1. Тарифні ставки

2. Тарифні сітки

3. Тарифно- кваліфікований довідник

Тари́фна ста́вка — елемент тарифної сітки, який визначає годинний (денний або місячний) розмір оплати праці працівника в залежності від складності виконуваних робіт або йогокваліфікації (присвоєного йому тарифного розряду).

Тари́фна сі́тка — сукупність кваліфікаційних тарифних розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за якими визначається розмір тарифних ставок оплати праці працівників у залежності від складності виконуваних робіт та кваліфікації працівників.

Тарифно- кваліфікований довідник – це документ в якому розписані сукупність спеціальних знань та явищ.

Одним з основних показників , що включаєть на зростання життєвого рівня громадян є мінімальна зарплата та прожитковий мінімум.

Згідно з підпунктом 8, пункт 1 , статі 40. Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010р. №2456-4 . Розмір мінімальної заробітної плати визначається про державний бюджет на відповідний рік. У 2012р. мінімальна зарплата у місячному розмірі становить:

З 1 січня – 1073 грн.

З 1 квітня – 1094 грн.

З 1 липня – 1102 грн.

З 1 жовтня – 1118 грн.

З 1 грудня – 1134 грн.

Мінімальну плату отримують особи яким встановлено посадові оклади на рівні 1 тарифного розряду. За єдиною тарифною сіткою розрядів і коефіцієнтів з оплати праці.

Погодинна форма оплати праці включає дві системи: просту погодинну і почасово-преміальну.

При простий почасової системі розмір заробітної плати залежить від тарифної ставки працівника і кількості відпрацьованого часу.

Почасово-преміальна система оплати праці застосовується з метою підвищення якісних або кількісних показників (безаварійна робота, підвищення якості продукції).

Відрядна форма оплати праці застосовується там, де можна встановити однозначну залежність між обсягом виробленої продукції та кількістю затраченої праці кожного робітника або групи робітників.

Для підприємства застосування відрядної системи оплати праці дає можливість стимулювати при необхідності вироблення робочих, а основним недоліком є можливе зниження якості при зростанні виробітку.

Відрядна форма оплати праці має кілька систем: пряму відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, непряму відрядну, акордних, колективну відрядну.

При прямій відрядній системі оплати праці заробіток робітника знаходиться в прямій залежності від його індивідуального виробітку. Така система застосовується там, де легко можна організувати індивідуальний облік праці. Заробіток визначається як сума творів відповідної відрядної розцінки на фактичну виробку.

розцінки - це частина заробітної плати, що припадає на одиницю продукції.

При відрядно-преміальною системі понад заробітку за прямими відрядними розцінками виплачується премія за виконання і перевиконання плану за заздалегідь встановленим якісним або кількісним показникам.

При відрядно-прогресивної системі оплати праці робітників у межах встановленої норми оплачується по основних розцінками, а понад норму - за підвищеними.

Побічно-відрядна система застосовується для оплати праці допоміжних робітників, які обслуговують основних робітників-відрядників, від темпу і вироблення яких залежить продуктивність основних робітників.

При акордно системі розмір оплати робіт встановлюється не за кожну виробничу операцію окремо, а за весь комплекс робіт, взятий в цілому з зазначенням строку їх виконання.

Колективні системи оплати праці доцільно застосовувати в тих випадках, коли неможливий облік індивідуального виробітку кожного робітника.

№16 Форми і системи оплати праці

Існують дві форми оплати праці працівників під-ва: 1. Погодинна, 2. Відрядна

1. Зарплата при погодинні формі оплати праці визначається, виходячи із фактично відпрацьованого працівників часу.

ЗПпогод =tф С год, де

Tф – фактично відпрацьований працівником час за певний період, год

Сгод- тарифна ставка за 1год відпрацьованого часу

Сгод = Сміс *ЗПміп

Мф.р.

Сміс- місячна тарифна ставка працівника, що визначається за тарифно-кваліфікаційними довідниками.

ЗПміп- мінімально-гарантований розмір заробітної плати для даної категорії працівників у певній галузі народного господарства

Мф.р.- місячний фонд робочого часу працівників

2. Погодинна оплата праці має дві системи: просту погодинну, що залежить тільки від окладу та фактично відпрацьованого часу. Та погодинно-преміальну, що дає змогу виплачувати працівником.

3. При відрядній формі оплати праці заробіток нараховується на кожну одиницю виготовленої продукції за визначеними відрядними оцінками. Відрядна оцінка визначається виходячи з тарифної сітки, що відповідає даному розряду робіт та встановленій норм виробітку.

№17 Характеристика структура і принципи організації виробничих процесів

Виробничий процес – це сукупність увзаємозв’язаеих дій людей, засобів праці та природи потрібних для виготовлених продукції. Головною складовою виробництва продукції є технологічний процес.

Технологічний процес – це сукупність дій зі змінами та визначення стану предмета праці.

За призначенням виробничі праці бувають:

1. Основні 2.Допоміжні 3.Обслуговуючі

Основні – це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.

Допоміжні – це процеси , що ґрунтуються на їх призначені утворюючи такі допоміжні виробництва, як ремонтне , інструментальне енергетичне.

Обслуговуючі – це забезпечують нормальні умови здійснення сновних і допоміжних процесів.

Основні процеси на виробництві проуцси поділяють на стадії:

1. Заготівельну 2. Обробну 3. Випускну

За пе5ребігом у часі виробництво продукції поділяється на:

1. Дискретні ( перервні ) 2. Безперервні

Дискретний процес – притаманна цинічність пов’язана з виготовлення м виробів певної форми, які обчислюються у штуках.

Безперервні процеси – властивні вироблену продукції яка немає сталого об’єму і форми ( рідкі, газоподібні) тому їхній перебіг непотребує технологічної циклічності.

За ступенем автоматизації : розрізняють

Ручні, механізовані, автоматизовані, автоматичні процеси.

Ручні – здійснюється безпосередньо робітником фізична сила якого є основним джерелом енергії.

Механізовані – виконується робітником за допомогою машин , робітник керує машинами, а безпосередньо виконує тільки допоміжні операції.

Автоматизовані – виконує малий ланку роботи під наглядом робітника, але за ним можуть залишатися допоміжні операції.

Автоматичні – здійснюється машинами без допомоги робітника за попередньою програмаю.

Операція – закінчена частина виробничого процесу яка виконується на основному робочому місці над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування.

№18 Організаційні типи виробництва

Тип виробництва – це класифікаційна категорія виробництва яка виражає такі його особливості як широта оплати, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.

Є 3 типи виробництва:

1. Одиночне 2. Серійне 3. Масове

Одиничне виробництво – характерна широкою номенклатурою продукції і малим обсягом випуску однакових виробів повторне виготовлення яких непередбачається.

Серійне виробництво – характерне обмеженою номенклатурою продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється партіями , серіями і загальний їх випуск може бути досить великий серійне виробництво поділяється:

Дрібносерійне, просто серійне, велико серійне

Масове виробництво – характеризується високою номенклатурою продукції великим обсягом і тривалого виготовлення певного виробництва.

Дослідне виробництво - це виробництво зразків, партій і серіїв виробів для проведення дослідницьких робіт, розробки конструкторської або технологічної документації для сталого виробництва.

№19 Методи організації виробництва

Є два метода організації виробництва:

потоковий і непотоковий.

Непотоковому виробництву властиві такі ознаки:-на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування-робочі місця розташовані однотипними робочими групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій.-предмети праці у процесі обробки переміщуються складними маршрутами, внаслідок чого існують великі перерви між операціями. Непотоковий метод має наступні модифікації: одинично-технологічний, партійно-технологічний, предметно-груповий.Потокове виробництво - високоефективний метод організації виробничого процесу.

Потокове виробництво має такі ознаки: -за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань.-робочі місця розташовуються послідовно за ходом технологічного процесу-технологічний процес має високу коопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або декілька подібних операцій.-предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими партіями згідно з ритмом роботи.

№20 Виробничий цикл, його складові.

Виробничий цикл – це інтервал часу від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію.

Складові виробничого циклу:

Виробничий цикл поділяється на: час виробництва і час перерв. В свою чергу час виробництва поділяється на: тривалість технологічних операцій, тривалість допоміжних операцій, тривалість природних процесів. Час перерв поділяється на: перерви в робочий час і в не робочий час. Операції бувають : підготовчо – заключні, транспортні, контрольні і складські. Перерви в робочий час поділяються на: перерви партіонності та на перерви між операційного і міжцехового чекання. Перерви у не робочий час поділяються на: вихідні та святкові дні, перерви між змінами і перерви на обід.

№21Виробнича і соціальна інфраструктура пвдпр..

Поняття, види і значення інфраструктури підприємства. Система технічного обслуговування виробництва: загальна характеристика.

Ремонтне господарство. Інструментальне господарство. Транспортне господарство. Енергетичне господарство. Складське господарство. Соціальна інфраструктура підприємства. Капітальне будівництво.

Результативність роботи підприємства залежить не тільки від рівня організації основного виробничого процесу, а й від господарств і служб, які створюють умови для ефективного функціонування основного виробництва. 3а умови постійного вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, збільшення інтенсивності робочого навантаження на його основні фонди дедалі більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних і обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, що забезпечують його нормальну роботу. Розрізняють інфраструктуру виробничу і соціальну. Елементи інфраструктури наведено 

Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які безпосередньо не беруть участі у створенні основної продукції, але сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробнича інфраструктура залежить від галузі, типу та масштабу виробництва.

Соціальна інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників.

Організація і стан інфраструктури істотно впливають на економіку підприємства. На сучасних виробничих підприємствах, наприклад, у сфері технічного обслуговування основного виробництва, працюють 40-50 % його промислово-виробничого персоналу.

Виробничі та інфраструктурні об'єкти формуються, відтворюються і розвиваються у процесі капітального будівництва, яке вважається специфічним елементом інфраструктури підприємства. Капітальне будівництво — це процес створення нових, реконструкції, розширення і технічного переозброєння діючих виробничих та інфраструктурних об'єктів підприємства. До сфери капітального будівництва належать:

1. спорудження будівель і об'єктів виробничого та невиробничого призначення;

2. монтаж виробничого і невиробничого устаткування та інших засобів праці й соціальної діяльності;

3. проектно-пошукові та інші підготовчі роботи, пов'язані зі спорудженням нових об'єктів виробничого та невиробничого призначення;

4. капітальний і відновлювальний ремонти будівель і споруд виробничого та невиробничого призначення.

№22 Паняття продукці підприємства. Кваліфікація продуктів за ступенем готовності.

Результатом діяльності підприємства за певний проміжок часу є обсяг продукції. Результатом діяльності, зокрема, промислового підприємства є обсяг промислової продукції. Продукція промислового підприємства - прямий корисний результат основної діяльності підприємства у вигляді продукту або виробничої послуги. Продукт є результатом діяльності підприємства, який можна виміряти в натуральних одиницях (т, дал, кВт o год). За ступенем готовності продукти класифікуються таким чином: - готова продукція - продукція, що відповідає технічним та якісним характеристикам згідно з договором або іншим нормативним актом; - незавершене виробництво - предмети праці, які перебувають певний час у виробничому процесі на різних стадіях обробки; - напівфабрикати - предмети праці, що пройшли обробку в межах одного цеху і можуть бути реалізовані або передані для подальшої обробки до іншого. Отже, за ступенем готовності продукти можуть бути різними, проте всі вони є результатом роботи підприємства. Наприклад, оцінюючи результат діяльності новоствореного підприємства з тривалим (більше року) технологічним циклом за перший рік, з'ясовуємо, що вимірником такого результату буде обсяг виробленої продукції у вигляді незавершеного виробництва. Виробнича послуга є результатом діяльності підприємства з відновлення або збільшення споживних вартостей виробів, створених на інших промислових підприємствах (наприклад, капітальний і поточний ремонти, пофарбування виробів тощо). Вимірюється лише у вартісних одиницях. Загальний обсяг продукції підприємства можна обчислити в натуральних або умовно-натуральних одиницях, якщо продукція є достатньо однорідною і не містить послуг, або лише у вартісних одиницях. При визначенні точного, реального, об'єктивного результату діяльності підприємства постає питання, яку саме продукцію вважати результатом діяльності за період: - сумарну кількість виробленої продукції підрозділами підприємства, незважаючи на те, що спожита вона частково на певному підприємстві, а частково - реалізована; - загальну кількість продукції, виготовлену як товар для реалізації; - кількість реалізованої продукції. Питання про застосування того чи іншого вартісного показника обсягу продукції вирішується залежно від мети економічного аналізу чи управління.

№23 Вартісні показники обсягу виробництва

Вироблена продукція (валова продукція) - це вартісна оцінка загального обсягу продукції підприємства як результату його основної діяльності.

До валової продукції належить вартість:

- готових виробів, виготовлених із власної сировини та сировини замовника і призначених для реалізації поза межі підприємства; наданих працівникам у рахунок виплати заробітної плати; для передання власному капітальному будівництву, своїм непромисловим підрозділам або для зарахування до складу власних основних засобів;

- напівфабрикатів власного виробництва, відпущених на сторону та своїм непромисловим підрозділам;

- робіт промислового характеру, виконаних на замовлення зі сторони і для своїх непромислових підрозділів;

- зміни залишків напівфабрикатів власного виробництва;

- зміни залишків незавершеного виробництва;

- капітального ремонту власного виробничого обладнання (реконструкції та модернізації устаткування), тобто збільшення вартості основних засобів.

Проте цей показник не враховує вартості внутрішньозаводського обороту, тобто частки готових виробів і напівфабрикатів, які використані на власні промислово-виробничі потреби підприємства.

