14.Організація системи влади Великого князівства Литовського.

Політичний та державний устрій Великого князівства Литовського формувався як станово-представницька монархія.Уся повнота влади у Великому князівстві Литовському була зосереджена у руках великого князя. За Віленським привілеєм юридично оформлялися права "князів, панів, шляхти".На відміну від Київської Русі князівства у Литві не мали автономії, і поступово місцеві князі були замінені на литовських намісників. За адміністративною князівство. було поділене на 13 воєводств; на українських землях утворено Київське, Волинське та Брацлавське воєводства.

Система прямого взаємозв'язку між військовою службою і землеволодінням давала можливість великому литовському князеві мати значне військо і контролювати фактично всі ресурси держави. На поч. 16 ст. князівська влада в різних юридичних актах закріпила та розширила майнові й особисті права шляхти, її судові імунітети, право на власний суд.Діяв так званіий копний суд.Він збирався у заздалегідь визначеному місці – копищі. Збирався кілька разів: для розшуку злочинця по “гарячих слідах” – “гаряча копа”; для судового слідства – “велика копа” з представників сіл копного округу; для остаточного вирішення справи і виконання вироку – “завита копа”. Як вищий дорадчий орган складалася державна рада - Пани-рада. Формувався сейм - від надзвичайних з'їздів боярства-шляхти до постійно діючого органу. Відбувається посилення влади феодалів над селянством, оформлення їх особистої залежності, втрата прав на землю. Радомська конституція визначила органи станової монархії. - двопалатний сейм (сенат, шляхетська ізба), шляхетські сеймики, що отримали право на законодавчу діяльність та деякі функції управління.

15.Люблінська унія і її політичні наслідки для України

На поч XVI стало очевидним, що ВКЛ близьке до занепаду. Москва відібрала у нього Чернігів і Стародуб на північному сході України. А воно не змогло протистояти двом великим вторгненням татар. Нарост. криза сягнула критичної межі, коли Литва ув'язла в нову триваючу війну з Москво. царством. Виснажені величезними воєнними витратами й опинившися перед загрозою моск. вторгнення, литовці звернулися до Польщі по допомогу. Поляки готові були її надати за плату. Головною умовою вони поставили об'єднати в одне політ. ціле Польщу з Литвою, яких пов'язував спільний монарх. Побоюючись поступитися своїм панівним становищем перед польськими конкурентами й занепокоєні небезпекою зростання католицьких впливів, литовські та українські магнати опиралися остаточному злиттю з Польщею. Але невдоволена пануванням магнатів середня та дрібна шляхта підтримала поляків, сподіваючися здобути собі широкі привілеї, якими користувалися польські феодали. Скликаний у 1569 р. в Любліні королем Сигізмундом Августом сейм проходив у драматичній та гострій боротьбі. Поляки за підтримки дрібної шляхти на Волині, у Підляіііші та Києві оголосили про приєднання цих земель до Польщі. Це змусило норовистих магнатів повернутися за стіл переговорів, і 1 липня 1569 р. була укладена Люблінська унія.

Внаслідок підписання унії утворилася Річ Посполита, що мала єдиного виборного короля, сейм, гроші, податки та єдину зовнішню політику. Але Велике князівство певною мірою зберігало автономію, зокрема місцеве врядування, військо, скарбницю та систему судочинства. Та тепер до Польської корони відходили всі українські землі, що раніше належали литовцям.

Люблінська унія 1569 р. стала для українців подією величезної ваги. Попри всі свої недоліки Велике князівство Литовське протягом двох століть створювало для них сприятливі умови існування. Українські князі хоч і підпорядковувалися литовцям, однак мали великий вплив у суспільній, економічній, релігійній та культурній царинах життя. Проте, як свідчила доля Галичини, що першою потрапила під владу Польщі, з переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільності.