8.Методика проведення самостыйної роботи з підручником.

Робота з текстами книг є методом навчання, в якому основним джерелом навчання виступає друковане слово.

До роботи з текстами книг відносять:

• роботу з підручником;

• роботу з енциклопедією;

• роботу із віршованими текстами;

• роботу із загадками;

• роботу з художніми текстами природознавчого змісту;

• роботу з екологічними казками.

Робота з текстами книг може бути організована як:

• репродуктивна (читання та переказ, відповіді на запитання);

• частково-пошукова (пошук відповідей на питання, визначень, термінів, додаткової інформації);

• творча (доповнення, перетворення, ілюстрування текстів).

До роботи з підручником ставляться такі вимоги:

• навчання молодших школярів виділяти головну думку у прочитаному;

• опрацювання текстів різних видів та завдань, поданих до них; тут слід звернути увагу на тексти, які ставлять за мету формування прийомів навчальної діяльності;

• організація самостійної роботи.

Одне з важливих завдань учителя - навчити дітей самостійно працювати з підручником під час виконання домашнього завдання. Роботу з підручником необхідно поєднувати із спостереженнями за навколишнім середовищем. Важливою метою роботи з підручником є навчання дітей виділяти головне в тексті або на малюнку.

Важливим видом роботи з підручником є робота з ілюстраціями. Кольорові ілюстрації впливають на емоції дітей, що підвищує сприймання тексту, допомагає конкретизувати уявлення учнів про предмети та явища. Коли діти набувають навичок спостерігати й аналізувати малюнок, їм можна запропонувати і складніші завдання для самостійної роботи: перед читанням статті пропонується розглянути малюнок і за ним розповісти про зовнішній вигляд тварини чи рослини, а вже після цього перевірити правильність своєї відповіді. Систематична робота з малюнком за запитаннями вчителя забезпечує цілеспрямований аналіз його, формує вміння учнів розкривати його зміст.

9.Спостереження як основний метод вивчення природознавства в початковій школі

Відомо, що знання приходять до школярів не лише з підручників та слів учителя, не лише на уроках. Тому педагоги визначали необхідність навчити дітей молодшого шкільного віку бачити, спостерігати, адже тоді велике розмаїття може відкритися очам дитини, і навколишня дійсність (сади, парки, ліси, вулиці, річки, театри, музеї, пам’ятники тощо) стане джерелом нових знань. Природний інтерес дітей до природи потрібно використовувати таким чином, щоб спрямовувати цікавість, увагу на найголовніше, характерне, найважливіше з того, що їх оточує, навчити їх прийомам спостережливості, колекціонуванню й оформленню зібраного матеріалу.

В основі вивчення матеріалу всього курсу природознавства мають бути безпосередні спостереження учнів. Основними видами спостережень з природознавства в початкових класах є щоденні спостереження за неживою природою (погода сьогодні, стан ґрунту, водоймищ тощо), сезонними змінами в рослинному і тваринному світі, сезонною працею людей та її зміни за порами року [3; 4; 6; 8; 10]. Основна вимога в організації спостережень – це добре продуманий відбір об’єктів та явищ природи, систематичність і правильність їх виконання учнями [2; 3].

Процес спостереження має декілька етапів :

підготовчий етап, метою якого є збудження в дітей інтересу до об’єкту спостереження, що досягається за допомогою коротких бесід, звертання до особистого досвіду дітей, показу діафільму. На цьому етапі вказується мета і завдання спостереження, надаються конкретні вказівки;

етап зосередження уваги на об’єкті спостереження, для чого використовуються сюрпризи, несподіванки, загадки, художні образи, прислів’я та приказки, вірші, показ і пояснення, ілюстрації, питання;

основний етап – власне спостереження. На цьому етапі відбувається дослідження предмету або явища в цілому, їхній аналіз, обстеження, яке інтерпретує, розкриває не лише властивості, котрі сприймаються почуттями, але й на їхній основі абстрактні властивості предметів і явищ в їхніх суттєвих взаємозв’язках. Метою даного етапу є віднесення даного предмету до певної групи однорідних предметів, а також установлення причинних зв’язків і відношень між предметами та явищами, що спостерігаються, між їхніми частинами і властивостями;

заключний етап, мета якого полягає в підбитті підсумків і закріпленні отриманих уявлень і знань про предмети та явища, а також в оцінці тих способів обстеження предметів, якими користуються діти.

Зміст і строки проведення спостережень установлюється залежно від місцевих умов [1]. Щоб не було розривів між спостереженнями у природі і матеріалом, що вивчається на уроках природознавства, молодші школярі починають вивчати відповідні природні явища тоді, коли фактично починається певна пора року в даній місцевості.

Необхідно підкреслити, що із самого початку навчання спостереження дітей за явищами природи мають організовуватися таким чином, щоб в учнів поступово виникали правильні уявлення про умови життя живих організмів, їхню діяльність та функції. Тривалі спостереження за об’єктами живої природи спрямовані на те, щоб дитина отримувала знання із самої природи. Для формування в учнів цілісної картини світу спостереження проводяться взаємопов’язано і систематично. Матеріали, зібрані учнями під час таких послідовних спостережень протягом кількох років, використовуються для складання календаря природи [7].

Спостереження, проведені учнями, учителя використовують на уроках при поясненні нового матеріалу. Саме спираючись на них, учитель поступово підводить дітей до певних висновків з теми. Результати спостережень молодших школярів мають використовуватися на кожному уроці, що не лише конкретизує навчання, але й має велике виховне значення, оскільки діти впевнюються у важливості та необхідності своєї роботи [8, С. 59]. Окрім цього, обговорення результатів спостережень учнів дозволяє розвивати їхню увагу, пам’ять, підтримувати інтерес до вивчення природи, її збереження.

Також учнів необхідно спонукати встановлювати зв’язки між окремими компонентами погоди, між станом живої та неживої природи (наприклад, як впливає хмарність на температуру повітря, як раптові морози впливають на цвітіння у рослин, як сонячна або похмура погода впливає на дозрівання хлібів, плодів тощо). Це сприяє усвідомленому розумінню та якісному запам’ятовуванню навчального матеріалу.

Молодші школярі часто ведуть вільні спостереження. Вони зупиняють свій погляд на тому, що їм особливо сподобалось, зачепило, уразило, викликало в них якісь думки, почуття. Усе це відображається в їхніх щоденниках, а потім на уроках діти діляться своїми висловлюваннями про різноманітні явища у природі, помічених, пережитих дітьми. Такі спостереження є надзвичайно важливими, оскільки здатність дивуватися – це джерело таланту і знань. Ці спостереження не лише збагачують дитину знаннями і розвивають її увагу, мислення, але й формують у неї стійкий інтерес до вивчення природознавства, вони наближають її до такого моменту, коли народжується почуття вдячності за всі таємниці і красоти, що відкриваються дітям, усвідомлення себе часткою природи.

Характер, число об’єктів спостережень протягом І-ІV класів змінюється [6; 9], що пояснюється збільшенням пізнавальних можливостей молодших школярів. З кожним класом розширюється зміст і строки спостережень, збільшуються рівень самостійності учнів при веденні та описі спостережень, уводяться спостереження, що здійснюються за допомогою приборів, знайомство з природними явищами поступово доповнюється з’ясуванням їх взаємозалежностей, причинно-наслідкових зв’язків.

Таким чином, спостереження як найважливіше джерело знань про природу сприяє розвитку в учнів важливих умінь – дивитися і бачити. Розвиваючи в дітей уміння проводити систематичні спостереження, привчаючи їх до постійного спілкування з природою, формується їхній інтерес до спостережень, розвивається уява, мовлення, мислення тощо. Спостереження допомагають молодшим школярам не лише правильно і глибоко засвоювати основну інформацію з природознавства, але й полюбити природу, сприяють розвитку здібності до її естетичного сприйняття.