35.Україна в революції 1905-1907рр.

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Пе­тербурзі. Була розстріляна за наказом уряду 150-тисячна мирна робітнича демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби. Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис. осіб швидко облетіла країну та викликала хвилю обурення.

І фаза — «піднесення» (січень—жовтень 1905 р.): наростання масової боротьби, посилення її політич­ного характеру; політизація народних мас; поширення хвилі заворушень серед селян та армії.

II фаза — «кульмінація» (жовтень—грудень 1905 р.): коротка стабілізація в країні; діалог та легальна взаємодія між опозицією та влад­ними структурами; активне формування багатопартійної системи; організація лівими силами хвилі збройних повс­тань у грудні 1905 р.

ІІІ фаза — «спад» (січень 1906—червень 1907р.): посилення репресій (каральні експедиції, арешти, обшуки тощо); помітне зменшення масштабів та інтенсивності ро­бітничих страйків та селянських виступів; перехід більшості політичних партій у підпілля; поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби (1906—1907 рр. у Російській імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб, на П. Столипіна було здійснено 10 замахів). Протягом квітня—серпня 1905 р. в Україні відбу­лося понад 300 робітничих страйків, у яких взяло участь понад 110 тис. осіб. Тільки жовтневий політичний страйк підняв на боротьбу майже 2 млн жителів Російської імпе­рії, з них в Україні — 120 тис. Червневі виступи україн­ських селян 1905 р. охопили 64 із 94 повітів

Наслідком широкомасштабного жовтневого полі­тичного страйку стало підписання 17 жовтня Миколою II Маніфесту, у якому народові обіцяли громадянські свобо­ди (недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламен­ту — законодавчої Державної думи із залученням до ви­борів усіх верств населення.

Протягом жовтня—грудня 1905 р з’являється нова модель організації влади — Ради робітничих депу­татів. В Україні вони діяли в Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві. Також почали утворюватися профспілкиНаприкінці 1905 р. в Україні існувало майже 80 професійних об'єднань. Влітку 1905 р. виникають місцеві організації Все­російської селянської спілки. Найбільшого поширення ці об'єднання набули на Лівобережжі та Півдні. Всього в українських землях було створено 120 селянських і во­лосних організацій спілки, 12 повітових і 7 губернських комітетів.За роки революції вибухоподібно розгортається коо­перативний рух. Так, якщо в Київській губернії 1904 р. було лише 3 кооперативи, то 1907 р. — вже 193, у Хар­ківській 1905 р. — 2, а 1907 р. — 50 кооперативів..Українська думська громада в Державних Думах царської Росії

Важливе значення для розвитку суспільно-політичного життя України мала поява в опозиційних сил легального офіцій­ного каналу впливу на владу — думської трибуни. У І та II Державних думах на правах парламентської фракції діяла Українська думська громада, яка налічувала у своїх лавах понад 40 депутатів і обстоювала, головним чи­ном, право України на політичну автономію та україніза­цію школи, судочинства, церкви та місцевих адміністра­тивних органів. І хоча практична ефективність думської діяльності депутатів-українців була незначною, важливе політичне значення мала можливість оприлюднення з най­вищої державної трибуни національних і соціальних ви­мог та інтересів українського народу. З червня 1907 р. були опубліковані царський Мані­фест про розпуск II Державної думи і новий закон про вибори до III Думи, відповідно до якого 80% населення Російської імперії позбавлялося виборчих прав. Фактич­но було здійснено державний переворот, який не тільки відкривав новий період — період реакції, а й підводив риску під революційними змаганнями 1905—1907 рр.: перша російська революція зазнала поразки.

36.Перша світова війна та воєнні дії на території України. Український національно-визвольний рух в роки війни.

