26. Поняття та ознаки юридичної особи.Теорії юр.Особи.

юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді. З цього визначення можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:А. Організаційна єдність. Юридична особа — це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, .певним чином організований колектив людей (організація).

Б. Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади; по-третє, від майна інших організацій, у тому числі вищестоящих органів.

В. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім'я). Від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприклад, на основі довіреності).

Г. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями.

Д. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи третейському суді.

Теорії юридичної особи можна поділити на дві великі групи:

1. Концепції, що заперечують існування деякого реального суб’єкта із властивостями юридичної особи;

2. Концепції, що визнають існування носія таких властивостей.

До першої групи теорій можна віднести концепцію Ф.Савіньї, яка стала однією з перших фундаментальних теорій юридичної особи - “теорії фікції “, відповідно до якої властивостями суб’єкта права (свідомістю, волею) у дійсності володіє тільки людина. Однак, законодавець у практичних цілях визнає за юридичними особами властивості людської особистості, уособлює їх. Таким чином, законодавець, застосовуючи юридичну фікцію, створює вигаданий суб’єкт права, що існує лише як абстрактне поняття[1]

До даної групи належить також теорія „персоніфікованої мети”, запропонована А.Бринцем. Вона є схожею із „теорією фікції” у тому, що заперечує існування реального суб’єкта, який має властивості юридичної особи і виконує функцію управління майном. У такому випадку — юридична особа не є нічим іншим, ніж сама цією персоніфікованою метою[2].

Р.Ієрінг також вважав, що юридичної особи, як такої, у дійсності не існує. Вона є не більш, ніж юридичним курйозом. Оскільки право є системою захищених законом інтересів, то законодавець дає правовий захист окремим групам людей, дозволяючи їм виступати зовні як єдине ціле, що, однак, не означає створення нового суб’єкта права. У такий спосіб поєднувалася теза про фіктивність самої юридичної особи із визнанням реальності груп людей, що стоять за нею[3].

Друга група теорій юридичної особи виходить із тези про реальність існування юридичних осіб як дійсних, а не вигаданих утворень. При цьому основоположник „органічної теорії” О.Гірке уподібнював юридичну особу людській особистості, розуміючи її як деяку союзну особистість, соціальний організм, відмінний від суми людей, що беруть участь у союзі. Р. Салейль, що розробив „реалістичну теорію” юридичної особи[4], також заявляв про реальність існування юридичних осіб як особливих суб’єктів права, незвідних до суми індивідів, зумівши уникнути при цьому певної біологізації юридичних осіб, властивої поглядам О.Гірке.