17. Соц.-екеномічна структура ранньої Рим. Імперії.

Певні поземельні привілеї мали представники нобілітету, торговці, лихварі та римські легіонери. Нобілі – володіли почесним привілеєм наділення землею із фонду агер паблікус. Вершники – колишня елітарна кіннота, поступово перетворилася в купців, лихварів. Розорені селяни ставали пауперами, яких налічувалося близько 300 тис.

Рим став світовим центром грошових операцій, торговельних угод. Формуються: банкіри, посередники, маклери.

18. Підйом у розвитку с\г Ст. Риму у ІІ-І ст. до н е. У ІІ-І ст. с\г переживало піднесення. У межах рабовласницького сектору сільськогосподарське виробництво отримало нову спрямованість, яка визначала дрібнотоварний характер римсько-італійської економіки. Розвинута система рабства дозволила перейти від дрібного до більш великого централізованого виробництва. Сільське господарство було багатогалузевим. В Римській державі провідна роль належала виноградарству, городництву, садівництву. Успішно розвивалося тваринництво, птахівництво, вирощувалися зернові культури (пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні (льон, коноплі).

Значну роль в господарстві відігравали території, завойовані Римом внаслідок тривалих воєн в Малій Азії, на африканському континенті, інших регіонах світу. Експропрійовані землі оголошувалися державними і передавалися римській ліан, ветеранам воєн, здавалися в оренду.

Впродовж існування Стародавнього Риму сільськогосподарські знаряддя праці та агротехніка постійно вдосконалювалися і досягли високого рівня. В 1 ст. н. ери римляни використовували не тільки косу, серп, а й жатку з широким захватом, колісний плуг, мінеральні добрива, водяний млин, мали досконалу іригаційну систему зрошення полів. Успішно розвивалася агротехнічна наука. В трактаті Луція Колумелла «Про сільське господарство», в працях інших мислителів викладалися раціональні способи господарювання на землі.

19. Суть римського колонату.

Колонат – система стосунків між власниками землі та колонами на основі рентно-орендних відносин. В основі колонату лежить право дрібної та великої оренди перцелл. Колони віддавали одну третину врожаю і відробляли 6 днів панщини, виконували державні повинності. Колони поступово стають особисто вільними, але через борги потрапляють у залежність від власника. Колонат сприяє розвитку патронажу. Едиктом імператора Валентина І від 371 р було оформлено спадкове закріплення колонів за маєтком. Змінюється статус колоній – пре карій стає спадковим, не обумовлюється угодою. Отже докорінно змінюються виробничі та поземельні відносини, які сприяють формуванню в надрах античного суспільства ранньофеодальних стосунків.

20. Причини занепаду Риму та економічні наслідки.

Економічний занепад Римської імперії проявився у сільському господарстві, ремеслі, торгівлі. Посилилася натуралізація господарства. Великі латифундії перетворилися в ойкосне господарство — замкнуту господарську одиницю. Епідемії та війни спустошували землі. Селянство розорювалось. Скоротилася торгівля. Одночасно зростало втручання держави в господарське життя. Була реорганізована фінансова система. Все населення, крім громадян Рима, ветеранів, чиновників, пауперів, обкладалося подушним і поземельним податком. Одиницею оподаткування було ярмо (упряж волів) з певною кількістю землі. Поборами обкладалися ремісники і торгівці. Фіксувалися ціни на товари, заробітки ремісників. Робилися спроби упорядкувати грошовий обіг випуском повноцінної золотої та срібної монети, але вони швидко знецінилися. Держава була неспроможна регулювати економіку країни.

Отже, для господарства Риму в ІП-У ст. визначальними стали такі ознаки, як низька продуктивність праці рабів, натуралізація, аграризація господарства, перетворення колонату в пануючу форму виробничих відносин, послаблення економічних позицій міст, дестабілізація грошової системи, посилення фіскального гніту. Це свідчило про кризу рабовласницьких відносин і феодалізацію римської економіки. Центри економічного життя перемістилися на Схід. Політична нестабільність Римської імперії, численні повстання рабів і колонів, вторгнення варварів, призвели до її падіння в 476 році.

21. Форми та основні види податків в первісну добу та у античному світі. Податки з’явилися ще на початку зародження цивілізації i були пов’язані з першими суспільними потребами людини. Людство розвивалося за своїми законами. Водночас зазнавала змін i форма податків. За первісного ладу це було жертвопринесення. Коли почали утворюватися державні формування, система оподаткування набувала більш чіткого характеру. Літописні джерела свідчать про те, як сплачувалися податки в давні часи. Як уже зазначалося, на ранній стадії формування державної структури до початкової форми оподаткування можна віднести жертвопринесення. Однак не слід вважати, що воно було добровільним. Жертвопринесення — це неписаний закон, своєрідна форма примусової виплати або збору. Відсоткову ставку такого збору було чітко визначено.

Джерелом державних прибутків були : прибутки від рабської праці,добровільні внески і податки. Прибутки держави поділялися на звичайні і надзвичайні . Звичайні : монополії,регалії, конфісковане майно, мито і добровільні внески. Основою надзвичайних прибутків були податі й займи . Подать, покладена на все майно засновувалась на попередньо зробленій оцінці, яка здійснювалась під присягою самим платником . Існував також майновий податок ( ейсфора), податок для іноземців, подушний податок з рабів.

В Стародавньому Римі мали поширення так звані трибутні податі. В республіканський період ця подать стягувалась з усієї вартості майна, в імперський період складалися цензові списки, куди заносились: нерухоме майно, раби, земельні наділи. Провінційний трибут стягувався з підкорених територій. Громадянський трибут був результатом правового обов’язку античного громадянина приходити на допомогу суспільству з усім своїм майном у випадку потреби.