36. Весняна календарна обрядовість європейських народів ( за працею Джеймса Фрезера «Золота гілка»).

Ще з давніх часів в Європі існує звичай, згідно з яким християни в певні дні року розпалюють вогнища, танцюють навколо них і стрибають через них. Часто на цих вогнищах спалювались опудала людей. Найчастіше подібні вогнища розпалювались навесні і в середині літа. Одним з перших таких весняних свят є Вогні Великого посту (перша неділя посту), яке проводиться в Бельгії , Франції, Німеччині. Напротязі одного-двох тижнів на початку свята вогню діти ходять від одного будинку до іншого і збирають так зване пальне. Тим хто відмовив дітям вимазують обличчя вугіллям з вогнища. А в святковий день вирубують кущ ялівця та спалюють та спалюють його на пагорбі. Люди вірили що якщо розпалити сім вогнищ то поселення буде застраховане від пожеж. Іноді в середину вогнища ставлять стовб, який називають «відьма», а саме вогнище розпалює чоловік, який одружився останнім. Молодь танцює та стрибає через вогнище, цим самим забезпечує собі хороший врожай, вдале заміжжя і позбавлення від болей у шлунку.

В інших регіонах спостерігався звичай, коли в першу неділю посту молодь і діти бігали по садах з факелами і кричали: « Несіть яблука, несіть груші, несіть всі чорні вишні Скувіону». Свято так і називалось – день Скувіона. При цьому вони швиряли факели в дерева. Наступного дня рейд повторювався.

В деяких регіонах Франції спостерігався подібний звичай з розпалюванням вогнищ , але була одна відмінність – в цих вогнищах вони спалювали котів, а пастухи проганяли через вогнище худобу, щоб зберегти її від хвороб та злих чарів. У ході веселощів дівчата та хлопці стрибали через вогнище, і якщо їм вдалося не обпалити одяг, то скоро вони одружаться. Також в цей день люди носили факели по полях, заклинаючи польових мишей.

37. Літньо-осіння календарна обрядовість європейських народів ( за працею Джеймса Фрезера «Золота гілка»).

Літні свята в Європі починаються з дня літнього сонцестояння (24 червня). День літнього сонцестояння назвали в честь святого Іоанна Хрестителя. Цей день характеризується трьома відмінними рисами: вогнища, факельні походи по полях і катання колеса. Хлопчики розпалювали вогнища з різними відходами, щоб був якомога відштовхуючий запах, яких лякав злих духів. А катання колеса символізує сонце, яке досягнувши найвищої точки, починає спускатись.

Напередодні дня святого Іоанна жителі поселення рокладали вогнища, танцювали і співали. Кожен мав принести в це вогнище часточку соломи чи хмизу. Жінкам та дівчатам не дозволялось підніматись на пагорб і вони чекали біля джерела. На вершині було колесо з соломи з двома ручками, за які чоловіки регулювали його швидкість. Коли колесо скочували з гори, то слідкували щоб воно не погасло до того, як його кинуть у воду. Це передвіщало хороший врожай винограду. Через вогнище ще проганяли худобу, щоб вберегти її від хвороб і інших напастей. По висоті, на яку підіймалось полум’я, люди судили на скільки високо підніметься льон. А люди, яким вдалося перестрибнути через вогнище не страждали від болі у шині під час жатви.

В інших регіонах в цей день люди у вогнищух спалювали чучало, що мало людський вигляд. Чучало називалось людиною-ангелом яке перед спалюванням покривалось квітами.

Інші поселення для кращого врожаю втикали в землю високий шест з прив’язаною до нього бочкою зі смолою. Потім бочку підпалювали і прокочували навколо шесту.

У Швеції свято святого Іоанна – найвеселіша ніч за рік. Це свято часто знаменується стрільбою і величзними вогнищами, які складали з 9-ти різних порід дерев. Таким чином люди захищали себе від чарів різних злих духів та кидали при цьому у вогонь ядовитий гриб.

В Австрії звичаї подібні до тих, що у Німеччині. Там також спалюють опудало і розпалюють вогнища. Іноді молодь зрубує ялинку, ставить її на пагорбі, дівчата прикрашають її вінками і гірляндами, а в сутінках підпалюють. Поки вогонь розпалюється, хлопці вилазять на ялинку та зривають вінки, потім дивляться на дівчат, а дівчата на хлопців перевіряючи, чи будуть вони вірні.

Дівчина, яка напередодні літнього сонцестояння побачить 10 вогнищ – вийде заміж до кінця року. Часто люди збирали вугілля з вогнищ і кидали на дах будинку, захищаючи від пожежі.

В Росії на передодні дня св. Іоанна молодь парами стрибає через вогнища, тримаючи в руках солом’яне опудало, яке потім спалюють або кидають у воду.

У Східній Прусії вечором у день літнього сонцестояння гасять всі вогні в домі. Потім в землю вбивається дерев’яний кілок на який одягають колесо. Жителі цього поселення починають крути колесо, коли від тертя воно не запалиться.

В Нормандї день літнього сонцестояння відзначало братство Земного Вовка. Вони обирали головного, який носив титул Земго Вовка і одягав спеціальний одяг – довга зелена мантія і високий капелюх. Співаючи гімн св. Іоанна люди на чолі з Земним Вовком відправлялись в церкву. Після того йшли в будинок Зеленого Вовка, де мали скромну трапезу. Вночі розпалювали вогнище і обирали Зеленого Вовка на наступний рік.

Схоже свято до 1 травня є день Всіх Святих, яке проводилось 1 листопада. В Шотландії на пагорбах розкладали вогнище і окремо біля будинків. Коли вогнище гасло, вугіллям окреслювали коло, в центр якого кожен клав камінець. Якщо на ранок якогось каменю не було або якийсь був пошкоджений, то вірили що людина, яка його поклала невдовзі помре.