№1 Поняття підприємства, цілі та напрямки його діяльності.

Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первина)ланка виробничої сфери народного господарства. Що виробляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги)

Будь-яке підприємство може бути створене:

• За рішенням власника (власників) майна або уповноваженням органом шляхом заснування нового підприємства

• Шляхом реорганізації

• Шляхом примусового поділу діючого об’єкта господарювання за розрядженням антимоникального поділу

Основні формальні ознаки під-ва:

1. Воно є юридичною особою

2. Має закінчинну систему обміну та звітності

3. Самостійний баланс

4. Печатку з власною назвою

5. Розрахунковий рахунок в банку

6. Товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або її комбінацію

Види діяльності у таких напрямках:

• Вивчення ринку товарів – проводиться маркетинговим відділом перед розробкою виробничої програми підп.. і передбачає збирання та аналізу інформації стосовно аналізу продукції на ринку конкурентів, рівня цін і попиту існуючих і можливих каналів збиту продукції.

• Виробнича діяльність – здійснюється на основі розробної виробничої програми та передбачає поєднання в єдиному процесі та єфективне використання ресурсів підприємства і має бути організованим таким чином, щоб забезпечити виробництво продукції заданого асортименту та якості відповідно до розробленого графіку

• Економічна діяльність – включає планування ресурсне забезпечення цінно утворення облік і звітності оцінку ефективності господарювання розробку систему організації

• Інноваційна діяльність – це процес, який здійснюється на основі реалізації інвестиції з метою впровадження технологічних технічних, організаційних та управлінських іновацій розробки або принципових продуктів чи послуг

• Після продажний сервіс – передбачає забезпечення гарантій ного обслуговування реалізованого товару протягом визначеного умовами експлуатації з троком (монтажні, пусконалагоджувальні роботи, комп’ютерна та інформаційна підтримка постачання запасних частин, ремонтне обслуговування)

• Зовнішньоекономічна діяльність – проводиться на тих під-ва продукцію яких є конкурентно спроможною на зовнішньому ринку.

• Соціальна діяльність – має бути спрямована на забезпечення додаткових стимулів працівником під-ва через отримання ними певних соціальних благ

№2 Правові основи функцонування підприємства.Порядок їх створення та реєстрації

Створення та функціонування підприємств в Україні реалізується господарським податковим інвестиційним , митним, валютним та іншими законодавствами, що реалізує окремі особливості сторони та види діяльності підприємства в Україні.

Підприємство:

1. Валютне

2. Господарське

3. Митне

4. Інвестиційне

5. Податкове

Господарське законодавство регулює правові економічні та соціальні принципи здійснення підприємницької діяльності на території України. Законодавство встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки визначає види та організаційні форми підприємств правила їх створення , реєстрації та ліквідації , встановлює державний контроль у свері ліцензування та відповідальності суб’єктів господарювання і органів ліцензування за порушення законодавства.

Податкове законодавство визначає чину в країні податкову систему тобто сукупність податків і зборів до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів встановлює об’єкти оподаткування та методи їх визначеня джерела сплати податків, регулює розміри сплати податків, термін сплати пільги.

Інвестиційне за регулює інвестиційні процеси в країні.

Митне законодавство регулює порядок здійснення операцій з експорту та імпорту сировини, продукції послуг визначає ставки мит на везеня ( вивезеня ) сировини та продукції, регламентує процедуру перетинання кордону країни та оформлення вантажів…………………………..( Митний кодекс України )

Валютне регулює порядок здійснення операцій іноземною валютою. ….

№3 Класифікація під-ва та їхніх об’єднань

Класифікація підприємств – це їх угруповання за певною ознакою

Для багатоукладної економіки характерним є існування різних форм власності і різноманітних організаційних форм господарювання. Відповідно до Господарського Кодексу

України, залежно від форм власності, передбачених законом, в нашій державі можуть діяти такі види підприємств:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

• підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної власності;

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

 Поняття об'єднання підприємств

1. Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

2. Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

3. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.

4. Об'єднання підприємств є юридичною особою.

5. Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до статті 58 цього Кодексу.

№4 Характеристика персоналу підприємства

Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди . Тобто їхня майстерність освіта підготовка.