Оцінювання готової продукції і напівфабрикатів здійснюється за діючими оптово-відпускними цінами з вирахуванням непрямих податків (ПДВ, акцизного збору), а незавершеного виробництва - за його собівартістю.

Вироблена і призначена для реалізації продукція (товарна продукція), зокрема вартість продукції, призначеної для реалізації споживачам. Товарна продукція підприємств становить загальну вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, що призначені для продажу або реалізації стороннім споживачам та своїм непромисловим підрозділам.

Товарна продукція в поточних цінах дає змогу оцінити обсяг готової для реалізації продукції, застосовується в розрахунках показника витрат на 1 грн товарної продукції.

Реалізована продукція (дохід від реалізації продукції) - це вартість відвантаженої за звітний період продукції власного виробництва. Реалізовану продукцію визначають на основі обсягу товарної продукції, додаючи залишки готових виробів, які на початок розрахункового періоду знаходились на складі підприємства, але були відвантажені саме в розрахунковому періоді, та продукцію, яка перебувала на відповідальному зберіганні з вирахуванням залишків продукції на складі на кінець розрахункового періоду.

З метою здійснення аналізу економічних процесів можуть додатково застосовуватися такі показники обсягу виробництва:

- чиста продукція - вартість виробленої продукції за мінусом матеріальних витрат і амортизації;

- умовно-чиста продукція - відрізняється від чистої продукції сумою амортизаційних відрахувань.

Залежно від цілей економічного аналізу можливе використання того чи іншого вартісного показника обсягу виробництва. Як свідчить практика, у сучасних умовах у процесі планування, під час складання фінансової та податкової звітності, з найчастіше наведених показників використовується обсяг виробленої продукції (в поточних чи порівнянних цінах) та обсяг реалізованої продукції.

№24 Виробнича програма підприємства та її економічне обґрунтування. Маркетингова діяльність підприємства

Основним завданням плану виробництва і реалізації продукції є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, що випускається підприємством, за найкращого використання його ресурсів. Для вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми потрібно дотримуватись таких вимог:

- правильно визначити потреби в продукції, що випускається, та обґрунтовувати обсяг її виробництва відповідно до потреб споживачів;

- здійснити повне узгодження натуральних і вартісних обсягів виробництва та реалізації продукції;

- обґрунтувати план виробництва продукції наявними ресурсами і, насамперед, виробничою потужністю.

Обсяг замовлень на постачання в натуральному вираженні, що найбільш повно відображає потребу в певній продукції, повинен служити вихідною базою всіх подальших розрахунків виробничої програми й інших розділів плану підприємства. За таких умов господарські договори про постачання продукції стають активним засобом формування виробничої програми, що найбільш повно відповідає формам господарських відносин у промисловості.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно на основі:

- даних про попит на продукцію;

- портфеля замовлень на продукцію;

- державного замовлення;

- величини виробничої потужності;

- наявності ресурсів тощо.

Планування та облік продукції при розробці виробничої програми здійснюється в одиницях:

- натуральних (т, л, кВт o год);

- умовно-натуральних1;

- вартісних (наприклад, грн).

Розробка виробничої програми підприємства в натуральному вираженні передбачає:

- визначення номенклатури й асортименту продукції, що буде випускатися;

- розрахунок обсягу поставок і виробництва окремих видів продукції у відповідних натуральних показниках;

- розподіл обсягу виробництва за календарними періодами року й обґрунтування планових обсягів виробництва продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

За основу при розробці виробничої програми беруть стратегічний план розвитку підприємства; результати аналізу діяльності підприємства за період, що передував базовому; дані про забезпеченість сировиною та її якісний склад; попит на продукцію підприємства; величину виробничої потужності підприємства та показники її використання; заходи плану технічного та організаційного розвитку; планові техніко-економічні норми та нормативи; дані про залишки готової продукції на початок та кінець періоду, на який складається план; прогнози цін на продукцію.

Виробнича програма повинна не тільки задовольняти потреби споживачів, а й відповідати ресурсам підприємства, враховувати його господарські інтереси. Виробнича програма, що найбільшою мірою відповідає структурі ресурсів підприємства і забезпечує найкращі результати його діяльності, називається оптимальною.

Для узагальнюючої характеристики діяльності підприємства і для погодження виробничої програми з фінансовими показниками визначається обсяг продукції у вартісному вираженні. Основними вихідними даними при цьому є випуск продукції в натуральному вираженні та ціна.

Обсяг продукції у вартісному вираженні визначається за показниками товарної, реалізованої і валової продукції.

Виробнича програма повинна бути ретельно економічно обґрунтована, тобто узгоджена з величиною виробничої потужності підприємства, трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами. Важливою складовою планування виробничої програми є визначення потреби в сировині, матеріалах, паливі, електроенергії, кількості працівників.

№ 25 Якість і конкурентно спроможність продукції

Якість товарів чи послуг є одним із найважливіших факторів успішної комерційної діяльності будь-якої організації. Якість — це сукупність властивостей і характеристик товару, які зумовлюють його здатність задовольняти конкретні особові чи виробничі потреби відповідно до свого призначення. Якість продукції вимірюють системою показників, що характеризують надійність, функціональність, довговічність, ремонтопридатність, економічність, дизайн, легкість у користуванні та інші споживчі властивості товару.. Сертифікація — це дія, яка за допомогою сертифіката відповідності стверджує, що даний товар чи послуга відповідає стандартам якості. Управління системою сертифікації продукції УкрСЕПРО здійснює Держстандарт України, який має мережу територіальних органів із сертифікації, випробувальні лабораторії. Сертифікація продукції може бути обов'язкова чи добровільна. За бажанням підприємств-виробників можна проводити добровільну сертифікацію продукції, яка не увійшла до затвердженого переліку. Така ініціатива набуває дедалі більшого поширення, адже наявність сертифіката відповідності є нормою торговельних відносин у світі. Якість продукції є основою її конкурентоспроможності, але ці два поняття не слід ототожнювати. Якість — абсолютний показник, результат праці; вона охоплює характеристики, які об'єктивно закладені в даний товар у процесі його розроблення і виробництва. Хоча при тому окремі споживачі можуть сприймати по-різному рівень якості одного й того самого товару. Конкурентоспроможність — це сукупність споживчих властивостей товару, яка забезпечує його здатність конкурувати з аналогами на конкретному ринку в певний період часу. Розглядаючи сутність поняття конкурентоспроможності товару, належить підкреслити такі аспекти: – Конкурентоспроможність товару може бути визначена лише внаслідок його порівняння з іншими товарами. – Конкурентоспроможність відображає відмінність даного товару від товарів-конкурентів за ступенем задоволення конкретної споживчої потреби. Крім якісних показників, вона враховує ще витрати споживача на придбання і використання товару для задоволення своєї конкретної потреби. Конкурентоспроможність — поняття складне, інтегральне, враховує багато параметрів. Параметри конкурентоспроможності групують по-різному. При використанні спрощеної методики розрахунків їх можна поділити на дві групи: технічні й економічні. Група технічних параметрів характеризує технічний рівень і якість товару. До їх складу входять класифікаційні, конструктивні, нормативні, ергономічні, естетичні параметри тощо. Економічні параметри враховують не тільки вартість придбання товару, а й витрати на його подальшу експлуатацію: купівлю пального, мастил, запчастин, оплату використаної електроенергії, ремонт, а для деяких товарів ще й витрати на доставку, монтаж тощо. Отже, витрати споживача складаються з двох частин: – витрат на купівлю товару (його ціни); – витрат, пов'язаних із споживанням товару. Суму цих витрат називають ціною споживання, і вона, як звичайно, суттєво перевищує ціну продажу. Тому більш конкурентоспроможним є не той товар, за який просять мінімальну ціну на ринку, а той, в якого мінімальна ціна споживання за весь термін його служби (за інших рівних умов). Для визначення конкурентоспроможності досліджуваного товару спочатку необхідно обрати серед ринкових аналогів базовий варіант, який найкраще задовольняє потребу споживача і з котрим порівнюватимуть даний товар.

№26 Поняття витрати підприємства. Економічна сутність собівартості продукції

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів мають різне спрямування і поділяються на:

1. Інвестиційні

2. Поточні (операційні витрати) – зв’язанні безпосереднім виготовленням під-в своєї основної функції

3. Виготовлення продукції (виготовлення послуг

Поточні витрати виробництва бувають:

• Циклічними

• Безперервними

Циклічні – повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітню плату, інструменти)

Безперервні – існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, устаткування)

Витрати мають натуральну (штуках, тоннах, метрах, ширина, висота), та грошову (в грошах) форми.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку виробництва виготовлення та збут продукції.

Собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв’язок з її ціною, це проявляється в тому що собівартість є базою ціни товару і водночас обмеженням для виробництва. Під час обчислення собівартості продукції важливе значення собі має визначення складу витрат, які в неї включають. Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел собівартість їх прибутку.

Загальний принцип розподілу і витрат які включаються в собівартість полягає в тому що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати під-в, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили, природніх ресурсів.

Відповідно до цього собівартість продукції включають витрати на:

1. Дослідження ринку та виявлення потреби продукції.

2. Підготовку і освоєння нової продукції

3. Виробництво включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних форм, і оплати праці персоналу.

