання нового у своїй професійній діяльності); практичний (послідовне вирішення завдань самоосвіти, моніторинг ефективності, корекція виявлених упущень); узагальнюючий (аналіз результатів, розробка прогнозу щодо подальшої самоосвітньої роботи.

         Отже, при плануванні самоосвітньої діяльності необхідно передбачити певне співвідношення самостійної роботи з колективними формами методичної роботи, які містять елементи такої діяльності. Планування повинно здійснюватись з дотриманням таких вимог:

•  план має визначати перспективу творчого росту педагога, підвищення його компетентності;

•  необхідною умовою реальності плану є його погодження із актуальними завданнями навчання, виховання й розвитку учнів;

•  змістовну частину плану повинні складати конкретні потреби і інтереси педагога, за його бажанням тут можуть відбиватися питання його участі у розробці науково - методичної теми, проблеми;

•  план може мати як довільну форму, так і загально прийняту, при необхідності його розділи щорічно можуть оновлюватися чи уточнюватися.

       Ефективність самоосвіти педагогів залежить від стилю управління педагогічним колективом. Важливо, щоб керівництво школи здійснювала індивідуальний підхід до кожного вчителя, підтримувала його творчість, прагнення до самореалізації. Результативність такого впливу залежить від структури процесу управління самоосвітньою діяльністю, якою передбачається:

– з'ясування мети діяльності і взаємин, що складаються між її учасниками; визначення завдань і планування роботи (діагностичний та підготовчий етапи);

– організацію діяльності, аналіз ходу процесу і його корекцію (практичний етап);

– аналіз ефективності зробленого, визначення нових завдань (узагальнюючий етап).

З огляду на управлінський аспект набуває актуальності питання виміру якості та результативності самоосвітньої роботи вчителів. Досвід переконує, що провідними факторами, які сприяють успішній самоосвітній роботі вчителя, визначають рівень його професійного зростання, є обрання самоосвітніх тем на довготривалий період (2-3-4 роки); реалізація самоосвітніх тем у руслі проектної методики; обов’язкове складання перспективної схеми-анотації до теми; планування кінцевого продукту із зазначеної теми; укладання портфоліо як рефлексії та результату самоосвітньої діяльності.

Однак здійснювати моніторингові дослідження бажано відтворюючи всю широту самоосвітнього процесу вчителя за всіма змістовими компонентами (див. Розділ 1). Це дозволить адміністрації вчасно корегувати не тільки педагогічну діяльність педагога, але й роботу всіх структурних підрозділів управління навчальним закладом, зокрема модель методичної роботи.

Разом з тим, ураховуючи рівень професійної майстерності, методичну активність педагога та цільові завдання освітньої діяльності навчального закладу загалом, можна оцінити окремо взятий компонент самоосвіти, наприклад, готовність до здійснення інноваційної діяльності.

Моніторинг готовності вчителя до інноваційної діяльності за такими критеріями й показниками (за В.С. Назаренком):

1. Планування інноваційної діяльності:

- інформаційно-методичне забезпечення інновацій,

- знання нормативно-правових документів;

- вибір і обґрунтування нововведень,

- складання програми дій;

- створення експертної групи,

- розподіл доручень між членами експертної групи.

2. Моделювання інноваційної діяльності:

- визначення мети й сутності інновацій,

- додаткова фахова та методична підготовленість кадрів,

- визначення змісту, форм і методів майбутньої освітньої практики,

- обґрунтування показників і критеріїв оцінювання кінцевого результату,

- проектування інноваційної моделі розвитку освітнього об’єкта.

3. Науково-методичне забезпечення інноваційної діяльності:

- визначення кадрового ресурсу,

- організація самоосвітньої діяльності,

- створення й узагальнення перспективного педагогічного досвіду;

- психолого-педагогічний супровід,

- розробка й представлення методичних рекомендацій.

4. Порівняння результатів інноваційної діяльності, оцінка змін:

- збір, фіксування та обробка результатів інноваційної діяльності,

- самоналіз,

- висвітлення інноваційних змін,

- підготовка звітів та оприлюднення результатів.