Трудові ресурси – це частина працездатного населення , що за своїми віковими фізичними освітними даними відповідає певній свері діяльності . Розрізняють реальні та потенціальні (ті що колтсь будуть залучені до праці).

Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та ( або ) мають досвід практичної діяльності.

Усіх працівників підприємства поділяють на дві групи:

• Персонал основної діяльності

• Персонал не основної діяльності

Зокрема у промисловості до першої групи промислого виробничого – персоналу відносять працівників основних, допоміжних, обслуговуйочого виробництва.

До другої не промислового персоналу працівників структур які перебувають на балансі виробництва але непов’язані з виробництвом.

З гідно з характером функцій , що виконується персонал підприємства поділяється на чотири категорії:

Кирівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це працівники що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать

Деректори , виконави. Майстри завідувачі… головні спеціалісти ( головний бухгалтер) ; а також заступники перелічених керівників.

Спеціалісти – важаються керівники, що виконують спеціальні інженерно – технічні, економічні та інші роботи.

Службовці – належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль( тобто виконують суто технічну роботу) – це діловоди , обліковці, агенти, прислуги….

Робітники - це персонал безпосередньо занятий в процесі створення матеріальних цінностей а також занятих ремонту переміщення пасажирів, охоронців, кур’єрів, робітники.

Робітники:

1. Основних

2. Допоміжних

Персонал підприємства ще класифікують за професіями та спеціальностями.

Професія – це трудової діяльності здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність – це більш менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Ще класифікують працівників за кваліфікованим рівнем.

Кваліфікація = це сукупність спеціальних знань та практичних навичок що визначають ступінь підготовленості працівника. До виконання професійних функцій визначеної складності.

Рівень кваліфікації керівника:

Спеціалісти, службовці характеризуються рівнем освіти та досвідом роботи:

1. Спеціалісти найвищої класифікації

2. Спеціалістів вищої класифікації ( вища освіта + заочний практичний досвіт)

3. Спеціалісти середньої класифікації

4. Спеціалісти практики ( ті що займають посади оке-освіта).

Рівень класифікації робітників :

1. Високо кваліфіковані

2. Кваліфіковані

3. Малокваліфіковані

4. Некваліфіковані

№5 Продуктивність праці : сутність та значення її підвищення

Під продуктивністю праці як економічної категорії заведено розуміти ефективність трудових витрат ,здатність конкурентної праці створити за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Рівень продуктивності праці визначається кількість продукції ( обсяги робіт чи послуг ) що виробляє один працівник за одиницю робочого часу ( годину зміну добу ) або кількістю робочого часу , що виробляється на виробництво одиниці продукції : ( робіт чи послуг ).

Методи вимірювання продуктивності праці:

1. Прямий

Виробітку =

Показники рівня виробітку:

1. Вартісні :

Загальна вартість виробітку , обсяг продажу , додана вартість

Б. Натуральні :

Обсяг продукції в фізичних одиницях

В. Трудові:

Обсяг продукції в нормо годинах, оцінка трудо витрат на виконання замовлення .

2. Обернений:

Трудо міскість =

№6 Показники і методи визначення продуктивності праці. Чинники зростання ПП на підприємстві

Продуктивність праці — це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Методи вимірюванні продуктивності праці:

1) натуральний метод: обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховують в натуральних одиницях (шт., тонни, метри тощо). Цей метод широко використовується всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях, що виробляють однорідну продукцію. Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Крім того, даний метод не дозволяє врахувати зміни обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції.

2) трудовий метод: обсяг виробленої продукції визначається в нормо-годинах. Даний метод використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. Цей метод має обмежене застосування, оскільки базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Крім того, на підприємствах розраховують здебільшого технологічну трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників.

3) вартісний метод: дозволяє порівняти різнорідну продукцію з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування та обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Під продуктивністю праці як економічною категорією слід розуміти ефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції, що виробляє один працівник за одиницю робочого часу, або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції та розраховувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці.

Натуральні показники найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть використовуватися лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію.

Трудові показники потребують налагодженої роботи нормування та обліку. Їх використовують на робочих місцях, дільницях, де дуже великі залишки незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних або вартісних вимірах.