4. Обслуговування виробничого процесу та управління ним.

5. Збут продукції пакування, реклама, комесійні виплати

6. Розвитку використання і охорону природніх ресурсів

7. Набір у підготовку кадрів

8. Поточну раціоналізацію виробництва

№27 . класифікація операційних витрат.Групування операційних витрат за однорідними економічними елементами

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрати розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому виразі за їх видами – це групування допомагає відповісти на запитання, що витрачено на даний об’єкт.

Заведено розрізняти витрати – загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції.

Загальні витрати – це витрати на весь обсяг продукції за певний період їхня сума залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певним періодом, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні. Для планування обліку та аналізу витрати класифікуються за певними ознаками основними з них є ступінь однорідності витрат спосіб обчислення для окремих різновидів продукції, зв’язок з обсягу виробництва.

Ознаки класифікації: Ступінь однорідності, зв’язок з обсягом виробництва, спосіб обчислення на одиницю продукції.

Види витрат: Елементні, комплексні, постійні, зміні, пропорційні, непропорційні, прогресуючі, не прогресуючі., прямі, непрямі.

Елементні витрати вони однорідні за складом мають єдиний економічний зміст є первинними. До них належать: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та ін..

Комплексні витрати різнорідні за складом охоплюють кілька елементів витрат їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління загально виробничі, загально господарські витрати, витрати від браку.

№28 . групування витрат на виробництво продукції за статтями калькуляції

Калькуляція – це розрахунок собівартості одиниці продукції виконання робіт та послуг.

При калькулюванні продукції, робіт , послуг витрат групуються за калькуляційними статтями перелік і склад яких встановлюються під-ва самостійно.

Витрати пов’язані з виробництвом продукції можуть групуватися за такими статтями калькулювання

1. Сировина та матеріали

2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуг виробничого характеру, сторонніх під-в та організації.

3. Паливо та енергія на технологічні потреби

4. Зворотні відходи (відраховуються)

5. Основна заробітна плата

6. Додаткова заробітна плата

7. Відрахування на соціальні потреби

8. Витрати пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції

9. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосування цільового призначення та інші спеціальні витрати

10. Витрати на отримання і експлуатацію машин та обладнання

11. Загально-виробничі витрати

Сума перших 10 статей становить технологічну собівартість. Сума 11 статей – цехову (виробничу собівартість виготовленої продукції)

№29 Види цін на продукцію та методи їх встановлення.

Ціна – це грошовий вираз вартості товару (послуг) . вона завжди коливається навколо ціни виробництва.

Ціна виконує три основні функції:

1. Обліково вимірювальна

2. Розподільча (розподіл між виробником і населенням)

3. Стимулююча функція цін

Склад ціни:

С – собівартість, П – прибуток, Аз – акцизний збір, Нп – націнка посередника, Нт – торгівельна надбавка.

Види цін:

• Оптові ціни,за якими виробники великими об’ємами реалізовують свою продукцію

• Роздрібні ціни, за якими товари реалізуються в обмежені кількості безпосередньо кінцевому споживачу

• Закупівельні ціни, за якими держава закуповує продукцію у сільськогосподарському споживачу

• Ціни і тарифи на послуг.

• Ціна продажна – кінцева ціна за якою продавець реалізує товару споживачу

• Ціна престижна – ціна на унікальний товар або товар, що користується підвищеним попитом.

• Ціна тверда – ціна, яка встановлюється в момент підписання контракту і не змінюється протягом його дії.

№30 . Поняття доходу та прибутку як основних показників діяльності підприємства.

Дохід – від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначений як загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг (виручка від реалізації продукції) тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків з продажу (ПДВ. Аз)

1. Дохід (виручка від реалізації продукції) - (податок на додану вартість -) акцизний збір- інші вирахування

2. Чистий дохід (виручка від реалізації продукції) – реалізації продукції

3. Валовий (балансовий прибуток) – інші операційні доходи (+) операційні витрати

4. Операційний прибуток – фінансові доходи (+) – фінансові витрати (-)

5. Прибуток від звичайної діяльності (податок на прибуток)

6. Чистий прибуток – фонд нагромадження реінвестований прибуток – фонд споживання

ПДВ – відображає суму податку на додану вартість включену до складу доходу від реалізації продукції

Інші вирахування з доходу – відображають надані знижки повернення товарів та інші суми, що підлягають вирахування з доходу.

Прибуток – це частина чистого доходу, що залишається під-ву після відшкодування всіх витрат пов’язані з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності.

Прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів під-ва і його величина характеризує фінансові результати роботи під-в та визначає його фінансовий стан.