Ступінь прояву (вияву) показників і встановлення норм його вираження у частинах одиниці:

- повна відповідність (так) – 1;

- часткова відповідність (більше так, ніж ні) – 0,75;

- урівноважена відповідність (і так, і ні) – 0,50;

- частково-негативна відповідність (більше ні, ніж так) – 0,25;

- повна невідповідність (ні) – 0.

Оцінювання ступеня прояву показників, обчислення відносної оцінки для кожної складової діяльності, визначення загальної оцінки якості діяльності, яка відповідає середньо виваженій арифметичній залежності здійснюється кожним учасником заняття за формулою:

Визначення рівня готовності вчителя до інноваційної діяльності проводиться за шкалою оцінок:

1,00 – 0,75 – високий рівень: такий, що зумовлює саморозвиток особистості вчителя та сприяє розвитку навчально-виховного процесу;

0,74 – 0,50 – достатній рівень: такий, що сприяє появі якісних змін у педагогічній діяльності;

0,49 – 0,00 – низький рівень: такий, що не має суттєвого впливу на оновлення змісту, форм, методів педагогічної діяльності.

Слід зазначити, що моніторинг якості все більше стає не лише засобом управління освітнім процесом, а і засобом розвитку самих педагогів і освітніх систем загалом. Побудова ефективної системи управління якістю процесу розвитку потребує вирішення щонайменше трьох задач: формування еталона якості (стандартизація); порівняння досягнутого рівня підготовки з еталоном, а на основі цього здійснення оцінки якості; відпрацювання управлінського впливу на умови та фактори, які визначають якість. Це класичні етапи будь-якого контролю та управління якістю, зокрема і в освіті. Зміни контрольно-оцінювальної діяльності відбувається на основі квалітативізації - кількісному виразі якості підготовки освітян.

Саме кваліметричний підхід дає суспільству цінну інформацію про те, що являють собою програмні вимоги, де проходить свідома межа між обов’язковим мінімумом і профілюючим змістом. Вивченням якості у більш широкому сенсі займається квалітологія (від лат. Qualitus – якість, властивість) - наука про якість об’єктів і процесів, які створені і використовуються людиною та суспільною практикою.

У квалітології виділяють окремий напрямок – педагогічну кваліметрію (від лат. Qualis – якість, metreo – вимірювання) — науку, яка розробляє теоретичні та прикладні методи вимірювання й оцінки педагогічних об’єктів і характеристик. Це галузь педагогічних досліджень, що спрямована на діагностику спеціальних і професійних якостей учасників освітнього процесу, результатів їх педагогічної і навчальної діяльності.

Передбачається, що саме кваліметричний підхід, який базується на концептуальних положеннях теорії педагогічних вимірювань, масовості і незалежності процедур оцінки, методах математичної статистики і педагогічної інтерпретації аналізу, може забезпечити суворість, чіткість та упорядкованість даних про рівень професійної компетентності педагога.

Дослідження універсального кваліметричного підходу уможливило його використання для розробки факторно-критеріальної моделі оцінки рівня розвиненості інформаційно-комунікаційних компетентностей педагогічних працівників. Технологія кваліметрії надала можливість виміряти результати, що фіксують досягнення мети на певний момент часу. Здійснюється це завдяки дотриманню основних принципів кваліметрії. Розкриємо їх, звертаючись до методу факторно-критеріального моделювання.

Перш за все, будь-яке якісне явище можна подати як сукупність певних властивостей. У нашому випадку це розкладання рівня самоосвітньої роботи вчителя на компоненти: мотиваційно-ціннісний, діяльнісний, підсумково-результативний. Прості компоненти, у свою чергу, можна представити у вигляді ієрархічної структури, що наочно демонструється у факторно-критеріальній моделі (Таблиця 1).

Кожен фактор (графа 1) подано у вигляді простих властивостей – критеріїв (графа 3). Для визначення вагомості кожного фактору з точки зору його пріоритетності ми скористалися методом Дельфі (графа 2).