Вартісні - найуніверсальніші показники, вони застосовуються для визначення рівня та динаміки продуктивності праці.

Розрахунки можливого зростання продуктивності праці, фактори впливу

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці потребує класифікації чинників її росту. Всі чинники зростання продуктивності праці діляться на:

зовнішні;

внутрішні.

Зовнішні чинники - це ті, які об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства - стратегія і політика, законодавство, ринок, зрушення в суспільстві, природні ресурси.

Внутрішні чинники - ті, на які підприємство може безпосередньо впливати - продукція, технологія, матеріали, енергія, персонал.

№7 Поняття класифікація і структура основних засобів підприємства

Основні засоби – це довго строкові активи якими підприємство володіє тривалий час із метою продовження та здійснення своєї діяльності а не для перепродажу.

Основні засоби за ( бухгалтерським обліком ) – це матеріальні активи які підприємство утримує з метою їх використання в процесі виробництва або постачання товарів надання послуг здавання в аренду іншим особам очікуваний строк корисного використання ( експлуатації) яким більше 1 року ( або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

1. Земельні ділянки

2. Капітальні витрати на покращення земель

3. Будівлі споруди та передавальні пристрої (газо водо проводи, електро лінії)

4. Машини устаткування( електроно обчислювальні машини…. Які перевищують 2з половиною тис. гривень)

5. Транспортні засоби

6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

7. Робоча і продуктивна худоба

8. Багато річні насадження

9. Інші засоби…

10. Бібліотечні фонди

11. Малоціні не оборотні матеріальні активи

12. Тимчасові споруди

13. Природні ресурси

14. Інвентарні тари

15. Предмети прокату

16. Дострокові багаторічні групи

Мінімальні строки використання:

2- 15р. , 3- 12, 15, 10р., 4 -5,2р., 5- 5р., 6- 4р., 7-6р., 8-10р., 9-12р., 12-5р., 14-6р., 15-5р., 16-7р.

Серед основних виробничих засобів виділяють активну і пасивну частину.

До активної частини належать основні засоби які безпосередньо діють на предмети праці.

До пасивної частини належать ОЗ які створюють умови для здійснення процесу виробництва і забезпечують нормальне функціонування (будівлі , споруди)

Для цілей податкового обліку з метою нарахування податкової амортизації основні засоби поділяють : виробничі і невиробничі. Основні вподатковому обліку не амортизуються.

Структура основних засобів – це спів відношення між вартістю окремих груп основних засобів та їх загальної вартості, що виражена у відсотках.

№8 Методи оцінки основних засобів

Основні засоби – це дострокові активи якими підприємство володіє тривалий час із метою продовження та здійснення своєї діяльності а не для перепродажу.

Види вартості:

З метою визначення загальної суми необоротніх активів підприємства аналізу структури та ефективності використання основних засобів . Формуваня поточних ознак і розрахунків. Здіснюють оцінку основних засобів використовують такі види дартості:

1. Залежно від моменту проведення оцінки:

А) за первісною ( початковою )

Б) відновною вартістю

2. Залежно від стану основних фондів:

А) за повною

Б) залишковою вартістю

Первісна вартість основних засобів – це фактична їхня вартість на момент ведення в дію чи придбання. Сюда включаються витрати на основну та інші пов’язані з покупкою О.З..

Залишкова вартість О.З. – характеризує реальну їхню вартість і ще не перенесену на вартість виготовленої продукції. Вона є розрахунковою виличиною і визначається як різниця повної первиною відновленою вартістю та накопиченою на момент обчислення. Сумою зносу основних засобів.

Відновна вартість О.З. – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати щой первісна вартість, але за сучасними цінами.

Залишкова відновна ( залишкова переоцінка) вартість – це вартість яка визначається шляхом переоцінки первісної вартості. Близька до реальної вартості на певний момент часу. За умов наявності інфляційних процесів застосовується для ефективної оцінки величини оборотніх засобів використання.

Ліквідаційна - це сума коштів яку підприємство очікує отримати від реалізації об’єкта основних засобів після закінчення строку його корисного використання очікуваних витрат пов’язаних з ліквідацією.

Справедлива вартість – це сума за якою може бути здійснено обмін об’єкта О.З. в результаті операцій між зацікавленими сторонами.

№9 Амортизація основних засобів

За економічним змістом амортизація – це процес поступового перенесення основних засобів на вартість виготовленої продукції. Чим повільніше відбувається цей процес тим більша різниця між основними засобами застосована в процесі виробництва. І основними засобами споживаними в ньому . Коли ця різниця зникає – це означає що віджив свій вік і разом з поживаною вартістю втрати свою вартість. В україні діють різні цілі нарахування податків для цілей бугал. і подат… Згідно з бухгалтерським оглядом – це систематичне розподілення вартості О.З. , що амортизуються протягом терміну їх корисного використання. Менеджер чи власник підприємства визначає термін корисного використання активу згідно зі своїми особистими планами, що до цього активу. Ане до можливого чи принятого строку корисного використання цього активу.и У бухгалтерському огляді амортизації усі об’єкти О.З. які мають обмежений строк використання . Виз. Активами крім земельних ділянок. Амортизаційні відрахування ( за бухгалтерським обліком ) – це частина вартості основних засобів яка щорічно ( щомісячно , щоквартально) переноситься на вартість виготовленої продукції включається до витратної частини доходів. Згідно з податковим обліком амортизація – це поступове піднесення витрат на придбання виготовлення або поліпшення основних засобів на зменшення скорегованого доходу підприємства в межах норм амортизаційних відрахувань встановлених податковим законодавством. Амортизаційне відрахування за податковим обліком – це частина вартості ОЗ на яку держава дозволяє що квартально що річно зменшувати облік оподаткування. На практиці неможливо точно обчислити амортизаційні відрахувань точну суму якаб відповідала реальному зносу основних засобів. Для цілей бухгалтерського обліку підприємству дозволено самостійно вирішувати яку систему методи доцільно застосування основних засобів. Нарахування амортизації здійснюється що місячно. Для цілей податкового обліку має застосовуватися лише встановлена державою система змортезаційних податківю. Для того щоб обчислити суму амортизаційних відрахувань необ. зн. такі. виг.: 1. Фактична купівельна вартість об’єктів основних засобів 2.Визначена ліквідаційна вартість його активу 3.Визначений строк корисного використання ак. . 4.Обрати систему метод відрахування

Методи ( системи ) :

1.Рівномірна система: суть Однакові величини амортизаційних відрахувань що річно включаються до складу поточних витрат підприємства протягом терміну корисного використання основних засобів. Система базується на припущенні стану економічної юридичності припущення ОЗ із року в рік.

2. Система прискореної амортизації:

А. система зменшеня залишкової вартості

Б. система прискореного зменшення залишкової вартості

3. Кумуляивна система:

Сутність системи:

Величина амортизаційних відрахувань першого року є максимальною і поступовою знижується протягом строку корисної експлотації ОЗ. Темпи зменшення залежить від обраної системи амортизації.

№10 Поняття склад і структура оборотних коштів підприємства.

Джерела їх формування. Характеристика процесу обертання.

Види фінансових коштів:

• Статутний – це сума копіталу яка необхідна для того, щоб підприємство розпочало свою діяльність

• Доходи від діяльності підприємства

• Амортизаційні відрахування

• Банківські кредити – використовують через недостатність власних коштів.

• Державні субсидії – це фінансова допомога в грошовій або натуральній формі за рахунок коштів державних або місцевих бюджетів. Оборотні кошти та інвестиції ( капітальні ) :

Оборотні кошти – це кошти авансовані в предмети праці, разом із залишками грошей на банківському рахунку.

За бухгалтерським. Облік. Оборотні кошти – це грошові кошти необмежені у використані атакож інші активи призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу , або 12міс. від дати балансу.

Оборотні кошти поділяються на:

1. Оборотні кошти у свері виробництва ( оборотні фонди).

2. Оборотні кошти у свері обігу ( фонду обігу )

А також їх ще поділяють на нормовані та ненормовані.

Оборотніми виробничими фондами підприємства являються такі засоби виробництва які знаходячись в процесі праці повністю використовуються в кожному виробничому циклі і повністю переносять в цьомуж циклі свою вартість на вартість готової продукції ( сировина паливо)…

Господарська діяльність підприємства не обмежується не тільки виробництвом продукції вони повині реалізувати вироблену продукцію і на отриману виручку придбати нові предмети праці, що продовжит виробничий процес, тому від оборотніх виробничих фондів які використовуються у виробництві необхідно відрізняти фонди обігу, що обслуговують проведення постачальницько-збутової діяльності.

Фонди обігу складаються з готової до реалізації відвантажених товарів, дебіторської заборгованості і грошових засобів необхідних для закупки сировини матеріалів палева, виплати зарплати.

Склад оборотніх коштів: Оборотні кошти грунтують за чотирма ознаками:

1. Виробничі запаси

1. Сировина та основні матеріали

2. Допоміжні матеріали

3. Паливо електро енергія

4. Мало ціні та швидко зношувальні предмети

2. Витрати на незавершену продукцію

5. Незавершене виробництво та напів фабрикати власного виробництва

6. Витрати майбутніх періодів

3. Готова продукція

7. Продукція на складі

8. Відвантажена продукція

4. Грошові запаси і розрахунки

9. Грошові кошти

10. Дебіторська заборгованість та інші розрахунки

До нормованих оборотніх засобів відносять : групи 1 – 2 і група 3 тільки 7 .

До ненормованих оборотніх засобів відносять : групу 3 тільки 8 і грура 4.

Відповідно до стандартів бухгалтерського обігу оборотні активи які перебувають у свері виробництва та залишки готової продукції на складі об’єднані в єдину категорію яка називається запасами.

Запаси – це активи які :

1. Утримуються для використання підчас виробництва продукції виконання робіт надання послуг , а також управління підприємством.

2. Перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва

3. Утримуються для подальшого продажу за умов звичайної діяльності підприємства.

Структура оборотніх коштів підприємства – це співідношеня між вартістю окремих елементів оборотніх коштів та їх загальної вартості виражених у відсотках.

Характерною ознакою оборотніх кохтів є постійний рух їх вартості, перехід від однієї форми до іншої не завжди на підприємстві присутні всі елементи оборотніх коштів.

Оборот капіталу – авансованого оборотні активи відбувається протягом операційного циклу.

Операційний цикел ( виробничо комерційний)- це середній проміжок часу між придбаням ( їх оплатою) ресурсів для виробництва кінцевою реалізацією виготовленої з них продукції. За грошові кошти . Тобто це є період на який авансуються оборотній капітал. Час обороту оборотнього капіталу= сумі часу виробництва протягом якого капітал залишається зав’язаний у свері виробництва і часу обігу протягом якого капітал перебуває у свері обігу.

№11 Поннятя ікласифікація нематеріальних активів

Нематеріальні активи - це вартість нематеріальних об’єктів, які визначаються об’єктом права власності конкретного підприємства використаного протягом одного періоду (більше1 року) його господарські діяльності та здатні давати прибуток протягом декількох років.

Нематеріальні активи за бухгалтерським обліком – це нематеріальні активи, які не мають матеріальної форми можуть бути ідентифіковані і утримуватися з метою використання більше 1 року для виробництва товарів з адміністративною метою або надання в оренду іншим особам.

Нематеріальні активи мають такі характерні ознаки:

1. Немає грошової форми

2. Матеріальні форми

3. Не є дебіторською заборгованістю

4. Використання на підприємстві більше 1 року

5. Може бути індетифікованим.

Нематеріальні активи включають:

1. Права на об’єкти промислової вартості

2. Права на об’єкти, що охороняються автором і суміжними правами

3. Інші права власності і користування

Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність поділяється на 2 групи:

1. Промисловість власність до якої належать винаходи корисні зв’язки, промислові моделі, товарні знаки.

2. Це інші об’кти творчої діяльності які не належать до поняття промислової вартості.

Об’єкти промислової вартості:

1. Винаходи

2. Корисні моделі

3. Промислові зразки

4. Товарні знаки і знаки обслуговування

5. Зазначення походжень товару

6. Фірмові найменування.