Розрізняють такі найважливіші види прибутку:

1. Валовий (балансовий) – розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

2. Операційний – це балансовий прибуток скоригований на різницю інших операційних доходів та операційних витрат

3. Прибуток від звичайної діяльності – це операційний прибуток скоригований на величину фінансових та інших доходів і фінансових та інших витрат

4. Чистий прибуток – це прибуток, що надходить у розпорядження під-ва сплати податку на прибуток

У 1 січня 2013 – він буде становити 19%, а на сьогоднішній день 2012 – 21%, а з 2012 – 16%.

Прибуток під-ва формується за рахунок таких джерел:

А) прибуток від реалізації продукції або робіт, послуг

Б) прибуток від продажу майна (основних фондів, нематеріальні активи, цінні папери)

В) прибуток від поза реалізаційних операційних – від спільної діяльності під-ва проценти за придбання акціями

Основні функції прибутку:

1. Прибуток як основа інноваційних рішень

2. Мірило успіху діяльності під-ва

3. Джерело самофінансування і розвитку

4. Винагорода власником під-ва

№31 . Поняття фінансової діагностики та оцінки фінасово- економічного стану підприємства

Фінансовий стан під-ва можна оцінити за допомогою групи показників:

1. Ліквідності

2. Платоспроможності

3. Прибутковості

4. Ефективності використання активів

Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові зобов’язання за рахунок поточних активів) для цього розраховується коефіцієнт загальної ліквідності КЗЛ

Кл.заг. =

А- активи під-ва, З – поточні зобов’язання

Платоспроможність під-ва – це здатність виконувати свої коротко та довгострокові зобов’язання за рахунок власних активів. Цей показник вимірює рівень фінансового ризику, тобто ймовірність банкрутства під-ва

Кп.с=

К п.с – коефіцієнт платосп., Квл. – власний капітал, Ззаг. – зобов’язання загальні

Показники прибутковості характеризує ефективність використання всіх видів ресурсів які забезпечили одержання певного загального доходу.

Коефіцієнт прибутковості власного капіталу

П к.в.л.=

Коефіцієнт прибутковості активів

П акт. = * 100

Показником прибутковості є також рентабельність

Рентабельність – це відносні показник що характеризує рівень ефективності (доходності) роботи під-ва.

№32 Напрями підвищення ефективності діяльності підприємства

Становлення ринково орієнтованої системи господарювання та розвиток досконалих конкурентних відносин між її суб'єктами в Україні вимагають впровадження одночасно керівного і керованого організаційно-економічного механізму, здатного забезпечити стабільне ефективне високоприбуткове функціонування найважливіших структурних одиниць - промислових підприємств - та мобільно інтенсифікувати відтворювальні процеси як на локальному, так і на глобальному рівнях.

Отже, на практиці важливо знайти дійові напрямки підвищення ефективності функціонування підприємств. Дня розв'язання цього завдання певного значення набуває класифікація чинників його зростання. Взагалі всі чинники підвищення ефективності функціонування підприємств зводяться до трьох напрямків:

1) управління витратами і ресурсами;

2) напрямки розвитку і удосконалення виробництва та іншої діяльності;

3) напрями удосконалення системи управпіння підприємством та всіма видами його діяльності.

До першої групи мобілізації чинників можна віднести такі заходи щодо підвищення поточної виробничої діяльності підприємства: зростання продуктивності праці і зменшення зарллатоємності виготовлення продукції (тобто економія витрат живої праці); зниження загальної ресурсомісткості виробництва (зменшення енергоємності, фондомісткості, матеріаломісткості тощо). Все це спонукає підприємство до раціонального використання природно-сировинних ресурсів. Активна мобілізація вказаних факторів передбачає здійснення таких заходів, як: прискорення впровадження результатів науково-технічного та організаційного прогресу в практику діяльності підприємства; удосконалення організаційної та виробничої систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування і мотивації; підвищення якості і конкурентоспроможності виготовлюваної продукції; удосконалення і постійне коригування всіх видів діяльності для забезпечення їх вимогам сучасності. Всі визначені напрямки власне представляють другий напрям мобілізації факторів підвищення ефективності господарювання підприємства.

Але найважливішого значення набувають чинники, визначені третьою групою, оскільки їх мобілізація передбачає визначення місця реалізації в системі управління діяльністю. Тут доцільно розглядати внутрішні та зовнішні відносно до підприємства фактори. Адже факторами внутрішнього середовища можливо оперувати на рівні підприємства, а от зовнішніми факторами управляти майже неможливо, оскільки вони потребують зазвичай суттєвих структурних зрушень, розгалуження інфраструктури підприємства, залучення інституціональних механізмів для забезпечення належних передумов функціонування підприємства, і взагалі - удосконалення та розробки дієвих державних економічних та соціальних програм розвитку суспільства.