Наступним кроком є визначення стандарту якості для порівняння з ним досягнутих результатів. Якщо рівень досягнення по кожному з факторів відповідає встановленому стандарту, інтегрована оцінка якості дорівнюватиме 1,0. Чим менше від 1,0 становитиме значення коефіцієнта, тим нижчим буде рівень самоосвітньої роботи вчителів (графа 6). Саме у цій графі експерт проставляє свою оцінку стосовно кожного з критеріїв.

Визначення ступеня прояву (вияву) показників (Р). Виражається в частинах одиниці та має такі норми:

• повна відповідність (так) – 1;

• часткова відповідність (більше так, ніж ні) – 0,75;

• урівноважена відповідність (і так, і ні) – 0,50;

• частково-негативна відповідність (більше ні, ніж так) – 0,25;

• повна невідповідність (ні) – 0.

Оцінка, що виставлена за певним критерієм, множиться на коефіцієнт вагомості, після чого за кожним фактором обчислюється сума зазначених вище добутків. У підсумку визначається комплексна оцінка. Якщо рівень досягнення кожного із факторів відповідає встановленому стандарту, інтегрована оцінка якості дорівнюватиме 1. Чим нижче від 1,0 становитиме значення коефіцієнта, тим нижче буде рівень розвиненості інформаційно-комунікаційних компетентностей: 0 - 0,5 – низький, 0,51 - 0, 64 – середній, 0, 65 – 0, 79 – достатній, 80 – 1 – високий. Обчислюємо відносну оцінку (К) для кожного показника за формулою:

К= v×P,

де: V – вагомість показника;

Р – ступінь прояву показника.

Знаходимо сумарну оцінку для всього компонента (Ф) за формулою:

Ф₁=К₁+К₂+К₃

Оцінюємо діяльність (Д₁) за першим (і за іншими) компонентами за формулою:

Д₁=V₁×Ф₁,

де: V₁ – вагомість компонента;

Ф₁ – сумарна оцінка компонента.

Вираховуємо загальну оцінку розвитку інформаційно-комунікаційних компетентностей (Д), яка відповідає середньовиваженій арифметичній залежності, за формулою:

Д=Д₁+Д₂+Д₃

Таблиця 1

Факторно-критеріальна оцінка ефективності самоосвітньої роботи вчителів

Фактор (Ф)	Вагомість (m)	Критерії	Вагомість (v)	Коефіцієнт відповідності	Ступінь прояву (Р) Критерія	Часткова оцінка критеріїв (V1)	Часткова оцінка факторів (Ф1)
Мотиваційно-ціннісний	0,21	1. Вмотивованість до удосконалення професійних компетентностей 2. Потреба у професійному розвитку 3. Інтерес до використання сучасних технологій 4. Ціннісні орієнтації на саморозвиток та самореалізацію	0,22 0,29 0,32 0,17	К1 К2 К3 К4
Діяльнісний	0,42	1.Оволодіння знаннями в галузі сучасних технологій 2. Набуття операційних умінь та навичок застосування сучасних технологій 3. Підвищення ефективності викладання предмета 4. Здатність до самоналізу та визначення труднощів	0,26 0,37 0,21 0,16	К5 К6 К7 К8
Підсумково-результативний	0,37	1.Готовність до здійснення інноваційної діяльності 2. Прояв активності при організації методичної роботи 3.Створення інноваційних навчальних ресурсів 4. Обмін набутим досвідом	0,21 0,24 0,27 0,26	К9 К10 К11 К12
Загальна оцінка	1,00

Отже, моніторинг забезпечує безперервне відстеження якісних змін у професійній діяльності вчителя, дає змогу підвищити рівень об’єктивності оцінки розвитку його інформаційно-комунікаційних компетентностей та складання прогнозу, який, як зазначає В.П. Підласий, - «унікальний засіб, що дає можливість довідатися про майбутній перебіг подій, знаряддя для контролю швидкоплинних ситуацій та спрямування їхнього руху в бажане річище».

Загалом результатом самоосвітньої діяльності вчителя є впровадження інноваційних педагогічних технологій, розробка й проведення уроків з використанням мультимедійних засобів, активна участь у різноманітних методичних заходах, створення навчально-дидактичних матеріалів нового покоління, творче самовдосконалення й саморозвиток, самооцінка власної роботи.