Права на об’єкти які охороняються авторськими і суміжними правами:

1. Товар в галузі науки, літератури, мистецтва

2. Комп’ютерні програми забезпечення

3. Банки та бази даних

4. Банки та бази знань

№12 Реалізація права власності на нематеріальні ресурси

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їхнє використання самим власником, або наданням з його дозволу такого права іншій заінтересованій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода – це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, „ноу-хау”, товарні знаки тощо.

Передача права власності може бути застережена різними умовами щодо терміну та обсягу використання, повноти інформації. котра передається, тощо. Відповідно до цього існують кілька видів ліцензій.

Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне досягнення, ліцензії поділяють на добровільні та примусові. За добровільною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об’єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обов’язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видають дуже рідко. Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об'єктом патент­ної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцен­зійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визнача­ються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Нині все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об'єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, «ноу-хау», виробни­чий досвід тощо. Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох патентів та пов'язаних з ними «ноу-хау». Така угода вклю­чає, як правило, надання ліцензіаром інженерно-консультаційних послуг щодо організації ліцензійного виробництва, а також су­провідні поставки сировини, обладнання, комплектуючих. Нині до ліцензійної угоди все частіше включають зобов'язання ліцензіара надавати ліцензіату інформацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну дії угоди.

За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії. Найбільш поширено періодичні відра­хування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Пері­одичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді фінансо­вих ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробницт­ва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди на­зивається пашуальною виплатою. Пашуальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не за­лежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.

Розрахунки за ліцензії можуть також провадитись передачею ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків, як зустрічна передача технічної до­кументації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологіч­ними знаннями, досвідом. На практиці часто трапляються різні ком­бінації названих форм винагороди (наприклад, за реалізації франчайзингових угод).

№13 Іноваційні процеси як сукупність безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін

В узвичаєному розумінні іяноваціяяі процесії, щр мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін.Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику . визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни. Первісними імпульсами новин і нововведень на підприємствах слугують не лише суспільні потреби і результати власних фундаментальних наукових досліджень, але й використання зарубіжного прогресивного досвіду в галузі технології і організації виробництва, сучасних форм господарювання. За своїм характером інноваційні процеси, новини і нововведення поділяються на взаємозв'язані певні їх види .

Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування. енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці тощо);

економічні — методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності;соціальні— різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя тощо);юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.

За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати -у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).

Якщолокальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок. Технічні новини обумовлюють перш за все відповідні організаційні нововведення, а останні вимагають, щ правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємств. Зокрема створення і розвиток гнучких автоматизованих виробництв на підприємствах різних галузей спричинюють докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, методах його поточного планування і оперативного регулювання, а також перехід до безперервного (тризмінного) режиму роботи цехів з гнучкими виробничими системами. Широкомасштабна комп'ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду господарювання — промислового сервісу і відповідних організаційно-економічних форм його здійснення.

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти; інакше вони не зможуть справляти належний вплив на масштаби і строки досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств і організацій. Тому треба позитивно оцінювати:

активізацію законотворчих процесів в Україні, які сприяють швидшому переходу до соціальне орієнтованих ринкових відносин між суб'єктами господарювання; розробку і прийняття пакету законів і державних механізмів їх практичної реалізації, що визначають і регулюють діяльність підприємств та організацій усіх галузей народного господарства

№14 Система планів підприємства, методи планування

На основі прогнозів підприємства має визначити конкретні завдання для досягнення розроблених орієнтирів , тобто розробити певну програму дій з роз розподілом та перерозподілом і конкретизації , за підрозділами і виконавцями тобто вдатися до реалізації функцій управління – Планування.

Стратугія розвитку підприємства має перетворитися в конкретні дії підприємств.

На відміну від прогнозу план визначає конкретну мету і передбачає детальні події розвитку підприємства.

План – однозначне рішення.

Процес планування має максимально передбачати всебічне вивчення діяльності тенденцій та закономірностей розвитку об’єкта планування та середовища його діяльності. У планах підприємства повині бут враховані об’єктивні результати макро і мікро економічного аналізу стану і тенденцій розвитку умов господарювань.

Планування- це процес визначення цілей підприємства, які воно передбачає досягти

за певнийперіод, а також способів досягнення поставлених цілей.