1 серпня 1914 р. вважається днем початку війни. Німеччина прагнула розгромити Росію і загарбати значну кількість тери­торій (частину Польщі, балтійські землі), а також всі українські землі, які повинні були увійти до складу майбутньої Великонімецької імперії. Австро Угорщина намагалася зберегти своє панування в Галичині, на Пів­нічній Буковині й Закарпатті, а також захопити територію Волині й Поділля. Царська Росія прагнула розширити територію держави до Карпатських гір.. Воєнні дії відбувалися на західноукраїнських землях. Для Росії початок війни був успішним. У серпні—вересні 1914 р. відбулася Галицька битва, під час якої російські війська Південно-Західного фронту завдали поразки австрійцям. Східну Галичи­ну, Північну Буковину, Львів, Чернівці було окуповано російською армією, а військову фортецю Перемишль узято в оточення. Перша світова війна мала загарбницький характер. 3,5 млн українців були мо­білізовані до російської армії, а 250 тис. українців з Галичини й Буковини — до австро-угорської. Відверто проавстрійську позицію зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Укра­їнська Рада (ГУР), до складу якої входили ра­дикальна, соціал-демократична, націонал-демо-кратична партії. Вона закликала українців підтримати воєнні зусилля Австро-Угорщини проти Росії. Очолив Раду К. Левицький. З ініціативи ГУР у 1914 р. було сформовано легіон Українських січових стрільців (УСС) кількістю 2,5 тис. осіб, У травні 1915 р. Головна Українська Рада у Відні реорганізувалася в За­гальну Українську Раду, Німець­ка та австро-угорська влада не підтримали ідеї незалежної України.Паралельно з ГУР політичні емігранти зі Східної України заснували у Львові Союз Визволення України (СВУ),. У жовтні 1914 р. СВУ видав програму «Наша платформа», згідно з якою головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з конституційно-монархічною формою правління. У червні 1918 р. СВУ припинив свою діяльність. На початку війни емігранти-москвофіли з Галичини організували у Києві «Карпато-русский освободительний комитет».

С. Петлюра видав декларацію із закликом до українців чесно виконувати свій обов'язок перед російською державою. У питаннях зовніш­ньої політики С. Петлюра закликав орієнтуватися на Антанту. Товариство українських поступовців (ТУП) зайняло очікувальну позицію, не ставши на платформу Петлюри чи СВУ.

З7Лютнева революція в Росії 1917 р. та піднесення нац-визв. руху в Укр..Ств ЦР

Прорахунки уряду викликали невдоволення народу і призвели до кризи у суспільстві. Почався голод, не вистачало хліба, поширюються робітничі страйки. Особливо складною була ситуація у Петербурзі. Війська столичного гарнізону перейшли на бік робітників. І так почалась Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року. Коли стало відомо про події, почалися виступи, демонстрації на підтримку революції, за таких обставин цар Микола ІІ зрікся престолу і до 12 березня 1917 року царський режим розсипався. Так Лютнева революція дуже швидко перемогла. Особливість революції: швидко впало самодержавство. Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. Але поряд із цим органом активно діяла Петроградська Рада. В Україні замість старих ор­ганів влади виникають губернські, міські й пові­тові правління. У містах і селах утворюються Ради робітничих і солдатських та Ради селянських де­путатів. Перебіг доволі хаотичних і стихійних подій під час зміни влади зумовив активізацію національного руху в Украї­ні. Національні політичні сили були роздроблені, і для їхньої консолідації необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виник­ла Українська Центральна Рада (УЦР). УЦР, створена 3—4 березня 1917 р. в Києві на зборах представни­ків Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демок­ратів, стала представницьким органом українських демократичних сил, що очолив національно-демократичну революцію в Україні. Посаду голови УЦР обійняв М. Гру шевський. Видатними діячами УЦР були також Д. Антонович, С. Веселовський, Д. Дорошенко, В. Коваль, Ф. Крижанівський. Партійний склад УЦР був різноманітний: Товариство українських по­ступовців; Українська соціал-демократична робітнича партія; Українська народна партія (УНП). Крім того, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій. Як революційний парламент УЦР була визнана на Всеукраїнському національному конгресі (квітень 1917 р.). Тоді ж було обрано новий склад і керівництво УЦР: голова — М. Грушевський, заступники — В. Винниченко й С. Єфремов, виконав­чий орган — Комітет, або Мала Рада. Основні напрямки політичної програми УЦР: боротьба за національно-територіальну автономію у складі 9 українських губерній та етнічних земель; підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки; співпраця з Тимчасовим урядом; захист прав національних меншин. Однак в УЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «Само­стійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Укра­їну автономною республікою у федеративному союзі з Росією. Висновок. Створення УЦР стало видатною подією національно-демократич­ної революції 1917—1920 рр. УЦР виступила організатором і лідером наці­онально-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення.