8) За способом зарахування податкових надходжень:

— закріплені — обов'язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

— регулюючі — обов'язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (акцизний збір).

7. Прямі податки.

Прямі податки — податки, що стягуються державою безпосередньо з доходів або майна платника податків. Історично є найбільш ранньою формою оподатковування.

Прямі податки поділяються на:

а) особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його платоспроможності;

б) реальні податки, що сплачуються з окремих видів майна (земля, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний, а передбачуваний прибуток.

До особистих податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності тощо. Реальними є податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю.

Переваги прямого оподаткування:

1. Економічні – прямі податки дають можливість встановити пряму залежність між доходами платника і його платежами до бюджету.

2. Регулюючі – в країнах з розвиненою ринковою економікою пряме оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання економічних процесів

3. Соціальні – прямі податки спонукають до розподілення податкового навантаження таким чином, що більші податкові видатки мають ті члени суспільства у яких більш високі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів вважається справедливим.

Недоліки прямих податків:

1. Організаційні – пряма форма оподаткування потребує складного механізму стягнення податків, так як пов’язана з достатньо складною методикою ведення бухгалтерського обліку і звітності.

2. Контрольні – контроль надходження прямих податків потребує суттєвого розширення податкового апарту і розробки сучасних методів обліку і контролю платників.

3. Поліцейські – прямі податки пов’язані з можливістю ухилення від сплати податків із-за недосконалості фінансового контролю і наявності комерційної таємниці.

4. Бюджетні – пряме оподаткування потребує відповідного розвитку ринкових відносин, так як тільки в умовах реальног ринку може формуватись реальна ринкова ціна, а відповідно і реальні доходи(прибток), однак з такою ж ймовірністю можуть мати місце і втрати.

8. Непрямі податки.

Непрямі податки — податки на товари і послуги, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу, оплачуються покупцями при купівлі товарів та отриманні послуг[1], а в бюджет вносяться продавцями чи рідше виробниками цих товарів та послуг.

Непрямі податки, на відміну від прямих мають свої переваги і недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них тяжко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення. Крім того, за допомогою специфічних акцизів можна впливати на структуру споживання. З іншого боку структура споживання у різних верств населення суттєво відрізняється, тому принцип справедливого оподаткування може бути реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі товари, роботи та послуги. Однак тут теж є певні обмеження. Встановлення більш високих податків тільки на так звані товари не першої необхідності й розкоші звужує сферу непрямого оподаткування і скорочує надходження доходів до бюджету. Навпаки, навіть невисокий рівень непрямого оподаткування товарів повсякденного попиту забезпечує державі сталі й значні доходи, бо сталим і значним у масштабах суспільства є таке споживання.

Переваги:

1. Організаційні – для непрямих податків характерна простота сплати і регулярність надходжень до бюджету, їх утримання та контроль надходжень не потребують розширення податкового апарату.

2. Бюджетні – оскільки непрямі податки збільшують доходи держави за рахунок зростання населення чи його благополуччя, то вони більш вигідні для країн, прогресуючих в економічному відношенні.

3. Поліцейські – впливають на сукупне споживання шляхом здорожчання того чи іншого продукту(здоровя нації.)

4. Політичні – завуальвано в ціні товару.

5. Економічні – визначаються розміром споживання, зручністю сплати в часі, близькістю до місця внесення, відчутністю витрат часу для внеску.

До недоліків непрямих податків відносять:

1. Обтяжливість для малозабезпечених.

2. Політичні – право стягнення непрямих податків майже ніколи не оскаржується.

3. Соціально-економічні – лягають тягарем на малозабезпечені верстви населення.

4. Підприємницькі – обмежують розмір прибутку, бо в умовах конкуренції не зажди є можливість підвищувати ціни.

Характерною особливістю непрямих податків є те, що:

• це внутрішні податки які не можуть регулюватися нормами міжнародних договорів, крім договорів, ратифікованих Верховною Радою України, до вступу у силу законів за кожним з вказаних податків;

• вони виникають тільки на останньому етапі в процесі реалізації товарів (робіт, послуг) безпосередньо виробником чи торгівельною організацією, а також юридичними і фізичними особами, які ввозять на митну територію України товари, шляхом надбавки до ціни товару (робіт, послуг), що склалася, створюючи нову вартість;

• вони стягуються державою незалежно від результатів господарської діяльності платника податків;

• непрямими вони є через те, що фактично матеріальні витрати зі сплати податку несе споживач у складі ціни на продукцію, що він придбав.

Тому непрямі податки носять характер податків на споживання. Платник податку (юридична чи фізична особа) виступає як посередник, що нараховує і сплачує податок у бюджет держави!

В світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, мито та податок на додану вартість.

Акцизи

Акцизи - це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни. Бувають специфічні та універсальні акцизи. Також акцизи поділяють на фіксовані та пропорційні. Фіксовані - встановлені на одиницю товару в грошовому вираженні, пропорцій - як відсоток до обсягів реалізації.

Специфічні акцизи

Ці акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів.

Універсальні акцизи

Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування. Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси і регресивність в соціальному аспекті виражені в універсальних акцизах яскравіше ніж в інших непрямих податках.

У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість.

Об’єктом оподаткування податку з продажу (купівель) у ланках оптової чи роздрібної торгівлі є валовий доход на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування провадиться лише один раз, на одному ступені руху товарів. Цей податок використовувався нетривалий час в останній період існування СРСР, але поширений в інших країнах.

Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим пов’язаний значний недолік податків цієї групи - кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об’єкт оподаткування включаються податки, які були сплачені раніше, на попередніх етапах руху товарів. Цей податок широко і протягом тривалого часу (з початку 30-х і до початку 90-х років) використовувався в СРСР. Ставки податку з обороту були диференційовані за видами товарів. Досі використовується в ряді країн.

Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але об’єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а додана вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але в той же самий час ліквідує його головний недолік - кумулятивний ефект. Однак недоліком цього податку є складності та широке поле для зловживань в адмініструванні. Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує відповідного визначення об'єкта оподаткування - доданої вартості. Можливі два способи її обчислення: заробітна плата + прибуток; виручка від реалізації - матеріальні витрати. Цей податок набув значного поширення в європейських країнах. Використовується цей податок і в Україні. В залежності від зловживань в його адмініструванні він то фактично не наповнював бюджет оскільки суми відшкодування майже дорівнювали сумам стягнення, то ставав головним джерелом його наповнення. При цьому застосовуються диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.