№33 Сутність та форми економічної безпеки підприємства

Для інтегрального оцінювання рівня економічної безпеки можна рекомендувати методику, що ґрунтується на використанні традиційних показників, темпів їхньої зміни та ймовірності реалізації специфічних ризиків. Процедура проведення розрахунків складається з таких етапів:

1. Визначення нормативного рівня показників кожної складової економічної безпеки (наприклад, фінансову складову можна охарактеризувати системою показників фінансової стійкості; інформаційну — показниками ефективності інвестицій в інформаційні технології, ефективності володіння інформацією, показниками новизни інформації тощо).

2. Визначення системи цільових показників, сформованої на попередньому етапі, на поточний період, а також визначення темпів їхньої зміни (вибір того чи іншого показника здійснюється керівництвом підприємства на базі корпоративної стратегії розвитку).

3. Визначення системи ризиків, якими переобтяжено діяльність підприємства, їх перегрупування за складовими та оцінка ймовірності їх реалізації (формування спектра можливих загроз за кожною складовою).

4. Визначення порівняльних індексів за кожним показником у розрізі складових економічної безпеки підприємства (під порівняльним індексом слід розуміти співвідношення фактичного значення кожного показника з його нормативним (середньогалузевим)значенням).

5. Визначення рівня економічної безпеки для кожної складової, як добуток темпів зміни показника (не менше ніж за три роки), коефіцієнта вагомості кожного показника в системі оцінки кожної складової, що визначається керівництвом (аналітиком) на основі стратегічних цільових орієнтирів та загальної ймовірності реалізації ризиків даної складової.

6. Визначення загального показника економічної безпеки даного підприємства, як суми оцінки фінансової складової, техніко-технологічної складової, інтелектуальної та кадрової складової, інформаційної складової, екологічної складової, політико-правової складової, силової складової економічної безпеки

Конкретна оцінка ефективності роботи структурних підрозділів того чи того суб'єкта господарювання щодо економічної безпеки здійснюється з використанням таких показників:

— витрати на здійснення заходу;

— розмір відверненої шкоди;

— розмір заподіяної шкоди;

— ефективність здійсненого заходу (як різниця відверненої та заподіяної шкоди, поділеної на витрати на здійснення заходу).

№34 Оцінка рівня економічної безпеки підприємства

Організація і функціонування комплексної системи забезпечення економічній безпеці підприємницької діяльність у цілях максимальній ефективності мають грунтуватися ряд наступних принципів.

1. Принцип законності. Уся діяльність фірми, зокрема її служби безпеки повинна мати безумовно законний характер, інакше система забезпечення безпеки то, можливо зруйнована з вини самого суб'єкта підприємництва. Як негативним наслідкам може бути різноманітних санкції правоохоронних органів, залучення до ролі відповідача до суду, шантаж із боку кримінальних структур.

2. Принцип економічної доцільності. Слід організовувати захист лише з тих об'єктів, видатки захист котрих значно менша, ніж втрати від загроз цих об'єктів. Тут також має враховуватися можливості фірми щодо системи економічній безпеці.

3. Поєднання превентивних і реактивних заходів. Превентивні – заходи запобіжного характеру, дозволяють недопущення виникнення чи реалізації загроз економічній безпеці.Реактивние – заходи, які робляться у разі реального виникнення загроз чи необхідності мінімізації їх негативним наслідкам.

4. Принцип безперервності – передбачає, що функціонування комплексної системи забезпечення економічній безпеці підприємництва має здійснюватися постійно.

5. Принцип диференційованості. Вибір заходів з подолання що виникли загроз відбувається у залежність від характеру погрози та рівня тяжкості наслідків його реалізації.

6. Координація. Досягнення поставлених завдань необхідна постійна узгодження діяльності різних підрозділів служби безпеки, самої фірми поєднання організаційних, економіко-правових та способів захисту.

7. Повна підконтрольність системи забезпечення економічній безпеці керівництву суб'єкта підприємницької діяльності. Це необхідно по-перше, у тому, щоб система безпеки не перетворилася на замкнутий освіту, орієнтоване влади на рішення вузьких завдань, не враховуючи інтересів фірми загалом, а по-друге, з оцінки ефективності діяльності системи та її можливого вдосконалення.

Об'єкт і суб'єкт системи забезпечення економічній безпеці підприємництва тісно взаємопов'язані. Об'єктом системи загалом, як говорилося, виступає стабільне економічну ситуацію суб'єкта підприємницької діяльність у поточному та перспективному періоді.Конкретними об'єктами захисту виступають ресурси: фінансові, матеріальні, інформаційні, кадрові.