36. Функції споживання з урахуванням фактора часу.

Згідно з теорією Фішера спожив. д/г в кожному поточ. періоді не обмежується лише їхнім поточним доходом. Спожив. в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу впродовж усього її життя.

Життя склад. лише з 2 періодів: 1-ий — молодість (дохід споживача становить Y_1, а спожив. — С₁), 2-ий — старість (дохід становить Y _2, а спожив. — С₂). Його спожив. у будь-якому періоді може бути нижчим за поточний дохід (внаслідок заощадж.) або вищим за поточний дохід (за рахунок активів і позик).

1-ий варіант: споживач заощадж. в період молодості, щоб на певну величину збільш. спожив. в період старості. С₁=Y₁–S₁; С₂=(1+r)S₁+Y₂.

У 1-ому періоді максимально можлива величина спожив. менша за поточ. дохід на суму заощадж.. У 2-ому періоді навпаки.

2-ий варіант: споживач планує збільш. спожив. у 1-ому періоді за рахунок певного його зменш. у 2-ому. У 1-ому періоді він не заощадж. і бере гроші ще у позику на величину, яка кореспондує із запланованими заощадж. у 2-ому періоді. За таких умов:

У 2-ому періоді бюджетне обмеження споживача менші за поточний дохід на величину заощадж., які план. викор. для повернення позики 1-ого періоду. У 1-ому періоді – збільш. порівняно з поточ. доходом на величину дисконтованих заощадж. 2-ого періоду.

На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача з’явилися дві ф-ії спожив., які економісти наз. гіпотезами: гіпотеза життєвого циклу та гіпотеза постійного доходу.

Гіпотеза життєвого циклу: дохід людей впродовж життя змінюється. Але люди прагнуть підтримувати рівномірний рівень спожив. протягом усіх періодів свого життя. Звідси, люди багато заощадж., коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на спожив. коли їхні доходи нижчі за середні протягом життя.

Поведінка особи, яка планує забезпечити собі приблизно однаковий рівень спожив. протягом усього екон. самостійного життя. Рівномірна величина щорічного спожив. особи впродовж усього її життя: , Т — очікувана к-сть років екон. самостійного життя особи, яке склад. з періоду трудового життя і післятрудового (пенсійного) періоду; W — майно (активи, багатство), яке людина нагромадило за рахунок заощадж.

Тоді ф-ія спожив. особи має вигляд: . Заг. вигляд ф-ії спожив.: С = α · Y+ β · W, де α — гранична схильність до спожив. з поточного доходу; β — гранична схильність до спожив. з майна.

Гіпотеза постійного (перманентного) доходу: спожив. залежить не від поточ.о доходу, а від постійного (сталий компонент поточ. доходу, який людина спроможна підтримувати протягом усього життя за рахунок труд. доходу і нагромаджених активів). У процесі прийняття рішень люди спираються на постійний дохід, який вони спроможні передбачити. Звідси ф-ія спожив.: С = с · Y^p, де с — коефіцієнт, який визначає ту частку постійного доходу, яка витрач. на спожив.; Y^p — постійний дохід (наявний).

37. Роль інвестицій в економіці. Інвестиційні функції. Відсоткова ставка як чинник інвестиційного попиту.

Інвест. — всі види грош., майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в реальні та фін. активи з метою отрим. прибутку (доходу), витрати на створення, розширення, реконструкцію і тех. переозброєння осн. капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу.

Види інвест.: - інвест. в основний капітал (придбання фірмами устаткування, виробн. будівель); - інвест. в житлове будівництво (видатки на придбання нового житла); - інвест. у запаси (товари, які фірми нагромаджують, готові вироби, незавершене б-во).

Інвест. вплив. на економіку за 2 напрямами.

1-ий пов’язаний із AD. Коли зрост. інвест., то в короткостр. періоді збільш. попит на інвест. товари, який є компонентом AD. Збільш. інвест. попиту за ін. незмінних умов викликає збільш. AD.

2-ий пов’язаний з капіталоутворенням - процес перетворення інвест. в капітал. Тому кожна од. інвест., тобто потоку, збільш. капітал, тобто запас. Це означає, що обсяг капіталу формується під впливом двох протилежних сил: інвестув., яке збільш. обсяг капіталу, і зношення (амортизації), яке зменш. обсяг капіталу.

Чисті інвест. - витрати, які спрямовуються лише на створення нового, тобто додаткового капіталу (б-во заводу або цеху, житла, шляхів, придбання додаткових машин, устаткування тощо). Валові інвест. охоплюють як створ. нового капіталу, так і заміну зношеного капіталу новими капітальними засобами. Валові інвест. визнач.: , де I_t, NI_t — відповідно валові та чисті інвест. за період t; d — норма амортизації, яка відображує ту частку, на яку щорічно зношується капітал, K_t — середня вартість капіталу за період t, d  K_t –вартість амортизованого капіталу, тобто зношеного в процесі в-ва за період t.

Чисті інвест.: . Приріст капіталу залежить не від валових, а від чистих інвест.: .

Гранична продуктивн. капіталу - приріст продукту, що припадає на додаткову од. капіталу за незмінної к-сті ін. факторів в-ва: , де МРК — граничний продукт капіталу.

Граничний продукт капіталу є різницею між обсягом продукту, виготовленого за (К + 1) од. капіталу, та обсягом продукту, виготовленого за К од. капіталу.

Виробнича ф-ія показує, як обсяг продукту залежить від обсягу капіталу за незмінної к-сті праці. В міру збільш. обсягів капіталу його гранична продукт. (МРК) зменш., тобто падає швидкість зрост. продукту, яке спричин. зрост. капіталу. Така залежність притаманна й ін. факторам в-ва. Це означає, що існує закон спадної віддачі змінного фактора в-ва, в тому числі й капіталу.

В основі кейнс. підходу до ф-ії інвест. в осн. капітал лежать три передумови: - коли хтось інвес­тує, то він орієнтується не на валовий, а на чистий прибуток від інвестув.(чиста виручка, яка залиш. після відшкодування поточних витрат та амортизаційних відрахувань). - необхідно спиратися на прибуток, який очікується отримати протягом всього строку служби осн. капіталу. - об’єкт інвестування Кейнс наз. капітальним майном.

Гранична ефект. капіталу — ставка %, що врівноважує дисконтовану (теперішню) вартість прибутків, які очікується отримати від викор. капітального майна, з вартістю капітального майна. , де К — вартість капітального майна (інвест.ного проекту); PR —очікуваний прибуток (чистий); R* — гранична ефект. капіталу; t — роки, протягом яких має викор. капітальне майно (інвест.ний проект).

Графік сукупного попиту на інвест.: обсяг сукупних інвест. намагатиметься зрост., допоки не залиш. більше таких інвест. проектів, гранична ефект. яких перевищ. б % ставку. Якщо % ставка становить 20 %, то інвест. попит дор. нулю, оскільки не існує інвест. проектів, гранична ефект. яких перевищ. % ставку. Зі зниж. % ставки до 15 % екон. доцільними будуть інвест. в 1-ий і 2-ий проекти, гранична ефективність яких відповідно дор. 20 % і 18 %, тобто понад 15 %. У цьому випадку інвест. попит становитиме (І₁+І₂). Зниж. % ставки до 10 % викликає збільш. інвест. попиту до (І₁+І₂+І₃), а до 5% відповідно до (І₁+І₂+І₃+І_4.).

Інвест. попит зрост. в міру зниж. % ставки. Отже, інвест. знаходяться в оберненій залежності від % ставки, рівень якої не може перевищ. граничну ефект. капіталу. Кейнс. ф-ія інвест.:

В основі неоклас. ф-ії інвест. в осн. капітал лежить розрив між бажаним і наявним обсягами капіталу. Бажаний обсяг капіталу знах. в оберненій залежності від граничних витрат на капітал (сума реальної ставки %, норми амортизації і чистих граничних податків) і в прямій залежності від очікуваних обсягів в-ва (середньорічний обсяг, який відповідає уявленням підприємців про майб. попит на їх продукцію). За неоклас. теорією, попит на інвест. є сумою попиту на відновлювальні та чисті інвест.

Рівняння показує, що бажаний обсяг осн. капіталу знах. в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів в-ва.

Розрив між наявним і бажаним обсягами осн. капіталу зумовлює попит на інвест. протягом майб. періоду. В кожному поточ. періоді цей попит залежить від швидкості нарощування осн. капіталу.